або сад «сухого пейзажу», який часто називають сад дзен, створює мініатюрний стилізований пейзаж шляхом ретельно підібраних композицій з каменів, водойм, мохів, формованих дерев і кущів, і використовує гравій або пісок, який загромадили для представлення брижів по воді.Ono Kenkichi and Walter Edwards: "Bilingual (English and Japanese) Dictionary of Japanese Garden Terms (Karesansui. p. 20) from Kansai Main Pageocess, Nara 2001 The Karesansui definition was extracted with permission from The on-line «living» guide to realize a Zen garden by P.M. Patings. Сад дзен переважно відносно невеликий, оточений стіною, і, як правило, призначений для споглядання в сидячому положенні з одного тільки місця за межами саду, наприклад, ґанок ходзьо, резиденції головного ченця храму чи монастиря. Класичні сади дзен були створені в храмах дзен-буддизму в Кіото в період Муроматі. Вони були покликані імітувати інтимну сутність природи, а не її зовнішній вигляд, а також служити допомогою в медитації про справжній сенс життя.Gunter Nitschke, Le Jardin japonais, pg. 65.

Історія

Ранні японські сади каменів Сади каменів існували в Японії принаймні з періоду Хейан (784—1185 рр.). Ці перші сади були описані в першому керівництві по створенню та догляду за японськими садами «Sakuteiki» (Записи садівництва), написаному наприкінці 11-го століття Тачібана-но-Тошітцуна (1028—1094 рр.). Вони були багато в чому скопійовані з китайських садів династії Сун (960—1279 рр.), де групи каменів символізували гору Пенглай, легендарну гору-острів, що була домівкою Восьми Безсмертних у китайській міфології, а в Японії мала назву Горай.Michel Baridon, Les Jardins- Paysagistes, Jardinieres, Poetes, pg. 485—487. «Sakuteiki» описувало, як саме камені повинні розташовуватися. В одному уривку написано: «У місці, де немає ні озера ні струмка, можна облаштувати те, що називається каре-сансуй, або сухий пейзаж». Цей вид саду мав або камені, встановлені вертикально як гори, або викладені в мініатюрні пейзажі з пагорбів і ярів, з декількома рослинами. Книга описує і кілька інших стилів альпінаріїв, які переважно включали струмок або ставок, в тому числі стиль великої річки, стиль гірської річки і стиль болота. Стиль океану включав камені, які здавалися еродованими хвилями, оточені берегом з білого піску, як на пляжі.Michel Baridon, Les Jardins- Paysagistes, Jardinieres, Poetes, pg. 488

Білий пісок і гравій здавна є особливістю японських садів. В релігії Синто вони символізували чистоту і використовувались навколо святилищ, храмів і палаців. У садах дзен вони символізують воду, або, як пусті місця в японському живописі, порожнечу і відстань. Це місця для медитації.

Дзен-буддизм і період Муроматі (1336—1573) Період Муроматі в Японії, який тривав приблизно в той же час, що і Відродження в Європі, характеризувався політичним суперництвом, які часто призводили до війн, але і незвичайним розквітом японської культури. Він побачив початок театру Но, японській чайній церемонії, стилю Шо-ін японської архітектури і саду дзен.Nitschke, le jardin japonais, pg. 67.

Дзен-Буддизм був привнесений Японію в кінці 12 століття, і швидко отримав багато послідовників, особливо серед класу самураїв і полководців, які захоплювалися його вченням про самодисципліну. Сади дзен ранніх храмів у Японії нагадували китайські сади того часу, з озерами й островами. Але в Кіото в 14 і 15 століття, в важливих дзен-храмах з'явився новий сад. Ці сади дзен були розроблені, щоб стимулювати медитацію. «Природа, якщо ви зробили її виразною, обмеживши її до абстрактних форм, може передати найглибші думки просто своєю присутністю», писав Мішель Барідон. «Композиції з каменю, вже поширені в Китаї, в Японії стали справжніми скам'янілими пейзажами, які, здавалось, застигли у часі, як в певні моменти постановок театру Но, який датується тим же періодом.»Baridon, Les Jardins pg. 472.

