Класи́чний право́пис білору́ської мо́ви, тарашке́виця () — білоруський правопис, заснований на основі літературної мовної нормиСомин А. Языковая рефлексия в современной Беларуси сквозь призму комментариев в интернет-СМИ // Вестник РГГУ. Т. 17, 2015. С. 76. сучасної білоруської мови та її правилах до політичної реформи білоруської ортографії 1933 р., яка була закріплена в наступних офіційних правописах (білоруському правописі 1959 року в Білоруській Радянській Соціалістичній Республіці й у Законі Республіки Білорусь про «Правила білоруської ортографії та пунктуації» 2008 року, ухваленому за часів диктаторського режиму Лукашенка, затвердженому вперше у світовій історії мовознавства у формі закону) й ухвалена без участи білоруських мовознавців і громадськости в 1930-х роках. Правопис Броніслава Тарашкевича є першим стандартизованим правописом сучасної білоруської мови й традиційним білоруським правописом у сучасному розумінні.
Уперше правопис кодифікував Броніслав Тарашкевич у 1918 році. Його офіційно застосовували в Білоруській Народній Республіці, Республіці Серединної Литви й Білоруській Соціалістичній Радянській Республіці до зросійщення правопису 1933 року, яке провела радянська влада. Після 1933 року цей правопис продовжували використовувати білоруські наукові, культурні, громадські й політичні організації за межами СРСР. З відновою незалежності Білорусі в 1991 році в суспільстві знову почали вживати тарашкевицю.
У 2005 році співавтори виданку «Білоруський класичний правопис. Збірник правил» здійснили сучасну нормалізацію класичного правопису. У 2007 році IANA надала тарашкевиці власний мовний підтег «tarask» (повне позначення: be-tarask) на відміну від офіційного правопису (наркомівки), який має підтег «1959acad».
Назва Назву тарашкевиця почали використовувати лише з кінця 1980-х років. Вона підкреслює більшу близькість правопису до творчості Броніслава Тарашкевича 1918 року. Цей термін увів до мовного вжитку білоруський мовознавець Вінцук Вячорка за аналогією із сербською «вуковицею», кириличним сербським алфавітом, названим на честь реформатора сербської мови Вука Караджича. Приблизно з 1994 року назву класичний правопис уживано як пріоритетний синонімCychun H. Weißrussisch // Lexikon der Sprachen des europäischen Ostens / hrsg. von Miloš Okuka. Unter Mitw. von Gerald Krenn, 2002. S. 565.Сомин А. Языковая рефлексия в современной Беларуси сквозь призму комментариев в интернет-СМИ // Вестник РГГУ. Т. 17, 2015. С. 76..
Історія
Кодифікація У 1918 році напередодні проголошення незалежности Білоруської Народної Республіки виникла потреба кодифікувати білоруську мову як державну. Провідні лінгвісти країни запропонували кілька проєктів:
«Biełaruskaja hramatyka dla škoł» Броніслава Тарашкевича — стала основою для цього правопису, спершу вийшла латиницею, але того ж року видано й кирилицею. Відповідні правила білоруської мови домінували з 1918 року до реформи 1933 року; «Hramatyka biełaruskaj mowy» Болеслава Почопки; «Biełaruski prawapis» Антона Луцкевича і Яна Станкевича; «Prosty sposab stacca u karotkim časie hramatnym» Рудольфа Абіхта і Яна Станкевича.
Перемогу кодифікації Тарашкевича визначали такі фактори: вона була найґрунтовнішою; охоплювала більшість ортографічних колізій; більшою мірою продовжила попередню практику білоруської преси; містила практики, корисні для дидактичного вжитку; з'явилася на прохання білоруської політичної еліти. Навіть офіційне радянське мовознавство визнало, що робота Тарашкевича була дуже успішною для висвітлення основних законів білоруської мови, і всі подальші проєкти й реформи білоруської мови базувалися на цій кодифікації.
На думку мовознавців, прийнята кодифікація зіграла виняткову роль у стабілізації морфологічних норм білоруської мови. Її швидкому й загальному сприйняттю білорусами сприяла відсутність нав'язування авторами власного мовного смаку й орієнтації на широку діалектну основу, на якій не було надано перевагу лише одному діалектуРамза Т. Тарашкевіца і наркамаўка: ці ёсць граматычнае процістаянне // Rozprawy Komisji Językowej ŁTN. Tom 66, 2018. S. 414.Запрудзкі С. Беларускае мовазнаўства і развіццё беларускай літаратурнай мовы: 1920—1930 гады. — : БДУ, 2013. С. 87—88..
