Саманхудат, Саман-худат або Саман Худа — засновник династії Саманідів. Народився в VIII столітті. За даними Абу Бакра Наршахі і Хамзи Ісфахані, був з кишлаку Саман, що в Балху.
Життєпис Був представником іранського прізвища, висхідного до династії Сасанідів, так само як і його вищий предок Бахрам Чубіне мав огузько-тюркське походження. Якщо Бахрам Чубін був вихідцем із середовища іранізованих нащадків древніх Огуз Хорасана, то Саман-Худата був його нащадком від шлюбу з представницею роду верховних тюркських каганів і мав родинні зв'язки в Фергані. Саме тому нащадки Бахрам Чубіна називаються в джерелах правителями Мавераннахра, якими могли бути тільки члени прізвища верховних тюркських каганів. Його батько Джабба-хан, який в доісламський час був правителем Балха, носив тюркський титул йабгу (джабгу) і тюркське ім'я Тогрул. Його резиденція знаходилася в фортеці Джабба-хан, розташованій в північно-західній частині рабад Балха, всередині якої він побудував також окреме селище для свого сина Самана. Джабба-хан був також засновником буддійського монастиря і храму Наубахар, і від нього також вели свій рід верховні жерці цього храму Бармакидів. Після завоювання арабами Балха і руйнування храму Наубахар у 690/709 м, Джабба-хан поїхав у Туркестан і захопив владу в місті Шаше, яке належало тюркам і також відійшло до арабів після їх перемоги над китайцями в битві при Таласі в 134 / 751-52 р. Саман-Худат прибув у Мерв з Фергани і прийняв іслам за сприяння Тахіра ібн ал-Хусайна, засновника династії Тахіридів. До прийняття ісламу Саман-Худат, так само як його предок Джабба-хан і Бармакидів, сповідував буддизм. Він носив тюркське ім'я Аркук і буддійське ім'я Саман. За тюркським звичаєм, він заплітав своє волосся в довгу косу, за що був прозваний Какулдаром. Так само як і його батько Джабба-хан, він носив титул йабгу (джабгу), який був дінастійним титулом тюркських правителів Тохаристану.
Походження імені Щодо етимології цього імені або назви Саман були висловлені різні думки. У переказі про походження Саманідів слову «саман» надається значення «благоустрій». У перекладі з перської слово саман означає «порядок», «налагодженість», «добробут», «багатство». Пахлевійською мовою sāmān означає «кордон», «регіон». Малося також власне ім'я Sām (ān). В Авесті згадуються люди Sāmāna (Thamanaois), які були жителями місцевості Harahvatiš. Походження імені Саман пов'язують також з чигілським словом саман, що означає «солома». Однак всі ці етимології переконливі і, найімовірніше, не відповідають дійсності. Походження імені Саман намагалися також зв'язати зі словом шаман. Серед урало-алтайських народів Центральної Азії, Уралу і Сибіру зустрічається етнонім саман / шаман / сама / самар, походження якого пов'язують із південними регіонами, звідки він був занесений в їхнє середовище в далекій давнині алтайської мовної спільності. Біруни називає в Середній Азії релігійну громаду аш-шаманіййа, послідовники якої були ідолопоклонниками, але відчували сильну ненависть до брахманів. Жителі Хорасана називали буддистів шаманами або шаманāн (мн. від шаман). Ібн ан-Надим називає буддистів ас-саманія. В очах зороастрійців «демонами» могли виступати буддійські боги і священники, а в складі імен деяких з них можна бачити тюркські слова та етноніми: таш, тай, кума, аварів, тур, Хіонії. Пахлевійське слово саман (Sāhmān) проводиться від санскритського слова, що означає «який надає увагу, турботу».
Згідно твору «Са'дійа» (XVII ст.), у якому наводиться родовід термезських Сеїду, коли 'Аббасиди захопили владу в Хорасані, з Фергани в Термез приїхав якийсь Аркук або Аркак, який був нащадком Бахрама Чубінае. З Термеза він прибув у Балх, де прийняв іслам з рук Саїд Хасана аль-Аміра, який був нащадком імама ал-Хусайна ібн 'Алі і родичем' Аббасидів. Потім він вирушив до Багдада до халіфа, який за рекомендацією Хасана аль-Аміра призначив його правителем Балха. Коли Хасан ал-Амір вирішив переїхати в Термез для його благоустрою і колонізації, Аркук (Аркак) вирушив разом з ним, надав йому всі свої кошти і сам взяв участь у відновленні міста. Він сам заснував в околицях Термеза село, відбудував його, заклав великі сади і сам оселився в ньому, назвавши його Саман.
