Лу́чківці (історична назва села — Кадлубиська, до листопада 1946 року) — у Заболотцівській сільській громаді Золочівського району Львівської області, на території колишньої Ясенівської сільської ради. За часів польської анексії входило до складу Золочівського повіту Тернопільського воєводства.
Назва Народні перекази та історичні джерела повідомляють, що на північний захід від села Кадлубиська, на території між селами Заболотці та Лугове (колись Чехи) було велике село Стогинь. Але тут у давнину поширилася чума, внаслідок якої половина жителів вимерла, а ті, що залишилися, покинули це нещасливе місце. Частина жителів поселилася на південний схід над Кадлубом (джерело, з якого брали воду перші поселенці) і назвали село від цього Кадлубище — це перша назва села. Дерев'яна криниця, де було це джерело, зберігається і до сьогодні в садибі Федора Мартинюка. За переказами старожилів, першим поселенцем біля Кадлуба був Дуда. Такі прізвища і вуличні назви зберігаються і до сьогодні.
Історія Знайдені знаряддя праці найдавніших людей свідчать, що на території села і його околиць сліди перебування людини відносяться до кам'яної доби. Деякі пам'ятки давнини, народні перекази і документи говорять, що ця територія значно потерпіла в часи монголо-татарської навали. На північно-західній околиці села є відновлена висока могила із залізним хрестом на кам'янім постаменті, у якій були поховані люди часів татарського лихоліття. Тих часів і походження й прізвища окремих людей у селі (Чехути, Баймаки) та вуличні назви (Татаринова вулиця, Татаринова Мариня і інші.).
Середньовіччя Перші писемні згадки про село відносяться до першої половини XV століття. Зокрема, в 1432 році згадується один із жителів села на прізвисько Кадубицький (Кадлубиський) разом з олеським старостою Іваном Рогатинським та іншими сусідніми старостами (в тому числі Підгорецьким).
Назва села «Кадлубищі» вперше зустрічається в документі за 1441 рік, коли «…селяни Мизмець, Лебедь, Петро з Кадлубищ свідчили на суді, що князь Гольшанський наїхав на село з дев'ятьма шляхтичами і шістьма підлеглими». В документі за 1443 рік повідомляється, що Ян Желновський вимагав від Миколи Клюса, щоб він передав привілеї на право володіння селом Кадлубищами та іншими селами. В документі з 1474 року сказано, що Ян Олеський зі згоди своєї матері Варвари заставив село Кадлубище за борг у 80 гривень.
З вищевказаних документів відомо, що село Кадлубище входило до складу Олеського повіту Львівської землі. Його жителі майже до кінця XVIII ст. були під владою польських панів. Так, за люстрацією (ревізією) 1513 p. в селі Кадлубищі 4 лани (один лан — 20—25 га) найкращої землі разом з кметами (селянами) належали панам Олеським. Польські магнати, захопивши землі у селян, влаштовували на них свої господарства — двори або фільварки. Таке фільваркове господарство було розташоване на захід від села, неподалік школи. З розширенням фільваркового господарства земельні наділи зменшувалися і дробилися, зростала кількість малоземельних і безземельних селян (загородники, халупники, комірники). Зі зменшенням селянських наділів збільшувалася панщина. Вже в першій половині XVI ст. панщина доходила до 1-2 днів на тиждень з лану.
Тяжке становище селян погіршувалось у зв'язку зі спустошливими набігами татарських полчищ. Особливо село було зруйноване під час нападу татар у 1626 році.
У XVII ст. відбувалося дальше зростання магнатського і шляхетського землеволодіння. 1629 року село перейшло від шляхтичів Олеських до великого магната Станіслава Конєцпольського, який передавав його в оренду дрібним шляхтичам і купцям. Особливо тяжким було становище в роки визвольної війни 1648—1654 років. Внаслідок переходу польських військ, татарських орд село було спустошене, багато мешканців потрапили в неволю або вимерли під час епідемій. Тому збирачі податків заявили в 1649 році, що з причин спустошення змогли зібрати з села лише 2 злотих і 10 гривень.
