Анастасія Максимівна Ніженець (28 грудня 1902, Білопілля Сумської обл. — 13 березня 1992, Харків) — українська літературознавиця-медієвістка, сковородинознавиця, педагогиня, харківщинознавиця. Кандидатка філологічних наук (1947), доцентка.
Життєпис Народилася 28 грудня 1902 року в м. Білопілля Сумської обл. в сім'ї робітників.
Батько — Максим Федорович Ніженець (1874–1946) був людиною рідкісного розуму, самоуком, винахідником-раціоналізатором (винайшов регулятор руху насосу). Із 1899 р. працював на залізниці м. Білопілля спочатку слюсарем-інструментальником у деповських майстернях, згодом — начальником цеху. У 1930–1935 рр. був . 1937 р. був репресований, Снєгірьов Г. Набої для розстрілу та інші твори [Електронний ресурс] / Гелій (Євген) Снєгірьов. — Нью-Йорк ; Торонто: Видання громадського комітету і нових днів, 1983. — С. 198. — Режим доступу : http://diasporiana.org.ua/proza/5981-snyegirov-g-naboyi-dlya-rozstrilu-ta-inshi-tvori/ і засуджений до 10 років тюремного ув'язнення. Лише завдяки численним зверненням Анастасії Ніженець, яка на той час працювала в м. Харків, термін ув'язнення було скорочено до двох років (з 10.09.1937 до 14.10.1939, перебував під вартою у в'язниці м. Володимир (Володимирський централ) у Росії).
Мати — Катерина Федорівна Радіна, закінчивши церковноприходську школу села Бірюха, в 17 років вступила в шлюб і в 1901 р. переїхала в м. Білопілля до чоловіка. 1937 р. матір теж була заарештована. Кілька місяців перебувала у в'язниці в м. Суми.
Усього в сім'ї було п'ятеро дітей — Анастасія, Софія, Микола, Михайло й Володимир. У 1940 р., після звільнення батька з в'язниці, родина продала будинок і переїхала до м. Харків. Під час Другої світової війни родина Ніженців залишилася у м. Харків, а саме в селищі міського типу «Науковий робітник» (нині селище міського типу Високий Харківського р-ну Харківської обл.). Анастасія Ніженець в автобіографії писала: «Виїхати не змогли через хворобу батька. Весь час окупації жили там. Джерелом для існування був обмін речей на продукти по сім'ях та урожай з городів, засіяних на пустирях. Ні в яких установах того часу ніхто з родини не працював, я у тому числі» (особова справа А. Ніженець, стор. 4., архів ХНУ ім. В. Каразіна) .
У 1925 р. одружилася. Чоловік учителював, Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади. У 2-х кн. [Електронний ресурс] / Григорій Костюк. — Едмонтон, 1987. — Кн. 1. — С. 416. — Режим доступу : http://chtyvo.org.ua/authors/Kostiuk_Hryhorii/Zustrichi_i_proschannia_Kn_1/..
Після війни Ніженець жила в Харкові. Займалася викладацькою, науковою й культурно-просвітницькою роботою. Померла 13 березня 1992 року в м. Харків.
Навчання й професійна діяльність У 1919 р. (1920 р.) закінчила Білопільську жіночу гімназію. За час навчання освоїла три мови — англійську, французьку та латинську, пізніше — білоруську. Після гімназії працювала учителькою-ліквідаторкою неписьменності у відділі народної освіти м. Білопілля.
З 1920 р. по 1924 р. навчалася на філологічному факультеті (літературно-лінгвістичний відділ) Київського інституту народної освіти (КІНО) (нині національний університет імені Тараса Шевченка). Після закінчення КІНО працювала викладачкою мови та літератури у ФЗУ (школі фабрично-заводського учнівства деревооброблювачів) у м. Київ.
У 1925 р. через зміни в сімейному стані переїхала до м. Харків. З 1925 р. по 1929 р. працювала викладачкою мови та літератури в Харківській середній (трудовій) школі № 15.
У 1926 р. вступила до аспірантури на кафедрі історії української літератури Інституту літератури імені Тараса Шевченка (нині Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України). Її наставниками були акад. Д. І. Багалій, проф. А.П Шамрай, О. А. Назаревський. Під керівництвом А. П. Шамрая студіювала історію української літератури, зокрема медієвістику (творчість Івана Вишенського).