Що стосується імені Аркук (Arquq) або Аркак (Arqaq), то це єдине джерело, з якого нам відомо це справжнє ім'я Саман-Худат. Слід зазначити, що Arquq (Arqaq) є чисто тюркським ім'ям, які мають типове для тюркських імен закінчення -aq (-qaq, -γaq) або -uq (-quq, -γuq), і хто стоїть в одному ряду з такими іменами як Qunaq, Tuqaq, Tutaq, Seljuq, і в перекладі з давньотюркської означає «упертий» У словнику Махмуда Кашгар наводиться ім'я Arquq і словосполучення arquq kiši — «вперта людина».
Відповідно до пізнішого варіанту цього ж перекази, зафіксованому в одного рукописі XVIII ст. на узбецькій мові, Саман-Худат мав також прізвисько «Какулдар», що в перекладі з фарсі означає «Володар коси» (какул). Так в середні століття називалася зачіска, в якій волосся на голові чоловіка зачісували назад, запліталися в косу, перетягнену у потилиці невеликий стрічкою і спадаючу вниз за спину. У давнину така зачіска була характерна для хуннов36, а в епоху раннього середньовіччя, головним чином, для тюрків, про що свідчать дані китайських джерел і численні пам'ятники образотворчого.
Родовід Саман-Худат був із нащадків Баграм-Чубин-Маліка за даними історика Махмуда Гардізі і Ібн Хавкає. Останній місцем проживання Баграма Чубіна, мабуть, була Фергана, де мали місце перебування і його нащадки від шлюбу з тюркської царівною — предки Саманідів. Саман-Худат був нащадком Бахрама Чубіна в четвертому чи п'ятому поколінні. Виходячи з цих даних, можна припускати, що після приходу до влади Аббасидів і початку процесу часткового відновлення доісламської правової системи предок Саманідов Саман-Худат прибув з Фергани в Балх для пред'явлення права на свою частку майна, що належав раніше роду Баграма Чубіне.Гардізі описує родовід Саман-Худат таким чином: «Його родовід: Саман-Худат, син Хамітана, сина Нуша, сина Тамгаспа, сина Саула, сина Бахрам Чубіне, сина Кузьок, сина Анфіана, сина Кардара, сина Діркара, сина Джама, сина Чара, сина Бестар, сина Хадада, сина Ренджехана, сина Фіра, сина Фераула, сина Сима, сина Бахрама, сина Шаспо, сина кузьок, сина Джердада, сина Сефраспа, сина Кергіна, сина Мілада, сина Мересьєв, сина Мерзвана, сина Міхран, сина Фада, сина Кешрада, сина Садсада, сина Бешдада, сина Іхшіна, сина фервей ина, сина Вемама, сина Арсатіна, сина Досера Манучіхра, сина кузьок, сина Іреджа, сина Афрідуна; сина Аскахда, сина Хушенгга, сина Фервак, сина Меніші, сина Гаюмарса, першого царя на землі. У пору, коли Мухаммад ал-Амін був халіфом в Багдаді, а Ма'мун був в Мерві, Хорасан був наданий йому».
Також є відомості про інших предків Саманхудата, у деяких з яких (Джуба, Джамчан, Тамгас) були тюркські імена. Примітний той факт що, в легендах і розповідях деяких тюркських народів, Саманябгу (тюркських варіант імені Саманхудат) вважається одним з прабатьків тюрків, яких жив після епохи Огузхан.
Згідно Махмуду ібн Валі, Саманіди мали спільне походження з Бармакидамі і ставилися до нащадків якогось Джабба-хана, який ставився до династії джабгу Тохаристана і був правителем Балха при занятті міста військами сасанідського шаханшаха Хосрова I Ануширвана (правил в 531—579 рр.) Або сучасником китайського паломника Сюань Цзана. У 80-х роках VI ст. намісник Балха Джабгу-хан був васалом Сасанідів і виступив разом з військами Бахрама Чубіна, надісланими Хурмаздом IV, проти об'єднаних військ царя Баміана. Це повідомлення узгоджується з даними про походження Саман-Худат від Сасанидського полководця Бахрама Чубіна, який, бувши підданим імперії Сасанідів, де зороастризм був державною релігією, найімовірніше, також повинен був сповідувати цю релігію. На спорідненість Бармакидів з Саманідах вказував також В. В. Бартольд, його союзника Кабул-шаха, які вчинили напад на Балх [Махмуд ібн Світ Валі, л. 312 б — 313 а] 18. За даними Фаза'іл-і Балх, в доісламські час Бармакидів, колишні засновниками храму Наубахар, мали місце перебування в місцевості Джабба-хан, розташованої на західній околиці Балха, звідки цей рід і відбувався.
