Російська космічна галузь — галузь російської промисловості, є однією з найпотужніших у світі космічних галузей за обсягами послуг (поруч з США та Євросоюзом). Росія лідирує в пілотованій космонавтиці і в запусках на орбіту, тримає паритет з США в області космічної навігації, але істотно поступається США та Євросоюзу, а в окремих напрямках і Китаю в частині впровадження та використання нових технологій. Росія здійснює понад 40 % всіх космічних запусків у світі, а російська глобальна навігаційна система ГЛОНАСС є однією з двох єдиних у світі повноцінних глобальних навігаційних систем, поряд з американською GPS. Відставання від США та Євросоюзу є за такими напрямками, як розвиток радіаційно-стійкої елементної бази, дослідження далекого космосу і дистанційне зондування Землі тощо.
Окремі значні проєкти були започатковані ще в СРСР і з розпадом СРСР отримали свій розвиток у Росії та в Україні.
Історія розвитку
Космічна галузь у 1990-х роках Михайло Сергійович Горбачов почав різко скорочувати фінансування космонавтики: у 1990-ті роки і без того мізерні ресурси були урізані до самого мінімуму. Перший модуль російського сегмента МКС будувався на американські гроші, а 2/3 витрат Роскосмосу практично аж до початку активної реалізації програми ГЛОНАСС становили витрати на пілотовану космонавтику — тобто, на добудову і підтримку станцій «Мир» і МКС.
У цих умовах у 1990-ті роки утворилося серйозне відставання в технології виробництва негерметичних супутників, яке було в основному подолано у 2000-х. Різко скоротилася і кількість пусків. З 1996 по 1999 рік у Росії відбувалося близько 30 ракетних пусків щорічно — Росія в ці роки навіть поступалася за кількістю пусків Сполученим Штатам. Для порівняння: в СРСР робилося 90—100 пусків на рік.
Незважаючи на катастрофічні проблеми, деякі великі проєкти, розпочаті ще за часів СРСР, були завершені: не в останню чергу за рахунок активного співробітництва з США та іншими країнами у сфері космосу. Було закінчено будівництво першої багатомодульної орбітальної станції «Мир». Найбільш активна фаза її роботи припадає на 1990-ті роки. Іноземні екіпажі з 1995 року активно відвідували станцію. Найбільше іноземних гостей було з США — 44 астронавти. Міжнародний проєкт (США з партнерами та без участі СРСР), який активно розроблявся на рубежі вісімдесятих і дев'яностих років, провалився і був закритий. США вирішили використовувати космічний досвід СРСР із будівництва модульної станції «Мир», і було вирішено створювати МКС із використанням російського досвіду і російських технологій.
Також у 1990-ті роки почав працювати ГЛОНАСС. Первісне розгортання ГЛОНАСС для військових цілей було здійснено в 1993 році з 12 супутниками. До 1995 року кількість супутників було доведено до 24. Однак через недофінансування і низького терміну служби супутників ГЛОНАСС до 2001 року зменшився до 6 супутників.
У 1999 році в рамках консорціуму США, Росії, України і Норвегії став до ладу проєкт «Морський старт». Запуск ракет здійснювався з плавучої платформи в районі екватора, що дає змогу економити на паливі за рахунок використання швидкості обертання землі. На цей момент проєкт майже повністю належить російській РКК «Енергія».
У 1990-ті роки також були започатковані нові проєкти. У 1992 році був оголошений конкурс на розробку нового носія «Ангара», його результати були затверджені урядом Росії в серпні 1994-го та 6 січня 1995-го указом президента Росії Бориса Єльцина. Проєкт мав за мету забезпечити незалежність Росії в нових політичних умовах, що виникли через розпад СРСР, коли частина підприємств ракетно-космічного напрямку та стартовий комплекс Байконур виявились за кордоном Росії. Перший політ «Ангари» відбувся в грудні 2014 року — через 20 років після початку програми.
Космічна галузь у 2000-х роках Після 2000 року кількість космічних запусків почала знижуватися по всьому світу і на цей момент за цим показником Росія знову є лідером. При цьому зниження кількості запусків пов'язано не з кризою галузі в цілому, а з тим, що на рубежі тисячоліть різко зросли терміни роботи космічних апаратів: наприклад, для супутників зв'язку з максимум 3—4 до 12—15 років, а для супутників дистанційного зондування Землі з декількох місяців до декількох років. Відповідно, це не могло не позначитися на кількості запусків.
