«Прекра́сний нови́й світ»Гекслі Олдос-Леонард // Антиутопія // Українська літературна енциклопедія. [в 3 т.] Київ: Головна редакція УРЕ. 536 стор. Антиутопія // Універсальний літературний словник-довідник / Олефіренко С. М., Олефіренко В. В., Олефіренко Л. В. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. — С. 18, або «Яки́й чуде́сний світ нови́й!»; () — роман-антиутопія англійського письменника Олдоса Гакслі () написаний у 1931 році та опублікований у 1932 році.
Дія роману розгортається у футуристичній світовій державі 632 року «Фордівської Ери», громадяни якої живуть у соціальній ієрархії, заснованій на інтелекті, і передбачають величезні наукові досягнення в репродуктивних технологіях, навчанні сну, психологічних маніпуляціях і класичному обумовленні, які поєднуються, щоб створити антиутопічне суспільство, якому кидає виклик герой оповідання. Автор, онук видатного біолога Томаса Генрі Гакслі, побудував світ свого роману, вклавши в нього своє ставлення до сучасного йому американського суспільства, заснованого на принципах доцільності і надмірного споживання. За цією книгою Гакслі написав есеїстичну оцінку «Відновлення прекрасного нового світу» (1958) і свій останній роман «Острів» (1962), утопічний аналог. Цей роман часто порівнюють як інверсійний аналог роману Джорджа Орвелла «1984» (1949).
У 1999 році Сучасна бібліотека (Modern Library) у своєму списку, який видається з 1917 року видавництвом «Random House LLC.», поставила «Прекрасний новий світ» на 5 місце 100 найкращих англомовних романів ХХ століття. У 2003 році Роберт Маккрам, написавши для The Observer, включив «Дивний новий світ» на 53 місце в «100 найкращих романів усіх часів» (в аналогічному списку Маккарма 2014 року роман опинився на 56 місці), а в опитуванні BBC The Big Read цей роман посідає 87 місце. Твір отримав номер 23 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу НьюсвікNewsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік .
«Прекрасний новий світ» часто забороняли та оскаржували з моменту його первинної публікації. Книга потрапила до списку Американської бібліотечної асоціації 100 найпопулярніших заборонених і оскаржених книг десятиліття з того часу, як асоціація почала цей список у 1990 році.
Назва роману Роман друкувався в українському перекладі у журналі «Всесвіт» у 1994 році під назвою «Прекрасний новий світ».
Назву роману дуже важко перекласти, зберігаючи багатозначність англійського слова brave — «сміливий», «чудовий», «славний», «дивовижний» тощо.
Сама ж назва взята із Шекспірівської «Бурі», в якій Міранда, яка раніше із усіх людей бачила лише потворного Калібана, виголошує: O wonder! How many goodly creatures are there here! How beauteous mankind is! O brave new world: That has such people in't!
О диво! Які вродливі я створіння бачу! Яке прекрасне це поріддя людське! Який чудесний світ новий оцей, Де отакі є люди! Вільям Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 6. К.: Дніпро, 1986. 838 с. - С.: 366-437. переклад Миколи БажанаВживання фрази Шекспіром має іронічне значення, оскільки ораторка не може розпізнати злу природу відвідувачів острова через її невинність. Дійсно, наступний оратор — батько Міранди Просперо — відповідає на її невинне зауваження словами «Це нове для тебе».
Переклади назви часто натякають на подібні вирази, що вживаються у творах англійської літератури: французьке видання твору має назву Le Meilleur des mondes (Найкращий з усіх світів), натяк на вислів, використаний філософом Готфрідом Лейбніцем і сатиризовано в «Кандиді, Ou l'Optimisme» Вольтера (1759). Перший стандартний китайський переклад, зроблений романістом Лілі Сюе та Аароном Джен Ван Сюе в 1974 році, має назву «美麗新世界» (піньїнь: Měilì Xīn Shìjiè, буквально «Прекрасний новий світ»).
