Corre La Licorne (Корр Ла Лікорн) — з 1901 року французький виробник автомобілів та тракторів. Штаб-квартира розташована в місті Леваллуа-Перре. У 1942 році компанію купує фірма Bugatti. У 1949 році компанію купує фірма Berliet, і виробництво автомобілів припинилося.
Жан-Марі Корр Жан-Марі Корр був завзятим велосипедистом, і постійно брав участь у різних веломарафонах, покрутити педалі на відстань в 1000—1200 км було для нього нормальним явищем. У 1895 році, коли йому стукнуло 31, він вирішив сам виробляти велосипеди, новинкою стала поява велосипеда з рамою з алюмінієвих сплавів. Але вже через 3 роки Корр, що захоплювався механікою, будує автомобіль з переднім розташуванням мотора, який був куплений у «Де Діон», цю конструкцію Корр продає фірмі «Де Діон».
У 1899 році він починає будувати трицикли і квадроцикли з одноциліндровими моторами, які поставляли йому фірми De Dion і Chapuis-Dornier («Шапюї-Дорньє»), продаав він цю продукцію під маркою Fouillaron.
Паралельно Koph починає продавати як агент машини марок Peugeot, De Dion-Bouton і Renault.
У 1900 році він будує автомобіль, який, на його думку, мав більш надійну і досконалу конструкцію, ніж автомобілі марок, які він представляв, але використовуючи при цьому вузли цих же самих «ненадійних» машин. Корр виставляє свою машину на гонки Париж-Тулуза-Париж, які проходили в кінці липня, проте, не дивлячись на впевненість у своїй конструкції, до фінішу він не добирається, а виграє перегони Луї Рено на автомобілі марки «Рено».
Заснування компанії. Автомобілі Corre У 1901 році, не дивлячись на невдачі, Корр засновує власну автомобільну фірму «Compagnie française des Automobiles Corre», влаштувавшись в Леваллуа-Перре. Проте перший час він будує тільки машини для змагань. Так в 1901 році одноциліндровий автомобіль з двигуном від «Де Діон» виставляється на гонки Париж-Бордо, однак і цього разу Корр змушений був зійти з траси, а перемагає у цьому заході Фурньє на автомобілі марки Mors. У класі войтюреток, у якому якраз і виступав Корр, перше місце зайняв Марсель Рено, другий з трьох братів Рено (Луї був наймолодшим). Марсель Рено загине через 2 роки на злощасному марафоні Париж-Мадрид.
Жан-Марі був цілеспрямованим спортсменом, тому він не опускає руки. До марафону Париж-Берлін будується ще один автомобіль, його буде вести Морін, і від іншої машини вона відрізнялася наявністю кардана, у першої машини ж була ланцюгова передача. І тепер, коли вже дві машини були заявлені на участь, був досягнутий перший результат: Морін приходить 36 в загальному заліку, а машина Корра зійшла з дистанції після першого етапу гонок.
У 1902 році машини з 900-кубовим мотором, потужністю вже в 8 к.с., виставляються на змагання Circuit du Nord, Бушійе, який управляв машиною під номером 89, сходить з траси. Корр, відчуваючи постійні проблеми з машиною, не дивлячись ні на що, не бажав просто так здаватися.
Корр в кінці року перемагає в Circuit des Ardennes, які проходили в Бастоні, але поки тільки у своєму класі, випередивши ще 10 конкурентів, причому найближчого він обійшов на цілу годину.
У 1903 році марафон Париж-Мадрид збирає 274 екіпажі. Від фірми «Corre» було заявлено 7 екіпажів: 5 машин були оснащені 2-циліндровим мотором, об'ємом 2.4 л і потужністю 12 к.с., ланцюгів вже не було, замість них були кардани. На цих машинах, масою в 395 кг, виступали: Дюран, Корр, Аарон, Бушійе і Кокар. Ще дві машини цієї марки оснащувалися 4-циліндровим 16-сильним мотором, важили на 100 кг більше і виступали вони в іншому класі, управляли ними граф Еспель і Персон. Однак трагічні події, які відбувалися по ходу гонки, змусили уряд Франції зупинити їх у Бордо. До цього моменту Жан Корр був 60 в загальному заліку і 13 в своєму класі, Аарон — 81 і 17 відповідно, граф фінішував у Бордо 65 в загальному заліку і 16 в своєму класі, Персон приїхав 90, а в своєму класі він був 23.