Науково обґрунтований розвиток
Академічний проєкт 1930 року
У певних випадках кодифікація Тарашкевича фіксувала паралельні граматичні форми, що на початку становлення літературної мови викликалось прагненням відобразити якомога більше суто білоруських мовних особливостей, щоб перевірити їхню життєздатність у процесі функціонування літературної мови. Творець білоруської граматики сподівався, що узус, який згодом стане єдиною нормою, кристалізується під час мовної практикиРамза Т. Тарашкевіца і наркамаўка: ці ёсць граматычнае процістаянне // Rozprawy Komisji Językowej ŁTN. Tom 66, 2018. S. 412—413..
Розширення сфер застосування білоруського алфавіту призвело до актуалізації питань подальшої стандартизації правопису, що проявилося в 20-х роках у працях першого Йосипа Лесика. У 1926 році в Мінську відбулася представницька міжнародна академічна конференція з питань реформи білоруського правопису й алфавіту, яка виявила невирішені питання, визначила можливі шляхи їхнього вирішення, але не прийняла жодних документів про кодифікацію. Восени 1927 р. була створена Орфографічна комісія в складі академіків Степана Некрашевича (голова), Язепа Льосіка, Вацлава Ластовського, Яна Луцевича (Янка Купала), доцента БДУ Анатолія Богдановича (секретаря), доктора наук Петра Бузуку, дослідників Інбілкульта Янка Бєлькевича та Владислава Чаржинського.
У 1929 р. з приходом до влади Сталіна в СРСР і згодом згортанням політики білорусизації Народний комісар БССР звільнив Степана Некрашевича з посади віцепрезидента Білоруської академії наук, одночасно правописна комісія була розпущена. Однак, незважаючи на несприятливу політичну ситуацію, результати її діяльности були опубліковані в 1930 році. Цей проєкт в основному продовжував і розвивав правопис Тарашкевича. Зокрема, у ньому збереглися норми, які підлягали змінам у подальших кодифікаційних роботах: наприклад, аб'ежчык; парыскі, чэскі; гарадзкі, людзкі; бяз нас, ня руш тощо.
У друкованому виданні проєкту була пропозиція скасувати асиміляційну м'якість. Однак у проєкті вона з'явився лише в коректурі — тобто на рубежі 1929—1930 років, коли антидемократична кампанія почала розгортатися. Нині Орфографічна комісія погодилася, що м'який знак слід прибрати лише в подовженнях ньн, льл, зьз, сьс, дзьдз, цьц (насенне, сьмецце, суддзя або судздзя). Голова Комісії Степан Некрашевич, який втратив свої титули під час підготовки документа до друку, категорично не погодився зі скасуванням м'якого знаку на інших позиціях. Янка Купала також рішуче не прийняв це скасування.
Проєкт містив інші кардинально нові пропозиції, відхилені радянською владою. Деякі з них, нарешті, прийняті при нормалізації класичного правопису 2005 року — це:
розширення якання в числівниках: дзявяты, дзясяты, сямнаццаць, васямнаццаць; відмова від якання на другому складі перед наголошенням, якщо в першому попернаголошеному складі нема а/я: невысокі, беспрытульны; введення акання в запозиченнях: маналёг, каапэрацыя, фанэтыка.
Академічний проєкт 1933 року
У 1930 році група науковців Інституту мовознавства розпочала роботу над новим проєктом білоруської реформи правопису, позбавленого «національно-демократичного впливу». Наступного року Петра Бузука, раніше заарештованого, але на відміну від інших білоруських мовознавців, було звільнено на посаду голови Інституту через його небілоруське походження. Водночас є відомості, що професор уважав існуючий правопис найкращим відображенням живого просторіччя, тож виступав проти його реформГладкі Я. Чутае — перажытае — бачанае. Машынапіс. Архіў БІНІМу (Нью-Ёрк)..
