Triumph (Тріумф) — з 1885 року англійський виробник велосипедів, мотоциклів та автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Ковентрі. У 1939 році компанію купує Томас Уорд, у 1944 році — Джон Блек, а в 1960 році — фірма Leyland Motors. У 1984 році компанія припинила виробництво автомобілів.
Зігфрід Беттман. Заснування компанії У 1883 році в Лондон приїжджає жити й працювати молодий німець із Нюрнберга — Зігфрід Беттман. Беттман знаходить роботу в компанії Kelly & Co, де складає каталоги імпортної продукції. Після півроку він залишає цю роботу і приєднується до фабрики з виробництва швейних машинок — White Sewing Machine Co.
Пропрацювавши там до 1885 року як перекладач і торговий агент, він вирішує почати свій бізнес, і засновує фірму S. Bettmann and Co, яка починає займатися експортом німецької продукції в Ковентрі. Через рік він домовляється з бірмінгемським виробником велосипедів— Вільямом Ендрюсом — про ліцензійну збірку його продукції на власних потужностях і продаж готової продукції в Лондоні та за межами Англії.
Виробництво велосипедів Беттман довго роздумував, під якою назвою продавати велосипеди, оскільки його особисте прізвище було не надто гучним для просування продукції, і тоді йому, що знав три мови (німецька, англійська та французька), спадає на думку слово Triumph, яке багатьма мовами звучить однаково і має один єдиний сенс. Незабаром він перейменовує свою фірму в Triumph Cycle Company.
Через рік він домовляється про вливання грошей у підприємство з боку Dunlop Pneumatic Tyre Company, яка потребувала просування своєї продукції, фірму знову перейменовують, і тепер вона має назву New Triumph Co. Ltd. Незабаром партнером Беттмана стає інший виходець із Нюрнберга, який був до того ж інженером — Моріц Йоханн Шульте. Під тиском Шульте, який наполягав на тому, що треба випускати велосипеди власної конструкції, а не ліцензійні, Беттман позичає грошей у членів своєї сім'ї та родини Шульте, купує в Ковентрі землю, і починає там будувати завод. 1889 року починається виробництво велосипедів марки «Тріумф» власної конструкції. 1896 року в Німеччині відкривається дочірнє підприємство Orial Triumph Werke Nuremberg з випуску велосипедів.
Виробництво мотоциклів
У лютому 1897 року британська фірма змінює назву на New Triumph Cycle Co, а через 4 місяці змінює її на нову вивіску — Triumph Cycle Co. Незабаром знову Шульте починає вмовляти Беттмана зайнятися виробництвом мотоциклів, які входили в моду. Цього разу Беттман знову звертається до Dunlop, щоб вони допомогли з грошима для розширення сфери бізнесу його фірми. 1902 року з'являється мотоцикл марки Triumph. Первісток був оснащений 2-сильним мотором бельгійської фірми Minerva.
З 1903 року мотоцикли стало виробляти і німецьке відділення фірми, яке також використовувало як агрегати мотори фірми Minerva, а також німецькі і французькі Peugeot. Щоб відрізняти англійські й німецькі мотоцикли, було вирішено продавати німецьку продукцію під маркою Orial, але оскільки у Франції вже був виробник з такою ж назвою, то дуже швидко німецька продукція стала маркуватися як TWN. Покупні двигуни використовувалися до 1907 року, коли на мотоцикли стали ставити ДВЗ власної конструкції, розроблені Шульте, а в Німеччині виробництво мотоциклів припиняється, оскільки вони не мали попиту. Німецьке відділення продовжило випускати велосипеди, а щоб зайняти потужності фабрики, було вирішено виготовляти й матраци. В Англії ж з'являються мотоцикли бюджетної марки — Gloria.
У 1911 році німецький підрозділ перейменовується в Triumph Werke Nürnberg AG, а ще через 2 роки отримує повну незалежність від материнської компанії. Беттман, уроджений німець, став британським підданим у 1901 році й здобув посаду мера міста Ковентрі в 1913 році, вперше за всю історію цього міста іноземець став його мером.