Але з часом Кадлубищі відроджувались і в середині XVIII ст., за інвентарем 1745 року, у селі вже було 86 селянських господарств, з них 71 — з повним наділом (близько 6 га), 1-2 — з половиною наділу і 3 кустарі, що мали лише город (ткач, бондар, коваль).
На початку XVIII ст. (1704 p.) Кадлубищі перейшли у володіння Потоцького, а в середині XVIII ст. — у володіння польського гетьмана Вацлава Жевуського. В цей час у селі дальше зростала панщина і інші феодальні повинності. Так, селянин, що мав повний наділ, відробляв на рік 124 дні тяглої панщини, платив один золотий чиншу і здавав три коробки вівса брідської мірки, два каплуни, одну курку, пряв три мітки пряжі з панського волокна та відробляв багато інших додаткових повинностей. Тяжке економічне закабалення посилювалось національним гнітом, всесиллям польських магнатів.
За Австрії У 1772 році, у результаті першого поділу Польщі, Галичину захопила Габсбурзька монархія (з 1804 року — Австрійська імперія, з 1867 — Австро-Угорщина). Майже 150 років .
Аграрні реформи 1770—1780-х років не покращили життя кадлубищан. На зміну поміщикові Вацлавові Жевуському, який помер 1779 року, село перейшло у власність дрібної польської шляхти. Так, поміщик Юзеф Лістовський лише в нашому селі мав 2177 моргів (один морґ — 0,58 га) найкращої землі.
Найтяжчою формою кріпосного гніту була панщина. Жителі села (69 дворів на 1406 морґах) відробляли панщини 5642 двоспряжних дні, крім цього давали 69 курей, 204 яєць. Малоземельні і безземельні селяни (загородники, халупники) відробляли панщину пішими днями. Так, у селі 6 загородників відробляли по 26 піших днів, а один по 13 (разом 169 днів).
Щоб збільшити свої доходи, Юзеф Лістовський збудував на околиці села ґуральню, при якій відгодовував на продаж 50 волів, відкривав корчми, де продавали панську горілку. Ще до сьогодні поле, де була ґуральня, називається Гуральнисько. Таку ж назву має і джерело. Лише раз на тиждень у визначений день селяни могли одержати з панського лісу біля села Ражнева трохи гілля або хмизу і то за спеціальним дозволом.
У селі не було ніякої школи, тому процвітала суцільна неписьменність. Не змінилося становище кадлубищан і після скасування в 1848 році кріпацтва, на честь чого біля церкви була поставлена і освячена фігура. На цьому місці вона збереглася і до сьогодні. Після реформи значні земельні володіння залишилися в руках поміщика Юзефа Лістовського, а селяни мали мало землі і ще втратили право користування панським лісом, були позбавлені пасовиськ. Щоб прожити, малоземельні селяни змушені йти на заробітки у панський фільварок, ґуральню, хмілярню, лісорозробки, а багато знедолених виїхало шукати щастя за океан: у Бразилію, Аргентину, США. Деякі мешканці села займалися ткацтвом, шевством, кравецтвом (шили опанчі, кожухи, кофти з сукна).
Останнім поміщиком села був Владислав Ґневош (Władysław Gniewosz), якому належало у 1907 році до фільваркового господарства лише в селі Кадлубиська 286 гектарів землі, тоді як 254 селянські двори (1404 ос.) мали 1106 гектарів.
Парохія в селі заснована 1763 року. Її фундатором був Вацлав Жевуський, виділивши для неї 60 моргів землі. Першим парохом у селі був Кіндрат Влахевич, а з 1763 року — Іван Влахевич. Трьохкупольна церква святого Великомученика Микити, побудована в 1852 році на каміннім фундаменті з соснового дерева, мала 13 ліктів довжини і 16 ширини (лікоть — 60 см). Ця церква згоріла в 1917 році.