Влітку 1903 року регламент гонок дозволяв виставляти не більше 3 машин однієї марки. Корр, граф Еспель і Персон беруть участь в гонках Арденни і всі три машини приходять до фінішу, але не на призових місцях.
Тепер, коли Жан Корр був впевнений у своїй продукції, він готовий був вийти на автомобільний ринок. Однак серійні машини, як і гоночні, були схожі зовні на продукцію братів Рено: їхні машини мали два радіатора, які були розташовані з боків капота, за що отримали прізвисько «алігатор», а машина Корра мала ту ж систему. За це брати відразу подали до суду, нібито за плагіат.
У 1905 році з'являється модель F, радіатор якої був вже поміщений за мотором, слідом з'являються моделі G, H 20CV з 4-циліндровим 2.4 л мотором.
У 1906 році їх змінюють моделі J 8/10CV, K 10/12CV, L 15/20CV, LF 15/20CV, LG 15/20CV, LH 15/20CV і M 30CV, всі вони відрізнялися габаритами, типами кузова і моторами.
А для гонок в Арденнах підготовляється 10.6 л 4-циліндровий спортивний автомобіль С1, який розвивав потужність всього в 70 к.с., в той час як конкуренти знімали з цього об'єму всі 120—130 к.с., проте не мала потужність стала причиною провалу графа П'єра Д'Еспеля, а банальний дефект коробки передач, через який він був змушений зійти вже на першому етапі гонок.
Автомобілі Corre La Licorne Тяжби з братами Рено, що тривали вже не перший рік, ставлять на кін долю фірми, доходи Корра явно не покривали витрати, пов'язані з позовами з боку Рено, і він змушений був продати своє улюблене дітище. Один з практикантів-інженерів фірми — Вальдемар Листьєн, запропонував викупити підприємство своєму батькові Фірміну, який розбагатів на продажі тканин. Листьєн-старший, зваживши всі «за» і «проти», погодився на угоду, яка відбулася в 1907 році. Фірму перейменували в Compagnie Française des Automobiles Corre — La Licorne, a машини стали продаватися як Corre-La Licorne, де «La Licorne» перекладається як «Єдиноріг». Єдиноріг був зображений на геральдичному щиті сім'ї Листьєнів, його і вирішили помістити на емблему марки.
Сам же Жан-Марі Корр на виручені гроші заснував нову фірму — Corre et Cie. Його фірма стала випускати виключно 4-циліндрові машини і мотори під марками Corre, Le Cor або JC, крім автомобілів Корр продовжив виробництво своїх улюблених велосипедів. Випускав він свою продукцію до 1915 року, в цей рік у віці всього 51 року Жан-Марі помер, а його справу ніхто не продовжив через розпочату війну.
Босом фірми Corre-La Licorne став Фірмін Листьєн, проте незабаром він вирішив зробити головним свого сина, а в допомогу йому наймає інженера Бодо. Після відходу Корра Бодо береться удосконалити спортивну машину С1, її потужність доводять до 90 к.с., однак за кілька днів до Гран-Прі на Кубок Автоклубу Франції, який повинен був пройти в Дьєппі, граф Еспель потрапляє в аварію (не на цій машині), тоді льотчик Жозеф Колломб викликається вести цю машину. Однак Колломб, який не знав траси та й взагалі не сидів до цього за кермом цієї машини, заблукав, повернувши не там, де треба, так що довелося повертатися назад, втративши час, плюс після третього допу він втратив свої окуляри і, не знайшовши їх, вирішив продовжити гонку, за що мало не поплатився зором, пил, гудрон, смола та інші принади з дороги заліплювали його очі, з цієї причини йому довелося тричі зупиняти машину, щоб промити свої очі, але всупереч усім труднощам він зумів фінішувати 16 з 36 учасників.
Після зміни власника замість «застарілих» моделей запускається ціла низка нових — це дві моделі з одним циліндром: 5CV і 8CV; а також 4-циліндрові 5CV, 8CV, 10CV, 12CV, 18CV і 30CV, всього 8 моделей. Поступово завод нарощує виробництво, якщо в 1907 році побудували 34 машини, то через рік — 104, а до 1910 року — вже 254 автомобіля. У 1910 році з'являється нова одноциліндрова модель (до цього часу вже багато фірм відмовляються від моноциліндрових моделей) — 10CV, разом з нею стартують продажі 4-циліндрових моделей 12CV, 14CV і 30CV.