Першим садом, в якому розпочався перехід на новий стиль, на думку багатьох експертів, був сад Сайхо-дзі, «храм духів Заходу», в народі відомий як Коке-дера (Сад мохів), в західній частині Кіото. Буддійський чернець і майстер дзен Мусо Сосекі перетворив буддійський храм в монастир дзен 1334 року, і збудував сади. Нижній сад монастиря Сайхо виконаний в традиційному стилі періоду Хейан; ставок з кількома кам'яними композиціями, що представляють острова. Верхній сад — сухий сад каменів, який має три кам'яні «острови». Перший називається Камешіма, острів черепах, і нагадує черепаху, яка плаває в «озері» з моху. Другий, Дзадзен-секі, — плаский «медитаційний камінь», який, як вважають, випромінює спокій і тишу; і третій — каре-таки, сухий «водоспад», що складається з сходів з плоских гранітних каменів. Мох, який тепер оточує камені і представляє воду, не був частиною оригінального планування саду; він виріс кілька століть пізніше, коли сад був залишений без нагляду, але тепер є найвідомішою рисою саду.Nitschke, le jardin japonais, pg. 68-73.

Мусо Сосекі побудував ще один храмовий сад в Тенрю-дзі, «храмі Небесного Дракона». Цей сад мав сильний вплив китайського пейзажного живопису династії Сун, особливістю якого є гори, що підносяться в тумані, і натяк на велику глибину і висоту. Сад в Тенрю-дзі відрізняється справжнім ставком з водою і сухим водоспадом з каміння, що виглядає як китайський пейзаж. Сайхо-дзі і Тенрю-дзі демонструють перехід від саду стилю Хейан до більш абстрактного і стилізованого погляду на природу.

Сади Ґінкаку-дзі, також відомого як Срібний павільйон, теж відносять до Мусо Сосекі. Цей храмовий сад включав традиційний садовий ставок, але мав нову для японського саду рису — ділянку загромадженого білого гравію з гіркою білого гравію ідеальної форми, що нагадує гори Фудзі, в центрі. Пейзаж мав назву ginshanada, буквально «срібний пісок і відкрите море». Ця риса саду стала відома як kogetsudai, або «невеликі гори, звернені до Місяця», і схожі невеликі «гори Фудзі» створені з піску або землі, покритої травою, з'являлися в японських садах протягом століть після цьогоNitschke, Le jardin japonais, pg. 86..

Найбільш відомим з усіх садів дзен в Кіото є сад Рьоан-дзі, побудований в кінці 15 століття, де вперше сад дзен став чисто абстрактним. Сад являє собою прямокутник площею 340 квадратних метрівNitschke, Le Jardin Japonais. Янг та Янг дають розміри саду 25х10 метрів, на якому розташовані п'ятнадцять каменів різної величини, поділені на п'ять груп: одна група з п'яти каменів, дві групи по три і дві групи з двох каменів. Камені оточені білим гравієм, який ретельно загромаджується кожен день ченцями. Єдина рослинність в саду — трохи моху навколо каменів. Сад призначений для перегляду з положення сидячи на веранді ходзьо, резиденції настоятеля монастиря.Nitschke, Le Jardin Japonais, pg. 90.

Сад в Дайсен-ін (1509—1513) має більш літературний підхід, ніж сад монастиря Рьоан. Тут «річка» з білого гравію є метафоричною подорожжю по життю; починаючись з сухого водоспаду у горах, проходячи через пороги і скелі, і закінчуючись в тихому морі білого гравію, з двома гравійними горами.

Винахід саду дзен був тісно пов'язаний з розвитком японського чорнильного пейзажного живопису. Японські художники, такі як Сессю (1420—1506) і Соамі (помер 1525), значно спростили їх погляд на природу, показуючи тільки найбільш важливі аспекти природи, залишаючи великі ділянки білого навколо чорно-сірих малюнків. За оповідями, Соамі особисто брав участь у розробці двох найвідоміших садів дзен в Кіото — Рьоан-дзі і Дайсен-ін, хоча його участь ніколи не була документована з упевненістю.