Незважаючи на те, що робота проходила у вкрай політизованій атмосфері ескалації зросійщуваних тенденцій, боротьби з «націонал-демократами», сталінських репресій і жорстокої колективізації, проєкт виявився вкрай суперечливим і багатовекторним. Таким чином, разом зі змінами, спрямованими на очевидне наближення білоруської мови до російської, існували діаметрально протилежні речі, зокрема: підпорядкування числівників яканню (дзявяты, дзясяты, пяцьдзясят); акання в запозиченнях (маналёг, каапэрацыя, фанэтыка, Арджанікідзэ, Афэнбах; але нэто, інкогніто, солё, Лёкарно); стисле написання подовжених ньн, льл, зьз, сьс, дзьдз, цьц, жж, шш, чч — н, л, з, с, дз, ц, ж, ш, і також у числівних цц — ц (насене, галё, зяе, рызё, калосе, судзя, жыцё, збожа, заціша, ночу; адзінацаць, трыцаць); уведення окремих букв для звуків /d͡z̞/ і /d͡ʐ/, які передають диграфами дз і джПрадмова // Акадэмічны праект рэформы беларускага правапісу 1933 году. Таким чином, у галузі правопису білоруських слів документ пропонував глибокий перегляд попередньої практики, при оформленні іноземної лексики — зберіг основу тарашкевиці й майже повторив проєкт 1930 року, незважаючи на війну, оголошену її творцями «національно-демократичного ставлення».
Пропозиції академічного проєкту 1933 року, прийнятого під час нормалізації класичного правопису в 2005 році: передача іноземного «f» у всіх випадках через «ф»: форма, фабрыка, торф (замість хворма, хвабрыка, торп); розширення якання в числівниках: дзявяты, дзясяты, сямнаццаць, васямнаццаць; відмова від якання на другому складі перед наголошенням, якщо в першому попернаголошеному складі нема а/я: невысокі, беспрытульны; введення акання в запозиченнях: маналёг, каапэрацыя, фанэтыка.
Фактична заборона в СРСР
Політичний проєкт 1933 року
Незважаючи на помітний зросійщених ухил академічного проєкту 1933 р., він не задовольнив радянське керівництво через занадто велику толерантність у наближенні білоруської мови до російської мови. Крім того, новий етап у боротьбі з білоруським націоналізмом поставила стаття «Под фальшиво-национальным флагом», опублікована 3 лютого 1933 року в московській газеті «Правда». Спеціальний кореспондент видання А. Давидюк сказав із Мінська:
Відразу після цієї публікації Академічний проєкт був поспішно розглянутий і обговорений у Наркоматі освіти під керівництвом новопризначеного (замість репресованого) наркома Олександра Чернушевича, педінститутом, різними радянськими й партійними організаціями. У результаті до документа були чітко додані пропозиції щодо зросійщення, які мала засвідчити лояльність, «правильну ідеологічну спрямованість» як творців, так і дискутантів Проєкту. Але, незважаючи на це, документ був повністю переглянутий С. 15—16..
5 травня ЦК Комуністичної партії Білоруси створило спеціальну «Політичну комісію для перегляду російсько-білоруського словника та нових правил написання білоруської мови». Примітно, що жоден мовознавець не входив до складу комісії, а членами її були переважно політики.
До 21 липня Бюро ЦК КП(б)Б видало постанову, у якій зазначено, що робота над проєктом реформи завершена: «Погодьтеся з пропозицією товариша Чернушевича направити проєкти нового білоруського правопису на розгляд культпропа ЦК УсеКП(б)». 26 серпня документ був затверджений Наркоматом БРСР, а 27 серпня — Білоруським ЦК. Таким чином, прийняття проєкту відбувалося за замовленням без попередньої публікації та громадського обговорення.
Резолюція мала назву — «Про зміни та спрощення білоруського правопису», але насправді ортографічні зміни не принесли спрощення. Деякі правила, запроваджені реформою, пропонувалося змінити в наступних правописних проєктах (1939 і 1951 рр.), і це було зроблено майже негайно в результаті зміни політичного режиму — для «розвінчання культу особистости» (1956 р.).
Документ прийняв усі пропозиції Академічного проєкту 1933 р., який передбачав зближення з російською мовою. У той же час технічна підготовка відповідної частини документа набагато краща за новостворені розділи, які містять багато суперечностей, фактичних та методологічних помилок та упущень.