Історія Гакслі написав «Прекрасний новий світ», живучи в Санарі-сюр-Мер, Франція, протягом чотирьох місяців з травня по серпень 1931 року. До цього часу Гакслі вже утвердився як письменник і соціальний сатирик. Він працював у журналах Vanity Fair і Vogue, опублікував збірку своїх віршів («Палаюче колесо», 1916) і чотири успішні сатиричні романи: «Жовтий хромовий» (1921), «Антік Гей» (1923), «Це безплідне листя» (1925) і «Точка проти точки» (1928). «Прекрасний новий світ» був п'ятим романом Гакслі та першим його антиутопічним твором.
Уривок із роману «Жовтий хромовий» містить коротку попередню ілюстрацію «Прекрасного нового світу», показуючи, що Гакслі мав на увазі таке майбутнє ще в 1921 році. Містер Скоган, один із персонажів попередньої книги, описує «безособове покоління» майбутнього, яке «займуть місце огидної системи природи. У величезних державних інкубаторах, ряди за рядами пляшок з рідиною забезпечуватимуть світ населенням, якого він потребує. Сімейна система зникне; суспільство, підірване в самій своїй основі, буде змушене шукати нові підвалини; а Ерос, красиво і безвідповідально вільний, пурхатиме, наче веселий метелик, з квітки на квітку по осяяному сонцем світові».
Гакслі сказав, що «Прекрасний новий світ» був натхненний утопічними романами Герберта Веллса, зокрема «Сучасною утопією» (1905), а також як пародія на «Люди, як боги» (1923). Обнадійливе бачення Веллсом можливостей майбутнього дало Гакслі ідею почати писати пародію на романи, яка стала «Прекрасним новим світом». У листі до знайомої американки місіс Артур Ґолдсміт він писав, що «трохи розважався, тягнучи за ногу Герберта Веллса», але потім «захопився [своїми] власними ідеями». На відміну від найпопулярніших оптимістичних утопічних романів того часу, Гакслі прагнув надати страхітливе бачення майбутнього. Гакслі назвав «Прекрасний новий світ» «негативною утопією», дещо під впливом власного твору Веллса «Коли сплячий прокинеться» (що стосується таких тем, як корпоративна тиранія та поведінкова обумовленість) і робіт Девіда Герберта Лоуренса.Біограф Лоуренса Френсіс Вілсон пише, що «весь роман просякнутий Лоуренсом» і цитує, зокрема, «Нью-Мексико Лоуренса». Зі свого боку через два роки після «Прекрасного нового світу» Веллс опублікував свою власну утопічну форму прийдешнього. Прагнучи спростувати аргумент Мустафи Монда з роману Гакслі про те, що дебільні нижчі класи є необхідним «соціальним гіроскопом» і що суспільство, яке складається виключно з розумних, напористих «Альф», неминуче розпадеться у міжусобній боротьбі, Веллс зобразив стабільне егалітарне суспільство, яке виникає після кількох поколінь реформаторської еліти, що повністю контролює освіту в усьому світі. У майбутньому, зображеному в книзі Веллса, нащадки пам'ятатимуть Гакслі як «реакційного письменника».Натаніель Ворд «Бачення Веллса, Гакслі та Оруелла — чому ХХ століття було вражене дистопіями, а не утопіями?» в Офелія Раддл (ред.) «Матеріали щорічного мультидисциплінарного круглого столу з питань культури ХХ століття 2003 року».
Вважається, що науковий футуризм у «Прекрасному новому світі» запозичено із роману «Дедал» Дж. Б. С. Холдейна.
Події депресії у Великій Британії 1931 року з масовим безробіттям і відмовою від золотовалютного стандарту переконали Гакслі стверджувати, що стабільність є «первинною та кінцевою потребою», якщо цивілізація хоче пережити нинішню кризу. Персонаж «Прекрасного нового світу» Мустафа Монд, постійний світовий контролер Західної Європи, названий на честь сера Альфреда Монда. Незадовго до написання роману Гакслі відвідав технологічно передовий завод Монда поблизу Біллінгема, північно-східна Англія, і це справило на нього велике враження.
Гакслі використовував обстановку та персонажів у своєму науково-фантастичному романі, щоб висловити широко поширені тривоги, зокрема страх втратити особисту ідентичність у стрімкому світі майбутнього. Перша поїздка автора до Сполучених Штатів надала «Прекрасному Новому Світу» його характеру. Гакслі був обурений культурою молоді, комерційною веселістю, сексуальною розбещеністю та замкненістю багатьох американців; він також знайшов книгу «Моє життя і робота» Генрі Форда в бібліотеці на кораблі, на якому він плив до Америки, і він бачив застосування принципів книги в усьому, з чим він стикався після від'їзду з Сан-Франциско.
