Соно́ра (; ) — велика пустеля площею понад 220 000 км², розташована на південному заході Сполучених Штатів Америки, в штатах Аризона і Каліфорнія, та на північному заході Мексики, в штатах Сонора і Нижня Каліфорнія. Вона є однією з чотирьох великих , разом з пустелею Великого Басейну та пустелями Мохаве та Чіуауа, серед яких пустеля Сонора є найспекотнішою. Згідно з фітогеографічним районуванням пустеля Сонора входить до флористичної провінції Сонора Голарктики. Всесвітній фонд дикої природи виділяє її у окремий неарктичний екорегіон пустель і склерофітних чагарників — Пустеля Сонора (ідентифікатор WWF: NA1310).
Пустеля Сонора характеризується одним з найвищих рівнів флористичного різноманіття серед усіх пустель світу. Тут зустрічаються різноманітні ендемічні види рослин і тварин, зокрема велетенські кактуси сагуаро (Carnegiea gigantea), які є одним із символів цього регіону. За відмінностями у її рослинному покриві пустелю Сонору розділяють на кілька менших субрегіонів.
Географія Пустеля Сонора охоплює північний схід Нижньої Каліфорнії, крайній південний схід Каліфорнії, південний захід Аризони та західну половину штату Сонора. Вона утворює дугу, що із заходу, півночі та сходу оминає північний край Каліфорнійської затоки, також відомої як море Кортеса. Ця затока виникла 5,3 мільйони років тому внаслідок рифтогенезу. Екорегіон пустелі Сонора включає кілька островів, що лежать на захід від узбережжя Сонори, зокрема острів Тібурон, найбільший острів Мексики та Каліфорнійської затоки, а також розташований поряд острів .
Ландшафт регіону представлений великими пласкими улоговинами, плато та піщаними дюнами, що лежать на висоті до 200 м над рівнем моря. Подекуди над ними підіймаються невисокі гори заввишки до 1400 м над рівнем моря. На північному заході штату Сонора, біля кордону з США, розташовані гори заввишки 1190 м, які містять лавові поля, шлакові конуси та сплячі вулкани, які востаннє вивергалися близько 11 000 років тому. На більшій частині регіону переважають піщані та лужні ґрунти, однак в районі вулканічного поля Пінакате та у інших гірських районах поширені кам'янисті ґрунти, що складаються з магматичного або метаморфічного матеріалу.
З північного заходу та заходу пустеля Сонора обмежена горами та . Через ці брилові гори проходять численні тектонічні розломи, зокрема розлом Сан-Андреас. Внаслідок цього гірські схили часто складаються з осипів та ненадійно складених валунів, оскільки сильні землетруси руйнують скелі швидше, ніж водна або вітрова ерозія. З північного сходу пустеля Сонора обмежена бриловими горами , а на сході, у центральній частині штату Сонора, вона переходить у передгір'я Західної Сьєрра-Мадре.
Більшість водних потоків в регіоні — це, як правило, ефемерні струмки. У гірських районах трапляються каньйони та арройо (сухі русла річок, по яких після сильних дощів течуть водні потоки). Загалом поверхневих вод в регіоні бракує, однак на схилах долин зустрічаються скупчення пологих алювіальних конусів, відомі як , які утворилися внаслідок накопичення алювіальних відкладів.
Найбільшою річкою, що протікає через територію екорегіону, є Колорадо. Ця велика річка бере початок у Скелястих горах, тече на південний схід, перетинаючи Колорадське плато, після чого прорізає Великий каньйон, тече пустелями Мохаве і Сонора на південь та впадає у Каліфорнійську затоку, утворюючи . Будівництво та водосховищ вверх за течією, а також відведення річкової води для зрошування сільськогосподарських угідь та водопостачання поселень мало катастрофічний вплив на екологію річкової дельти, яка практично повністю пересохла. Серед інших річок, що перетинають пустелю Сонора, слід відзначити Гілу, та .
