Шимо́н Ашкена́зі (; — польський історик, дипломат. Творець львівської школи польських істориків («школи Ашкеназі»). Представник Польщі у Лізі Націй.
З життєпису Народився у містечку Завихост біля Сандомира. Його батьки, Регіна і Вольф, були багатими купцями. Ашкеназі був нащадком давнього єврейського роду, який протягом багатьох століть мешкав у Польщі й був славний лікарями (серед них лікар Сигізмунда Августа) і рабинами.
Навесні 1883 року, отримавши атестат зрілості із золотою медаллю в II Варшавській гімназії, вступив, за рекомендацією свого батька, на Юридичний факультет Варшавського університету, який закінчив у 1887 році. Після завершення навчання він проходив дворічну судову практику, але так і не пов'язав свою подальшу діяльність з юридичною практикою. Відповідно до своїх захоплень, підбадьорений Адольфом Павіньским, продовжив навчання за історичним напрямом в Німеччині, в Геттінгенському університеті Навчання в Геттінгені закінчив отриманням докторського вченого ступеня за захист праці: «Die Letzte Polnische Koenigswahl» (1894 р.).
З 1890 року за сприяння свого товариша Тадеуша Корзона став автором статей у Великій ілюстрованій енциклопедії. Однак, переважно Ашкеназі у цей час займається написанням своєї праці «Польсько-прусський союз» (), яка друкувалось частинами у виданні «Biblioteka Warszawska», а в подальшому витримала 3 перевидання у 1900, 1901 та 1918 роках. Заходи щодо габілітації в Львівському університеті, завдяки підтримці медієвіста Тадеуша Войцеховського, «червоного князя» Адама Сапіги та багатого галицького землянина Карла Лянцкоронського, не зустріли перепон і в 1897 році він був переведений.
У 1902–1914 роках — професор Львівського університету, з 1928 — почесний професор Варшавського університету, з 1909 — член Польської академії знань, з 1924 — почесний член Польського історичного товариства.
Спеціалізувався у галузі політичної історії Польщі XIX–XX століть (залишаючи поза увагою економічні проблеми): «Князь Юзеф Понятовський» (1905), «Росія — Польща. 1815–1830» (1929) та інші. Вів гостру полеміку з представниками краківської історичної школи, боровся з їх песимізмом у поглядах на історію Польщі, засуджував політичне угодовство. Пробуджував незалежницькі настрої серед польського суспільства. Виступав за приєднання Східної Галичини до Польщі, проти державної незалежності України. Творець львівської школи польських істориків — «школи Ашкеназі», з якої вийшло кілька відомих учених: Н. Гонсяровська-Грабовська, Владислав Конопчинський, Маріан Кукель, Ян Рутковський, М. Сокольницький та інші.
У 1920–1923-х — представник Польщі у Лізі Націй. За політичними поглядами був близький до Юзефа Пілсудського.
Твори Ministeryum Wielhorskiego 1815—1816: dodatek 1812—1813–1814 (1898) Wczasy historyczne Tom 1 (1902) Tom 2 (1904) Sto lat zarządu w Królestwie Polskiem : 1800—1900 (1903) Uniwersytet Warszawski (1905) Rosya — Polska, 1815—1830 (1907) Łukasiński Tom 1 (1908) Tom 2 (1908) Dwa stulecia: XVIII i XIX: badania i przyczynki Tom 1 (1901) Tom 2 (1910) Царство Польское. 1815—1830 гг. (1915) Przymierze polsko-pruskie (1918) Napoleon a Polska Tom 1 (1918) Tom 2 (1918) Tom 3 (1919) Nauka uniwersytecka a kolejność studjów w uniwersyteckiej nauce prawa (1921) Książę Józef Poniatowski 1763—1813 (1922) Gdańsk a Polska (1923) Uwagi (1924) Szkice i portrety (1937)
Література Р. М. Шуст Аскеназі Шимон // ЕСУ Barycz H. Na przełiomie dwóch stuleci. Z dziejów polskiej humanistyki w dobie Młodej Polski. — Wrocław, 1977. — 332 s. Dutkiewicz J. Szymon Askenazy i jego szkoła. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1958. — 249 s. Zahorski A. Szymon Aszkenazy // Historycy warszawscy ostatnich dwóch stuleci. Praca zbiorowa. — Warszawa: Czytelnik, 1986. — 495 s. — ISBN 83-07-01055-1.
Посилання
www.history.org.ua
Примітки