Сюжет Події роману розгортаються в Лондоні в далекому майбутньому (в 26 столітті християнської ери, а саме в 2541 році). Люди на всій Землі живуть в єдиній державі, суспільство якої є споживацьким. Відраховується нове літочислення — Ера Т — з появи Форда Т. Споживання — культ, символом споживацького бога є Генрі Форд, а замість хреста люди «осяяли себе знаком Т».
Згідно з сюжетом, люди не народжуються традиційним шляхом, а вирощуються в бутлях на спеціальних заводах — інкубаторах. На стадії розвитку ембріона вони поділяються на п'ять каст, які розрізняються розумовими і фізичними здібностями — від «альф», які володіють максимальним розвитком, до найбільш примітивних «епсилонів». Люди нижчих каст вирощуються із застосуванням методу бокановскізації (брунькування зиготи з метою її багаторазового розподілу і отримання однояйцевих близнюків). Для підтримки кастової системи суспільства за допомогою «гіпнопедії» людям прищеплюються гордість за приналежність до своєї касти, повага до вищої касти і презирство до нижчих каст, а також цінності суспільства та основи поведінки в ньому. З огляду на технічний розвиток суспільства значна частина робіт може бути виконана машинами і передається людям лише для того, щоб зайняти їхній вільний час. Більшість психологічних проблем люди вирішують за допомогою нешкідливого наркотику — соми. Також люди часто висловлюються рекламними слоганами і гіпнопедичними установками, наприклад: «Соми грам — і жодних драм!», «Краще нове купити, ніж старе лагодити», «Чистота — запорука благофордія», «А, бе, це, вітамін Д — жир в трісковій печінці, а тріска в воді».
Інституту шлюбу в описаному в романі суспільстві не існує, і, більш того, сама наявність постійного сексуального партнера вважається непристойною, а слова «батько» і «мати» вважаються брутальною лайкою (причому якщо ще слову «батько» надають відтінок гумору і поблажливості, то «мати», в зв'язку зі штучним вирощуванням в бутлях, чи не найбрудніша лайка). Книга описує життя різних людей, які не можуть вписатися в це суспільство.
Героїня роману Леніна Краун — медсестра, яка працює на конвеєрі виробництва людей, член касти бета (плюс або мінус, не сказано). Вона у стосунках з Генрі Фостером. Але її подруга Фанні Краун наполягає на тому, щоб Леніна дотримувалася порядку речей і була з іншими чоловіками. Леніна визнає, що їй сподобався Бернард Маркс.
Бернард Маркс — альфа плюс, фахівець з гіпнопедії, що відрізняється від людей своєї касти і зовні, і психологічно: низький зріст, замкнутий і більшу частину часу проводить один, через це в нього погана репутація. Про нього ходять чутки, що «коли він був в колбі, то хтось помилився — подумав, що він гамма, і влив йому спирту в кровозамінники. Тому він і щуплий на вигляд». Дружить з Гельмгольцом Ватсоном — лектором-викладачем на інститутській кафедрі творчості, з яким його об'єднує єдина спільна риса — усвідомлення своєї індивідуальності.
Леніна й Бернард летять на вихідні до індіанської резервації, де зустрічають Джона, якого називають Дикуном, — білого юнака, народженого природним шляхом; він син директора виховного центру, де вони обидва працюють, і Лінди, яка тепер опустилася до алкоголізму, і яку зневажають всі індіанці, хоча колись вона була бетою мінус з виховного центру. Лінду і Джона перевозять у Лондон, де Джон стає сенсацією серед вищого суспільства, а Лінду поміщають в лікарню, де вона залишок життя віддає «сомовідпочинку» й згодом помирає.
Джон, закоханий в Леніну, важко переносить смерть матері. Юнак кохає Леніну недоречним в суспільстві, піднесеним коханням, не сміючи зізнатися їй, «покірний обітницям, які ніколи не прозвучали». Вона щиро дивується — тим більше, що подруги запитують її, який з Дикуна коханець. Леніна пробує спокусити Джона, але він називає її повією і тікає.