Також в екорегіоні є кілька безстічних озер, найбільшим з яких є Солтон-Сі. Це солоне озеро утворилося у 1905 році, коли весняна повінь спричинила прорив води з річки Колорадо через зрошувальний канал долини до сухої западини . У минулому розливи річки Колорадо неодноразово призводили до утворення природного озера , яке після утворення поступово висихало протягом багатьох років та востаннє зникло невдовзі після 1580 року. Випадкове утворення Солтон-Сі у деяких аспектах нагадує природне затоплення, яке в минулому призводило до утворення Кауїльї. Наявність в регіоні водойми дещо пом'якшує клімат навколишніх районів. Тут живе велика популяція птахів, хоча вода озера надзвичайно забруднена через стікання добрив та евтрофікацію. Раніше Солтон-Сі підтримувало різноманітну фауну, але внаслідок сільськогосподарського забруднення у поєднанні з поступовим збільшенням солоності більшість фауни озера вимерла до 1970-х років.
В горах на заході пустеля Сонора переходить у чапараль та рідколісся гір Каліфорнії та у сосново-дубові ліси Сьєрра-де-Хуареса і Сьєрра-де-Сан-Педро-Мартира, які відділяють її від екорегіону чапаралю прибережних районів Каліфорнії та від Нижньокаліфорнійської пустелі. На західному узбережжі Каліфорнійського півострова пустеля Сонора переходить у склерофітні чагарники Каліфорнійської затоки. На півночі пустеля Сонора переходить у більш посушливу пустелю Мохаве, а в горах на північному сході — у гірські ліси Аризони, за якими лежить екорегіон чагарників Колорадського плато. На сході пустеля Сонора переходить у пустелю Чіуауа та у сосново-дубові ліси Західної Сьєрра-Мадре, а в передгір'ях на південному сході — у перехідні субтропічні сухі ліси Сонори та Сіналоа.
Субрегіони У публікації 1957 року «Рослинність пустелі Сонора» видатний американський ботанік Форрест Шрів розділив пустелю Сонора на сім регіонів, спираючись на відмінності у рослинному покриві. Ці регіони включають нижню долину Колорадо, Аризонську височину, рівнини Сонори, передгір'я Сонори, центральне узбережжя Каліфорнійської затоки, регіон Віскаїно та регіон Магдалена . Пізніше регіони Віскаїно та Магдалена, що лежать на західній стороні Каліфорнійського півострова, були виокремлені у окремий екорегіон Нижньокаліфорнійської пустелі, а передгір'я Сонори — у екорегіон перехідних субтропічних сухих лісів Сонори та Сіналоа. Центральне узбережжя Каліфорнійської затоки було розділене на дві частини; ту частину, що лежить на західному узбережжі затоки, на Каліфорнійському півострові, було виокремлено в екорегіон склерофітних чагарників Каліфорнійської затоки.
Інша класифікація ділить пустелю Сонору на шість менших субрегіонів: пустелю Колорадо, Гран-Десьєрто-де-Алтар або пустелю Алтар, пустелю Лечугілья, пустелю , пустелю Юха та пустелю Юма.
Пустеля Колорадо охоплює близько 28 000 км² на південному сході Південної Каліфорнії, в окрузі Імперіал та в прилеглих частинах округів Сан-Дієго і Ріверсайд, а також у північній частині муніципалітету в Нижній Каліфорнії. Більша частина пустелі Колорадо лежить на висоті нижче 300 м над рівнем моря, а більшість гір субрегіону не перевищують 900 м над рівнем моря. Найнижчою частиною субрегіону є озеро Солтон-Сі, яке лежить на висоті 84 м нижче рівня моря. Долини , та Мехікалі, що зрошуються водою Колорадо, є важливими центрами сільськогосподарського виробництва.
Пустеля Гран-Десьєрто-де-Алтар, розташована на крайньому північному заході мексиканського штату Сонора, на схід від дельти Колорадо, охоплює єдиний у Північній Америці ерг (масив піщаних дюн, що постійно змінюються вітром та, як правило, позбавлені рослинності), що оточує вулканічне поле Пінакате. Цей субрегіон є частиною великого біосферного заповідника Ель-Пінакате і Гран-Десьєрто-де-Алтар площею 2695 км², створеного у 1993 році.
Невелика пустеля Лечугілья розташована в окрузі Юма на південному заході Аризони, на північ від пустелі Алтар, між горами та . Вона отримала свою назву на честь поширеної тут (Agave lechuguilla) — рослини, яка переважно зростає східніше, у пустелі Чіуауа.