Під час навчання тісно спілкувалася з такими майбутніми науковцями й педагогами, як М. С. Грудницька, Г. О. Костюк, Варвара Курашова, Ю. О. Лавріненко та ін, Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади. У 2-х кн. [Електронний ресурс] / Григорій Костюк. – Едмонтон, 1987. – Кн. 1. – С. 416. – Режим доступу : http://chtyvo.org.ua/authors/Kostiuk_Hryhorii/Zustrichi_i_proschannia_Kn_1..
У цей час близько товаришує з Григорієм Костюком, Юрієм Лавріненком, Юрієм Савченком, Наталією Собко (сестра українського письменника В. М. Собка, мати Гелія Снєгірьова). Спогади про цей період наводить Г. Костюк, Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади. У 2-х кн. [Електронний ресурс] / Григорій Костюк. — Едмонтон, 1987. — Кн. 1. — С. 415—418, 425, 442, 463. — Режим доступу : http://chtyvo.org.ua/authors/Kostiuk_Hryhorii/Zustrichi_i_proschannia_Kn_1/. . 1932 р. закінчила аспірантуру.
1937 р. почала працювати доценткою кафедри мови й літератури в Українському комуністичному сільськогосподарському університеті ім. Артема в Харкові (нині Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва, у корпусі на вул. Алчевських, 44 — корпус Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка), викладачкою курсу мов. На час початку роботи у виші мала загального робочого стажу за наймом 17 років і два місяці.
1940 р. була переведена до Української академії соціалістичного землеробства імені Артема. Працювала на посаді старшої викладачки кафедри мов і літератури. Того ж року у зв'язку із закриттям академії була переведена на роботу старшою викладачою кафедри мов і літератури Міжобласного колгоспного сільськогосподарського технікуму імені Артема.
Із 1943 р. до 1952 р. працювала в Харківському педагогічному інституті (нині національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди) спочатку на посаді доцента, потім — завідувачки кафедри української літератури. У квітні 1947 р. (1952 р.) захистила дисертацію на тему «Іван Вишенський — представник реалізму в українській літературі кінця XVI і початку XVII ст.». (науковий керівник А. П. Шамрай).
Із 1952 р. по 1970 р. працювала доцентом (з 1955 р. по 1957 р. — тимчасово виконувала обов'язки завідувачки) кафедри української літератури Харківського державного університету імені О. М. Горького (нині національний університет імені В. Н. Каразіна). У цей час входила до наукової ради кафедри, рецензувала роботи харківських письменників, дисертації аспірантів (В. І. Крекотня та ін.), була науковою керівницею студентських науково-дослідних робіт. Серед студентів А. М. Ніженець була така відома в майбутньому постать, як Надія Світлична (учасниця руху щістдесятників, лауреатка премії В. Стуса, премії імені Т. Г. Шевченка) та ін. За наукового керівництва Ніженець виконував кандидатське дослідження Г. М. Сивокінь.У 1968–1970 рр. була одним із активних членів Харківської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії і культури. 1970 р. завершила трудову діяльність у вищій школі. Надалі продовжувала підтримувати зв'язки з науковцями й громадськими діячами.
Наукова діяльність
У центрі наукових інтересів Анастасії Ніженець — проблеми розвитку давньої української літератури, творчість І. Вишенського), П. А. Грабовського та ін.
В опублікованому на основі дисертації конспекті лекцій зі спецкурсу з давньої української літератури «Реалізм у творчості Івана Вишенського» детально проаналізовано історіографію питання, проблема полемічного діалогу проєктується головним чином у площині соціально-політичних стосунків, полемічна проза вводиться до контексту визвольних змагань демократичних верств України й зауваженого в письменстві XVI–XVII ст. зростання реалістичних тенденцій. Значним здобутком роботи є перенесення уваги з ідеології авторів на їхню поетику. Підкреслене зосередження на особливостях художньої мови Івана Вишенського об'єктивно сприймається як вихід поза рамки вульгарно-соціологічних канонів, повернення до засад безстороннього філологічного аналізу тексту, вироблених літературознавцями дорадянської доби. У дослідженні Анастасія Ніженець не вживає поняття «бароко» для окреслення специфіки поетики творчості Івана Вишенського, хоча й знала про таке бачення творчості полеміста Д. І. Чижевським, адже, як зазначає Л. В. Ушкалов, «у тодішньому колі харківських інтелектуалів це поняття було звичне. Гадаю так хоч би тому, що книжку Чижевського „Філософія Г. С. Сковороди“ я вперше взяв у 1984 році (тоді її читати в Україні було суворо заборонено) із рук Анастасії Максимівни Ніженець — колишньої аспірантки Шамрая в Інституті Тараса Шевченка». На сьогодні частина тверджень та оцінок дослідниці застарілі, однак на той час вони були останнім словом науки й відбивали офіційний погляд на полемічні писання. Утім загалом дослідження А. М. Ніженець характеризується об'єктивністю, повнотою, поважним фактажем.