Перша школа була відкрита в 1853 році. Вона була дерев'яна, з солом'яною стріхою, і однією кімнатою для учнів. Одна велика і друга менша кімнати належали вчителю. За офіційною статистикою, у селі з 128 дітей навчались лише 85, тому значна частина була неписьменною. Середню або вищу освіту могли одержати лише одиниці: сини священиків і найзаможніших селян. Наприклад, за часів Австро-Угорщини лише один Баймак Іван здобув спеціальну освіту і вчителював, а такі як Чехут, Гаврилюк, Патерига навчались на священиків.
У березні 1899 р. в Олеську Золочівського повіту групою представників сіл було засновано товариство «Сільський господар», село Кадлубиська представляв священик отець Григорій Купчинський.
Велике нещастя для села принесла Перша світова війна 1914—1918 років. Поблизу Кадлубиськ проходила лінія фронту, а саме село було зруйноване, жителі евакуйовані на територію Кам'янко-Бузького району. Багато селян, мобілізованих в австрійську армію, загинули на фронтах війни, потрапили в полон. Напередодні і на початку війни при спортивно-пожежних товариствах «Сокіл» і «Січ» були створені воєнізовані секції «Українські Січові стрільці».
Роман Купчинський Активним січовим стрільцем став відомий поет Роман Купчинський, чиї дитячі та юнацькі роки пов'язані з Кадлубиськами
Народився Р. Купчинський 24 вересня 1894 року в с. Розгадові Бережанського повіту (тепер Зборівський район) на Тернопільщині, у сім'ї священика. Невдовзі, в 1895 році сім'я Купчинських переїхала до села Кадлубиська, де батько Романа — о. Григорій Купчинський у 1895—1911 роках був парохом. Сім'я Купчинських була багатодітною: чотири сини і дві доньки.
Роман навчався у Кадлубиській початковій школі, вчився добре, любив співати, декламувати вірші, ріс допитливим і жвавим хлопцем. Не цурався товаришувати з сільськими дітьми, заслужив повагу серед учнів школи. У сім'ї Купчинських любили музику. Часто вечорами тут збиралися сільські юнаки і дівчата, щоб послухати грамофонні записи музичних творів. Все це залишало глибокий слід у чутливій душі майбутнього поета і композитора. 1905 року Роман вступив до Перемишлянської гімназії, яку закінчив 1913 року і поступив у Львівську духовну семінарію. Під час навчання у гімназії і духовній семінарії не поривав зв'язків із селом свого дитинства та сім'єю. Зимові й літні вакації він проводив у селі серед звабливої природи.
У свої юнацькі роки Роман захоплювався спортом, брав участь у спортивних змаганнях і 28 червня 1914 року здобув першість Галичини у метанні диска і ядра. Коли почалася Перша світова війна, будучи студентом Львівської семінарії, син священика Роман Купчинський став січовим стрільцем і в званні «підхорунжого» був активним учасником стрілецької епопеї від початку до сумного кінця.
У цей час, як поет і композитор, він написав ряд стрілецьких пісень, зокрема «Зажурились галичанки», «Накрила нічка», «Ірчик» і ін. Січовим стрільцем був також односельчанин Чехут Василь, який загинув у бою біля Сянок у вересні 1914 року.
Під час Першої світової війни в селі стояв 13-й полк уланів австрійської армії, де були українські воїни. В колишній стодолі Ганни Кологін і в саду сусідки Євгенії Кацяруби відбувалися богослужіння для українських жовнірів перед відправленням їх на лінію фронту. І от у січні 1918 року, після повернення з заслання в Росії, у селі Кадлубиська перебував Галицький Митрополит Андрей Шептицький. Він відправив для українських жовнірів молебен, виголосив проповідь, сповідав вояків.
Про це свідчать старожили села Патерига Марія, Василь Мазовіта, Євген Пуцан, і збереглась давня фотографія зі зображенням тодішнього сільського священика Кіналя та жителів села під час торжеств 1936(?) року на честь перебування в селі Митрополита Андрея Шептицького. На фотографії видно таблицю з написом і хрестом, що була встановлена на стодолі Ганни Кологін. Напис на таблиці писав житель села Петро Яремовський.
Тепер у саду Євгенії Кацяруби на пам'ять про ці події її син Богдан поставив дерев'яний хрест, який там був і раніше.
ЗУНР