Тим часом починається Перша світова війна, військове відомство Великої Британії збирає промисловців у Ковентрі, який тоді був центром промисловості, і просить перекваліфікувати свої потужності на виробництво військової продукції. Через два тижні після того, як Англія оголосила війну Німеччині, Беттманн отримує дзвінок від полковника Клода Вівіана Холбрука, який замовляє сто мотоциклів, які повинні були використовуватися військами під час десанту до Франції. Протягом тижня робітники заводу збирали мотоцикли в режимі нон-стоп, збірка продовжувалася і у вихідний суботній день, на місці разом з підлеглими був і Беттман, у підсумку недільного вечора замовлену партію відправили потягом з Ковентрі замовнику. Ця суєта позитивно позначилася на подальших замовленнях, і до 1918 року «Тріумф» став найбільшим британським виробником мотоциклів.
У 1919 році, після оголошення перемир'я, Шульте починає знову вмовляти Беттмана переходити на виробництво автомобілів, але той був категорично проти, тоді Шульте залишає фірму, отримавши компенсацію в 15 000 фунтів, що було божевільними грошима на той момент. На місце Беттмана до ради директорів приходить полковник Холбрук, який у воєнний час був відповідальним за замовлення мотоциклів для військового відомства.
Беттман, якого з 1914 року зняли з посади мера через його німецьке походження, в 1919 році заснував фонд імені Енні Беттман (імені його дружини), який допомагав молодим людям, що збиралися відкрити свою справу, причому фінансували не лише хлопців, але й дівчат. Також Беттман встановив меморіал на честь загиблих під час війни співробітників фірми, яких загинуло 66 осіб.
Початок виробництва автомобілів Тим часом полковник також починає тиснути на Беттмана, що пора розширювати сферу діяльності й переходити на випуск автомобілів, цього разу Беттман поступається натиску і купує збанкрутілу фірму Dawson Car Co: цю фірму заснував інженер Доусон, який до війни працював у Hillman, але його компанія, яку він заснував у 1918 році, до 1921 року змогла продати лише 65 автомобілів єдиної моделі, яку вони випускали з 1919 року — 11/12НР, оскільки вона була занадто дорогою, то і попиту не мала.
У 1923 році з'являється автомобільний первісток фірми, авторами проєкту виступили Артур Алдерсон, Алан Лі і Артур Сайк, які працювали в Lea-Francis, а двигун розробив Геррі Рікардо, який за два роки до цього сконструював 4-клапанний двигун для мотоциклів Triumph. Машина оснащувалася 1.4 л двигуном, потужністю 23 к.с., коробка передач була 4-ступеневою.
Також ця машина стала першою з британських, яку оснастили гідроприводом гальм, але гальма системи Lockheed встановлювалися тільки на задні колеса. 2-місний кузов, який був спроєктований на самому заводі, поставлявся фірмою Regent Carriage Company, і мав третє місце в задній частині, так зване «тещине місце».
Невдовзі з'являється спортивна версія Sports і через рік кузов седан від американської фірми Weymann, яка стала піонером по частині дерматинових кузовів. Машина, яка оброблялася шкірою або дорогою тканиною (за бажанням замовника), мала в базі спідометр і годинник, вважалася в своєму класі рекордсменом по довжині колісної бази, яка становила 2.58 м.
У 1924 році з'являється і більша машина з 1.9 л двигуном — 13/35НР, ця машина вже оснащувалася гідравлічними гальмами всіх коліс і збільшеною на 15 см базою коліс. На відміну від молодшої моделі її комплектували 3-ступеневою коробкою передач. Виробництво цієї машини тривало 2 роки, до 1927 року на ці ж шасі встановили новий 2.2 л двигун, так само, як і колись, із США надходили мости в зборі із встановленими на них гідравлічними гальмами, які вже потім встановлювали в Ковентрі на готові машини.
На відміну від 13/35НР, який мав всього 2 типи кузовів (фаетон і седан), нова модель оснащувалася: 2-місним родстером, 4/5-місним фаетоном і кузовами седан, як із сталі, так і з тканинним кузовом. Також була знижена відпускна ціна на базову машину.
Іншою новинкою цього сезону стала зовсім нова машина — Super Seven. До 1927 року, коли ще була жорстка податкова політика стосовно власників авто, ряд фірм випустив слідом за Austin маленькі автомобілі, які потрапляли до податкового класу до 7 к.с.. Не дивлячись на те, що автомобілі такого класу були і у Morris, і у Singer, і у Clyno, Беттман головним суперником бачив Austin Seven, який випускався з липня 1922 року, і був надзвичайно популярним не тільки в Англії.