Важке фінансове становище російської космічної галузі зберігалося і на початку 2000-х років. Наприклад, по розпочатій в 1998 році програмі «Фобос-Ґрунт» нормальне фінансування почало виділятися тільки у 2008 році. Затоплення космічної станції «Мир» у 2001 році було дуже важкою втратою для російської космонавтики, але на підтримку програми було необхідно витрачати близько 200 млн доларів щорічно, а таких грошей у космічному бюджеті просто не було.
Прийнята у 2005 році «Федеральна космічна програма Росії на 2006—2015 роки» відрізнялася повною відсутністю будь-якої амбітності й декларувала лише «створення і використання необхідної номенклатури космічних систем і комплексів із характеристиками, відповідними світовому рівню розвитку космічної техніки». Простіше кажучи, ішлося лише про те, щоб не відставати занадто сильно. Такому стану речей сприяла ситуація, коли Роскосмос сам собі ставив мету і сам же за них звітував. Судячи з усього, у той час його керівництво не хотіло брати на себе будь-які підвищені зобов'язання.
З призначенням у 2011 році на посаду керівника Роскосмосу був узятий курс на активніший розвиток галузі, почалася розробка нових великих проєктів. Поповкіну не вдалося переламати негативну тенденцію аварій ракетоносія «Протон», який раніше був дуже надійним. Особливо дивно те, що аварії відбуваються з російським вантажем, а закордонний і комерційний справно доставляється на цільову орбіту (конспірологи вбачають у цьому ознаки роботи диверсантів). Володимир Поповкін був звільнений у жовтні 2013 року і помер від раку 18 червня 2014 рокуhttps://www.interfax.ru/russia/381491, як повідомлялося, найімовірніше через його отруєння парами ракетного палива при усуненні наслідків аварії ракети-носія «Протон» на Байконурі 2 липня 2013 року.
Навесні 2014 року головою Роскосмосу був призначений Олег Остапенко, який зараз веде боротьбу за контроль над підприємствами ракетно-космічної промисловості.
У 2014 році Росія вперше з епохи СРСР здійснила 38 космічних запусків, також на орбіту виведено рекордну кількість космічних апаратів — 80, з них 31 супутник для держпотреб, 5 комерційних і 44 малих супутники.
23 грудня 2014 року був здійснений перший успішний запуск нової ракети космічного призначення важкого класу «Ангара-А5» з космодрому Плесецьк, що дозволило Росії досягти повністю незалежного доступу в космос в області непілотованої космонавтики.
Під керівництвом Остапенко була розроблена «Федеральна космічна програма Росії на 2016—2025 роки». Початковий бюджет становив 2,4 трлн рублів, програма включала в себе розробку надважкого ракетоносія, необхідного для пілотованої експедиції на Місяць і багато інших перспективних розробок. Але дуже скоро стало зрозуміло, що програма піддасться секвеструванню. У січні 2015 року головою Роскосмосу став . У серпні 2015 року Роскосмос був об'єднаний з Об'єднаною ракетно-космічною корпорацією (ОРКК) в державну корпорацію «Роскосмос». Науково-технічна рада ОРКК підготувала новий варіант федеральної космічної програми при цьому бюджет був скорочений до 2 трлн рублів. Однак, економічний блок уряду був готовий виділити не більше 1 трлн рублів. На нараді у президента в листопаді 2015 року Ігор Комаров і віцепрем'єр Дмитро Рогозін буквально вибивали гроші на ФКП. У результаті космічна галузь отримає у 2016—2025 роках 1406 млрд рублів, а в разі поліпшення економічної обстановки в країні ще 115 млрд рублів.
13 липня 2015 року підписано закон про створення Державної корпорації з космічної діяльності «Роскосмос». Держкорпорація утворена на базі Федерального космічного агентства і Об'єднаної ракетно-космічної корпорації.
Поточний стан
Потенціал У галузі задіяні близько 100 підприємств, у яких зайнято 250 тис. осіб. Найбільшим підприємством є ракетно-космічна корпорація «Енергія» імені С. П. Корольова, головний підрядник пілотованих космічних польотів. Провідними виробниками ракет-носіїв є Державний космічний науково-виробничий центр імені М. В. Хрунічева і ракетно-космічний центр «Прогрес». Найбільшим розробником супутників є «Інформаційні супутникові системи» ім. академіка М. Ф. Решетньова, а лідером в області міжпланетних зондів є Науково-виробниче об'єднання ім. С. А. Лавочкіна.