У китайських джерелах наводиться імена тюркських йабгу Тохаристана, що правили в період із 588 р. до 750 р. З резиденцією спочатку в Кундузі, а потім в Балх. Їх династія продовжувала існувати і після арабського завоювання, перебравшись у Бадахшан. Слід гадати, що батько Саман-Худат Джабба-хан повинен відповідати одному з останніх представників цієї династії. Першим правителем Тохаристана був Іл-Тегін (Пармуда) (588—590 рр.), Потім син Тун-йабгу кагана Тард-шад (618—630 рр.), Потім Ішбара йабгу (630—650 рр.), Ашина навчання (653—660 рр.), Гун Ішбара йабгу (660—700 рр.), Надунілі (700—720 рр.), Кутлуг Тун Тард (720 — 24 Ім'я цього хакана у Рашид ад-Діна — Кукем Йавкуй, у Абу-л-Газі — Кукем Бакуй, у Ібн ал Балх — Какем Хакан, у ат-Табарі — Сір Йабгу, які ототожнюються з Истеми-йабгу Дізавул. Його дочка була дружиною Сасанідамі Хосрова I Ануширвана і матір'ю Хурмазда IV. См.: at-Tabari, ser. I, p. 899; Ibnu'l-Balkhi, p. 24, 94, 98; Рашид ад-дін, 1987, с. 94; Кононов, 1958, с. 69. 160 Sosyal Bilimler Dergisi 730 рр.), Шіліман Гало (близько 750 м) [Бобоёров, 2003, с. 6]. Час правління Джабба-хана і Саман-Худат припадає на правління трьох останніх представників цієї династії.
Згідно аль-Хорезмі, царі гузов і карлуків називалися Джаббуйа. У пахлевійських джерелах VII ст. серед противників Сасанідів у Балх називається якийсь Йаббу-хакан. Згідно вірменським джерел, намісник західній частині Тюркського каганату іменувався Джебу-хаган, тобто Джабгу-хакан. Титул Джабгу-хан мав також верховний хакан Західного Тюркського каганату Тун-джабгу хакан (правив у 618—630 рр.). На медальйоні, випущеному в честь Тун-джабгу його сином Тард-шадом, призначеним в 625 р правителем Тохаристана і Гандхари, він називається jeb MLK'n MLK, тобто «Джеб (джабгу) шаханшах» або «джеб (джабгу) Цар Царів». У середні століття на кордоні з Кашміром згадується місцевість Джабхан. Таким чином із вищевикладених даних різних джерел випливає, що джаббуйа, джебу, йаббу і йеб (джеб) є різними варіантами написання тюркського титулу йабгу або джабгу. До цього ж ряду належить і ім'я вищезгаданого правителя Балха Джабба-хана [Togan, 1969, p. 282]. Це ж ім'я з різними варіантами читань (Джабба, Джаба, Джуба, Джута, Джамчан, Джасіман, Джісман, Джусман, Хамітан, Худат, Хута, Хаман, Саса та ін.) 20 наводиться в середньовічних джерелах як ім'я батька Саман-худата21. Джабба-хан, безсумнівно, був реально існувала історичною особою, оскільки його ім'я зафіксовано в декількох незалежних один від одного джерелах: Ас-Сам'ані (XII ст.), Йакут (XIII ст.), Ібн Тагро-барди (XV ст.), Хафіз-і Таніша (XVI ст.) і Махмуд ібн Валі (XVII ст.). Можна припускати, що ім'я Джабба-хан насправді було титулом правителя Тогрула, який був батьком Саман-йабгу і правив у Балху на самому початку поширення ісламу.
За даними Хамді Аллаха Казвін (XIV ст.), Нащадки Бахрама Чубіна в доісламські час були правителями Мавераннахра, а батько Саман-Худат був воєначальником. Після арабського завоювання положення батька Самана стало несприятливим, і він став верблюдовожатим у одного зі знатних осіб. Однак, через свого високого походження і височини своїх намірів він не був задоволений цією справою і своїм становищем. Тому він вирушив до Туркестану і зайнявся там розбоєм. Через деякий час він став досить сильним і, захопивши в свої руки місто Ашнас31, став його володарем. Ці ж дані наводить Хондамір (XV ст.), Згідно з яким, батько Самана захопив місто Шаш.
Ферганський коріння Саман-Худат не викликають ніяких сумнівів, оскільки його предок Бахрам Чубин, що одружився з дочкою верховного тюркського кагана Іл Тегін (Пармуди), влаштувався в кінці свого життя саме там, де залишив своїх нащадків.