Super Seven від Triumph відрізнявся від «Остіновського» автомобіля не тільки більшим двигуном (830 кубиків проти 750-ти), але і досконалішою конструкцією. Так колінчастий вал мав 3 опорних підшипника, а не 2. Гальма всіх коліс мали гідравлічний привід (це стало вже традицією для автомобілів марки Triumph), коробка передач з 3-ма ступенями мала єдиний корпус з блоком двигуна. Взагалі машину розробляв Артур Сайкс, який працював на Lea-Francis, але головним помічником був Стенлі Ейдж, який був головним креслярем під час проєктування Austin Seven, мотор, як і колись, був відданий на відкуп Рікардо.
Машина, яка була на 15 см довша і 5 см ширша Austin Seven, мала найширшу гаму кузовів, які пропонувалися не тільки від фірми виробника, а й від сторонніх постачальників, як, наприклад, від Gordon England.
Машина виявилася настільки популярною, що, випускаючи по 75 машин на тиждень, виробництво більшої 15/50НР було перенесено на завод у Стоку, де розташовувалося відділення, що випускало кузови для машин, а всі інші виробничі потужності були передані під «Супер Севен».
У квітні 1928 року Дональд Хілі брав участь у змаганнях «London to Land's End Trial», багато хто сумнівався в доцільності його участі, оскільки не бачили шансів на перемогу у маленької машинки, однак Хілі прийшов до фінішу другим, що служить додатковою рекламою для цієї машинки, що вже стала популярною.
Незабаром «Гордон Інгланд», який, окрім того, що будував спорт-версії різних машин, ще й сам брав участь у змаганнях, завойовує і золоту медаль на перегонах JCC High Speed Trial.
Через рік з'являється спецверсія машини — Special Sports, об'єм мотора спортивної версії було зменшено з 832 см3 до 747 кубиків, але при цьому потужність зросла з 23 к.с. до 32 к.с., але додаткові 9 сил з'явилися завдяки компресору Cozette, змонтованому з лівого боку блоку. Максимальна швидкість машинки зросла з 80 км до 130 км/год, однак через високу ціну попитом вона не користувалася.
У тому ж році Віктор Хортсман бере участь на 46-х перегонах Long Handicap, які проходили на трасі Брукландс, і виграє їх, показавши середню швидкість в 125 км/год, такі результати були показані і завдяки обтічному одномісному кузову. Хілі сам бере участь в цьому сезоні в гонках Монте-Карло, стартувавши з Берліна, але через снігопад, який пройшов у Франції, він прибуває до призначеного фінішу через 5 хвилин після закриття, так що його результат не зараховують.
У 1930 році автомобільне відділення перейменовується в Triumph Motor Company. З виробництва знімають 15/50НР, його місце займає модель Scorpion. Ця машина зобов'язана своєю появою машині Wolseley Hornet з 1.3 л 6-циліндровим двигуном, Холбрук дав вказівку створити подібну ж машину. Шасі «Супер Севен» злегка подовжили, до двигуна додали 2 циліндра, отримавши у результаті об'єм у 1.2 л. Але на відміну від «Уолслі», який був розтиражований за весь час випуску числом понад 30 000 екземплярів, ця машина знайшла всього близько 600 покупців, не дивлячись на велику пропозицію по пропонованих кузовах.
Беручи участь у «Ралі Риги», Дональд Хілі приходить четвертим, відразу після пергонів він вирушає на своєму «Супер Севен» до Таллінна. З Таллінна він висувається в Монте-Карло разом з іншими 27 учасниками, поспавши за 3500 км всього 3 години, він приходить в загальному заліку сьомим і першим серед учасників, що виступали на британському автомобілі.
У 1931 році з'являється ще одна модель — Super Nine. Цього разу двигун розробляв не Рікардо, а фірма Coventry Climax, його об'єм становив 1 л і видавав він 32 к.с.. Ця машина була більшою за Super Seven і мала інше шасі, також від молодшої моделі її відрізняла 4-ступенева коробка передач.
Двигун, який випускався на власних потужностях, мав верхні впускні і бічні випускні клапани.