Пустеля Тонопа, розташована у місці злиття річок Гіла та на південному заході Аризони, простягається із заходу на схід лише на 50 км. Тривають заходи зі збереження цієї невеликої пустельної рівнини, які мають на меті захистити та відновити водоносний горизонт Тонопа, розташований під пустелею.
Піщана пустеля Юха простягається вздовж кордону Каліфорнії та Нижньої Каліфорнії. Ця місцевість колись була дном стародавнього озера Кауїлья. Пустеля Юха є критично важливою територією з культурної, археологічної та екологічної точки зору.
Пустеля Юма розташована на крайньому південному заході Аризони, між річками Колорадо та Гіла, на північ від пустелі Алтар. Це здебільшого безплідна пустеля, над якою вітер підіймає піщані хмари, однак у долинах річок розташовані зрошувані сільськогосподарські угіддя.
Клімат На більшій частині пустелі Сонора переважає спекотний та посушливий пустельний клімат (BWh за класифікацією кліматів Кеппена), а у деяких гірських районах та на східній і північно-східній окраїнах екорегіону, біля підніжжя Могойонського уступу та Західної Сьєрра-Мадре — спекотний напівпустельний клімат (BSh за класифікацією Кеппена).
Середні та мінімальні температури у пустелі Сонора значно вищі, ніж у пустелях Великого Басейну та Мохаве, розташованих північніше, однак річні коливання температури тут не такі різкі, а максимальні температури не настільки високі, як у деяких районах Мохаве. На значній частині пустелі Сонора заморозки відсутні протягом всього року, а на решті регіону безморозний період триває не менше 200 днів. Опадів в регіоні випадає мало, від 50-75 мм на найнижчих висотах до 100-200 мм на височинах Аризони. На найвищих гірських вершинах опадів може випадати до 650 мм, але такі області займають лише крихітну частину пустелі Сонора. Влітку опадів випадає найбільше на заході регіону, завдяки тихоокеанським штормам, а наприкінці літа — на сході пустелі Сонора, завдяки .
Флора
Рослинний покрив пустелі Сонора варіюється від абсолютно безплідних піщаних дюн до густих заростей склерофітних чагарників, кактусів та інших сукулентів. Видовий склад та структура рослинних угруповань регіону залежать від висоти над рівнем моря, кількості опадів та ґрунтів.
На дні пустельних долин домінують креозотові кущі (Larrea tridentata) та (Ambrosia dumosa). Серед інших чагарників, поширених у цій зоні, слід відзначити (Atriplex polycarpa), (Psorothamnus fremontii) та довголисту ефедру (Ephedra trifurca). Під час сезону дощів пустельні долини вкриваються килимом квітучих ефемерних однорічників, таких як (Abronia villosa), (Geraea canescens), (Lupinus arizonicus), (Baileya multiradiata) та різні види енотери (Oenothera spp.).
На схилах долин, на та на вершинах пагорбів зростають різноманітні здерев'янілі чагарники та невисокі дерева, зокрема (Prosopis velutina), блакитні пало-верде (Parkinsonia florida), (Olneya tesota) або пустельні залізні дерева, (Chilopsis linearis subsp. arcuata) та (Canotia holacantha). Серед кущів, що ростуть на великих висотах, слід відзначити (Vachellia constricta), (Calliandra eriophylla) та жожобу (Simmondsia chinensis). В оазах пустелі Колорадо зустрічаються (Washingtonia filifera), єдині місцеві види пальм в Каліфорнії. На північному заході Нижньої Каліфорнії зустрічаються (Bursera microphylla) або слонові дерева та велетенські мексиканські кардони (Pachycereus pringlei) або слонові кактуси. Останні є найбільшими кактусами у світі, що виростають до 19 м заввишки. Ще однією дивовижною рослиною, що зустрічається у пустелі Сонора, є (Fouquieria splendens) або окотійо. Цей колючий сукулентний чагарник може повністю скидати листя під час найхолодніших місяців взимку, але при цьому має п'ять-шість періодів розпускання листя протягом року. Яскраво-червоні конічні квіти окотійо часто з'являються після першого весняного прохолодного дощу. Вони розквітають лише за 48 годин, приваблюючи колібрі та інших тварин, що живляться нектаром.