Мішель Барідон писав, «найзнаменитіші сади дзен періоду Муроматі показали, що Японія підняла мистецтво садів до вищого ступеня інтелектуальної вишуканості, що було можливо досягти»Michel Baridon, Les Jardins, pg. 474. .

Пізніші сади каменів У періоді Едо домінуючим стилем японського саду став сад з великим променадом, але сади каменів продовжували існувати в храмах і монастирях дзен. Були побудовані кілька невеликих нових садів каменів, зазвичай як частина саду, де справжній струмок або ставок були не практичними.

У 1880 році будівлі Тофуку-дзі в Кіото, одного з найстаріших монастирів у місті, були знищені в результаті пожежі. У 1940 році храм замовив історику пейзажів та архітектору Шігеморі Мірей відновлення садів. Він створив чотири різних сади, один на кожній стороні головної будівлі монастиря. Він створив один сад з п'яти штучних пагорбів, вкритих травою, що символізує п'ять великих стародавніх храмів Кіото; сучасний сад каменів з прямовисними скелями, що символізують гору Хорай; велике «море» з білого гравію, загромадженого у патерні шахової дошки; і закритий сад з закрученими візерунками з піску.Nitschke, Le jardin Japonais, pg. 217—218

У минулому столітті сади дзен з'явилися в багатьох країнах за межами Японії, часто там, де утворювалась японська діаспора.

Підбір і розташування каменів Підбір і розташування каменів — це найбільш важлива частина створення японського саду каменів. У першому відомому керівництві японського садівництва «Sakuteiki», «створення саду» виражається фразою «установка каменів», ishi wo tateru koto (буквально, «акт встановлення каменів у вертикальному положенні»). Книга диктує жорсткі правила вибору і розміщення каменів, і попереджує, що якщо правил не дотримувалися, власник саду отримає нещастяMichel Baridon, Les Jardins, pg. 485—490..

У японському садівництві, камені класифікуються як високі вертикальні, низькі вертикальні, вигнуті, напівлежачі, або пласкіYoung and Young, The Art of the Japanese Garden. pg. 22..

Для створення «гори», як правило, використовуються вивержених вулканічні породи, грубі з гострими краями. Гладкі, округлі камені осадових порід використовуються для кордонів гравійних «річок» або «морського узбережжя». У китайських садах династії Сун окремі камені, які виглядали, як тварини чи мали інші незвичайні особливості, часто були головною визначною рисою саду. В японських садах окремі камені рідко грають головну роль; акцент робиться на гармонійність композиції. У «Sakuteiki» існує безліч правил розташування каменів, наприклад:

«Переконайтеся, що всі камені, аж до переднього розташування, розміщені так, що демонструють їхній найкращий бік. Якщо камінь має потворний вигляд зверху, ви повинні розташувати його так, щоб виділити його бік. Навіть якщо це означає, що він повинен спертися на значний кут, ніхто і не помітить. Завжди має бути більше горизонтальних, ніж вертикальних каменів. Якщо є камені-„втікачі“, там повинні бути камені-„переслідувачі“. Якщо є „падаючі“ камені, мають бути „підтримуючі“ камені».

Камені рідко, якщо взагалі коли-небудь, розміщують по прямій лінії або симетрично. Найчастіше використовується одна або більше груп з трьох каменів. Одна поширена тріада має високий вертикальний камінь в оточенні двох менших каменів, що символізує Будду і двох його супроводжуючих. Інші основні комбінації включають: високий вертикальний камінь з напівлежачим; короткий вертикальний камінь і плаский камінь; і тріаду з високого вертикального каменя, напівлежачого каменя та плаского каменя. Інші важливі принципи — обирати камені, які розрізняються за кольором, формою і розміром; уникати каменів яскравих кольорів, які можуть відволікти глядача, і переконатися, що зерна каменів рухаються в одному напрямку; балансувати кількість вертикальних і горизонтальних каменів. У кінці періоду Едо був винайдений новий принцип розташування — використання suteishi, «викинутих» або «безіменних» каменів, розташованих, здавалося б, у випадкових місцях, щоб додати саду спонтанності.

Пісок та гравій