Попри інтерес до полемічної літератури й постаті І. Вишенського, домінантою наукового зацікавлення Анастасії Ніженець були життєвий і творчий шлях Г. С. Сковороди. Науковий доробок науковиці в галузі сковородинознавчої проблематики нараховує цілу низку розвідок, серед яких монографія «На зламі двох світів» (1970), книги-нариси «Г. С. Сковорода. Заповідні місця на Харківщині. До 240-річчя з дня народження» (1962), подібної за змістом українсько-англійської «Г. С. Сковорода. Заповідні місця на Харківщині» (1969), у співавторстві з І. П. Стогнієм «Григорій Сковорода. Пам'ятні місця на Україні» (1984). Ці видання ілюстровані численними фотографіями, на яких увічнено і те, що до нашого часу не збереглося або було по-варварському зруйновано.
У сковородинознавчих дослідженнях Анастасії Ніженець висвітлено зв'язок поглядів українського філософа й поета з різними культурами, ідейні й риторичні засади та жанрову природу його творів, його поетичну й байкарську творчість, схарактеризовано діяльність Г. С. Сковороди в Переяславському й Харківському колегіумах. Крім того, Ніженець займалася питаннями родоводу Г. С. Сковороди й краєзнавчими питаннями, пов'язаними із життям філософа. Центральне місце в науковому доробку Анастасії Ніженець посідає книга «На зламі двох світів», яка включає дві пов'язаних між собою розвідки: «У пошуках істини» та «Сковорода і Харківський колегіум». Перша розвідка присвячена вивченню філософської концепції мислителя, що ґрунтувалася на тільки на ідеях античності та нової філософії, але й мала національні джерела, які базувалися на глибокій повазі до переконань українських барокових письменників. У другій розвідці завдяки багаторічному ґрунтовному вивченню різних архівних матеріалів Ніженець вдалося з'ясувати місце перебування мислителя в період із 1764 р., коли він був змушений залишити Харківський колегіум, до 1768 р., який на час появи дослідження був зовсім не висвітленим у літературі, відтворити колоритну картину обставин, за яких довелося працювати Сковороді в колегіумі, установити десятки імен прихильників і недругів філософа та з'ясувати факти біографії кожного з них.
Ще однією науковою проблемою, над якою працювала Анастасія Ніженець, стали життєвий і творчих шлях П. А. Грабовського. Під час роботи над матеріалами про поета й громадського діяча XIX ст., який тривалий час жив і навчався в м. Харкові, листувалася з Лідією Олексіївною Грабовською (до шлюбу Жигунова) — дружиною Бориса Павловича — сина письменника. Заочне спілкування допомогло з'ясувати деякі раніше невідомі факти про П. А. Грабовського та його дружину А. Грабовську . Крім цього, у наукових працях А. М. Ніженець є чимало матеріалів, що стосуються питань історії розвитку української журналістики, на чому наголошує І. Л. Михайлин, зауважуючи, що вона належить до тих, які «не спромоглися в силу історичних причин зібрати свій доробок в окремі книжки з історії української журналістики».
Виступала з доповідями на Сковородинівських конференціях (1963 р.), Франківських вечорах, Довженківських читаннях (1963 р.), Республіканській конференції, присвяченій досягненням радянського літературознавства за 50 років (1967 р.) та ін.
Авторка понад 30 наукових праць.
Культурно-просвітницька діяльність
Діяльність з увічнення пам'яті Г. С. Сковороди