Весь цей час машини цієї марки успішно брали участь в гонках, займаючи іноді призові місця. Не гребував сідати за кермо машин і сам директор фірми, так в 1908 році Вальдемар Листьєн виграв золоту медаль в одній з гонок. У 1911 році сталася трагедія з машиною цієї марки. Відомий гонщик, який ганяв не тільки на машинах, але і на мотоциклах, — Фурньє, брав участь у Гран-Прі Франції, механіком був у нього Анрі Лувель. До п'ятого етапу гонок Фурньє йшов у трійці лідерів, після того, як він проїхав 500 метрів від старту п'ятого допу, у його машини перегрівся двигун, місцеві жителі-глядачі продали йому відро з водою за 5 франків, щоб той міг залити її в радіатор. Поки Моріс заливав воду, його обігнав Емері, Фурньє вирішив його обігнати і помчав на всіх парах, розвинувши швидкість в 100 км/год, але раптом в якийсь момент піввісь зламалася навпіл і змусила машину здійснити кульбіт. Фурньє і Лувель вилетіли з машини, водій загинув відразу, але Лувель, який опинився під уламками машини, що загорілася, був живий, коли приспіли медики, але пізніше від численних травм і опіків він помер у лікарні.
Виробнича гамма цього періоду була дуже різноманітною. Не збереглося жодної систематизованої бази даних, відомо, що машини мали двигуни фірми De Dion Bouton, Chapuis-Dornier і Ballot. У 1913 році на Тур де Франс команда «Корр Ля Лікорн» зайняла перше командне місце.
З початком війни фірма переключилася, як і багато інших, на військову продукцію, після війни фірма переїжджає в Нійе, де з 1918 року продовжили виробництво довоєнних машин, але вже в 1920 році у виробничій гамі стало всього 3 моделі: дві машини з моторами фірми Ballot — 9/12CV з 1.7 л і 12/15CV з 3.0-літровим двигуном, і 1.4 л варіант з мотором фірми SCAP — 8/10CV.
А на базі моделі 8/10CV почалося виробництво «вантажних» варіантів, предтечі сучасних універсалів, це був кузов торпедо, який мав дерев'яні бортові боковини кузова.
Машина стала настільки популярною серед дрібних фермерів і підприємців, що фірма «Citroёn» взяла дизайн кузова, ставши випускати автомобілі подібного типу.
Машини цього покоління (20-х років) мали заводські індекси B7W3, B7W4, B7WR3 або V14W3, V14W4, V14WR3, V16W4 тощо. Індекс «B» мали машини з моторами фірми Ballot, W3 або W4 означало кількість передач в коробці. Літеру «V» несли варіанти з моторами фірми SCAP, причому 14 мотори мали бічні клапани, а 16 були з верхнім розташуванням клапанів.
У 1920 році Колломб отримав нову спортивну машину з 1.4 л мотором, яку спроектували ще до війни. Виступаючи на Ле-Мані цього року, Колломб показував непоганий результат, проте змушений був зійти з траси через поломку зчеплення, гонку в цьому класі виграв Фрідріх на «Бугатті», проте найкращий час кола було показано «Єдинорогом».
Через рік Колломб взяв реванш, обійшовши спортивних «чистокровок» «Бугатті».
У 1922 році з'являється модель 10CV, яка оснащувалася 1.7 л мотором і 4-ступінчастою коробкою передач, ця машина, крім іншого, була оснащена стартером, електричним освітленням і за замовленням гальмами всіх коліс. Протягом 5 років машини показували чудові результати на трасах, а 1925 рік став апофеозом, коли на Тур Де Франс 3 машини цієї марки фінішували першими, тримаючи відстань один від одного до чотирьох метрів, ці машини оснащувалися 1.5 л 6-циліндровими моторами SCAP, які мали по два верхніх розподілвала.
У 1926 році фірма починає виробляти вантажні автомобілі, але за допомогою фірми Laffly, а через рік переїжджає з Нійе в Париж. Там підготовляється нова машина з 900-кубовим 4-циліндровим мотором власної розробки. Машина оснащувалася діностартером (генератор і стартер в одному корпусі), мотор мав термостатне охолодження.
Не дивлячись на те, що це була маленька машина, вона була далеко не дешевою, а скоріше статусною, що показувало і праве розташування керма. До того моменту масові французькі машини мали вже ліве розташування керма, але виробники ексклюзивних і дорогих машин у Франції продовжували будувати машини з правим кермом, а деякі ставили кермо праворуч і після Другої світової війни, аж до 50-х. Також на ексклюзивність вказували власні імена кузовів: Fémina (відкритий варіант), Biarritz (закритий) або Boulangère (фургончик).
Автомобілі La Licorne