Напрямки діяльності Росія продовжує залишатися одним із лідерів космонавтики, розділяючи це звання зі Сполученими Штатами.
Статистика: Найбільше пусків ракет (близько 30 пусків щороку, що становить приблизно 40 % від усього світового обсягу); Тільки Росія займається добудовою та розширенням МКС (єдина з 15 країн учасників МКС); Ключовий учасник МКС (одна з двох, володіє 5 з 14 основних модулів МКС, Японія і ЄКА мають по одному модулю, США все решта); Має глобальну навігаційну систему (1 з 2 діючих, розгортається ще 2); Здатна вивести людину на орбіту (1 з 2, раніше були здатні 3); Скафандр для роботи у відкритому космосі (1 з 3); Виведення супутників на геостаціонарну орбіту (1 з 5); Має ракету-носій важкого класу (1 з 6); Має діючий космодром (1 з 16 країн, 4 з 23 діючих космодромів, більше тільки у США, стільки ж у Китаю); Здатна самостійно виводити на орбіту космічний апарат (одн1а з 16 країн які коли-небудь виводили КА в космос, одна з 30 країн коли-небудь розробляли ракети-носії); Виробник ракет і комплектуючих (понад 10 % від загальносвітового виробництва, російські ракети, ступені ракет і двигуни використовуються іншими країнами); Має діючий космічний радіотелескоп; Має супутникову систему зв'язку; Має супутники дистанційного зондування землі; Має розвинену мережу телекомунікаційних супутників; Бере участь у дослідженні інших планет спільно з іншими країнами.
Деякі роблять далекосяжні висновки з того факту, що частка Росії на світовому ринку космонавтики зросла з 0,5 % у 2011 році до 2 % у 2013 році. Насправді, ця цифра визначає не реальний розвиток космічної галузі в країні, а частку доходів Росії від усіх доходів, одержуваних від діяльності, пов'язаної з космосом. Росія представлена в основному на ринку пускових послуг (кілька відсотків від ринку космонавтики), у той час як практично неохопленими залишаються такі галузі, як супутникова фотозйомка Землі, виробництво супутників, телекомунікаційні послуги тощо.
Список основних компаній
Виробники ракет-носіїв ЦСКБ-Прогресс: Союз-ФГ, Союз-У, Союз-2, Русь-М. ДКНВЦ імені М. В. Хрунічева: Протон, Протон-М, Ангара, Бриз. ВО Політ.
Виробники двигунів НВО Енергомаш. ВО Політ. МКБ Факел. КБХА.
Підтримка пілотованої космонавтики РКК Енергія: МКС, Союз ТМА, Союз ТМА-М, Союз ТМА-МС.
Міжпланетні польоти НВО ім. С. О. Лавочкіна: Фобос-Ґрунт.
Розробники супутників ІСС імені М. Ф. Решетнєва: навігаційні, зв'язок, військового значення. НВО ім. С. А. Лавочкіна: Електро-Л. ОАО «Корпорація ВНІІЕМ»: метеорологічні, наукові, ДЗЗ супутники. ЦСКБ-Прогресс: ДЗЗ, наукові, військового значення.
Проблеми російської космічної індустрії 25 січня 2017 року стало відомо, що держкорпорація «Роскосмос» розпорядилася відкликати всі ракетні двигуни виробництва Воронезького механічного заводу (перебуває у складі ДКНВЦ імені М. В. Хрунічева). Це рішення було викликане тим, що в цих двигунах були виявлені несанкціоновані заміни металів і сплавів високої вартості дешевшими, що мають значно гірші фізико-технічні показники. Рішення було прийняте в умовах міжнародних санкцій проти Росії через її збройну агресію проти України, в умовах, коли двигуни українського «Південмашу» не постачаються. Рішення було прийняте після серії аварій російських ракетРоссия остановила свою космическую программу .
Перспективні плани
Плани на період до 2020 року Виділяються на загальному тлі наступні завдання: Продовження експлуатації, модернізація і дооснащення космодромів Байконур і Плесецьк.