Сільське господарство в Ізраїлі являє собою високорозвинену галузь народного господарства та економіки країни в цілому. Ізраїль є великим експортером продуктів і світовим лідером в області сільськогосподарських технологій незважаючи на те, що через географічні умови Ізраїлю є далеко не оптимальним для ведення країною сільського господарства. Більше половини площі Ізраїлю займають пустелі, а спекотний та неоднорідний клімат і нестача води не сприяють веденню господарства. Тільки 20 % землі в природних умовах придатна для ведення сільського господарства. На сьогоднішній день сільськогосподарська продукція становить 2,5 % ВВП і 3,6 % від експорту країни. 3,7 % від робочої сили Ізраїлю зайнято в сільському господарстві, при цьому Ізраїль на 95 % забезпечує власні потреби, імпортуючи тільки зерно, олійні культури, м'ясо, каву, какао та цукор.

Історія

Формування галузі ведення сільського господарства Ізраїлю пройшло декілька етапів від доісторичного так і до сучасного стану. У вивчені історії в цілому та конкурент сільського господарства помітний внесок зробила археологія. також лишив свій вагомий слід у розвитку технологій, регіону та галузі в цілому.

Археологічні дослідження сільського господарства Ізраїлю

Вивченням історії стародавнього сільського господарства в Ізраїлі протягом останніх десятиліть займалося безліч людей.

Значно більше даних тепер отримано в результаті інтенсивного збору даних і використання нових методів при археологічних розкопках і дослідженнях, особливо щодо розвитку сільських поселень (сільських селищ і ферм) і їх ландшафтів (поля, терас тощо) та технологій колишніх сільськогосподарських знарядь (інструментів для обробки землі, наземних споруд, різноманітних приладів) і установок (винних, олійних пресів).

Інтенсивне дослідження рослинних і деревних залишків на ділянках допомогли розширити знання про різні культури як зернові, злакові та фруктові дерева, цитрусові, в різні археологічні періоди. Останки часто зустрічаються на поверхах будинків і складських будівель, на території дворів, в згорілих будинках і в коморах. Таким чином виробляються розуміння сільськогосподарських культур, що сприяє відновленню аграрної практики і структури харчування людей.

Подальше розуміння історії сільського господарства також виникло в результаті сумісної роботи у геоморфології, агрономії та ботаніці. Палеологічні дослідження також сприяли поширенню знань про зміни ландшафту та їх загального ефекту на природу.

Також відбувається дослідження пилку який також корисний на мікро-екологічному рівні. Проби пилку поки були взяті з Мертвого моря і з Кинерету та дали змогу дослідити рослинний світ країни більш детальніше.

Доісторичні часи

Ерец-Ісраель був одним з перших, якщо не першим в світі осередком неолітичної революції — переходу від збирального до відтворювального(виробничого) господарства. Вже у верхньому палеоліті (18 тисячоліття до н. е.) в селі на березі Кинерету збирали зерно диких злаків і розтирали їх на зернотертці. Натуфійська культура 11-10 тисячоліття до н. е. мала розвинену технологію збору, зберігання і переробки диких злакових рослин і фруктів. У 9 тисячолітті до н. е. простежуються перші ознаки посівів ячменю і пшениці.

Деякі археологи відносять початок сільського господарства в Ерец-Ісраель до періоду мезоліту, коли з'явилася натуфійська культура з її кістковими і кремінними артефактами, деякі з яких збереглися і до наших днів.

У печері Кабаре на горі Кармель був знайдений серп з ручкою у формі голови козла (або фавна). До цього ж періоду відносяться знахідки інших серпів, ступ, які були виявлені в інших населених пунктах Ізраїлю. На думку вчених, всі ці артефакти вказують на вирощування злаків. Однак, Існує і інша думка, це те що ці предмети використовувалися тільки для того, щоб збирати урожай.

Археологічні знахідки, що свідчать про розвиток як і землеробства так і скотарства, стають більш поширеними в епоху неоліту. Про це свідчить поселення, які виробляють і зберігають продукти харчування. До цього періоду також відносяться розкопані доісторичних місць, такі як печера Абу Узба на горі Кармель, неолітична печера поблизу Шаар Ха-Голан в долині річки Йордан і нижніх шарах Єрихону.

У період халколіту (період між неолітом і бронзою, близько 4000 р.до н. е.), кількість сільськогосподарських поселень в долинах, особливо поблизу джерел води, збільшувалися. Поселення будувалися як на рівнинах Моава (на північний схід від Мертвого моря), де були виявлені Тлелат ель-Асул (Ѓасул) — кургани, що покривають прості будівлі, зерносховища, сільськогосподарські знаряддя та інструменти ремісників з вапна або кременя.

У пізнішій частині халколітского періоду з'явилися мідні посудини, подібні до тих, які були знайдені в Тель Абу-Матаре під Беер-Шевою. У цій області і в прилеглому Хирбет аль-Бітар розкопки виявили різносортну, пшеницю (Triticum dicoccum), пшеницю-однозернянку (Triticum monococcum), дворядний ячмінь (Hordeum distichum) і сочевицю (Lens esculenta Moench). В іншому місці були виявлені оливкові і фінікові кісточки, виноградні насіння і гранатові шкірки.

Бронзова доба. До приходу євреїв.

Цей період включає ранню (3000 р.до н. е.), середню (до 1550 р.до н. е.) і частину пізньої бронзової доби.

Найбільш ранні літературні свідоцтва про місцеву сільськогосподарську діяльність містяться в написах на могилі єгипетського офіцера Вени, який провів військову експедицію в Палестині (початок 24 століття до нашої ери).

Армія повернулася з перемогою після приборкання країни мешканців піску (жителів прибережної рівнини)… після того, було зрубано їхні фіги та виноградні лози.

У той час Царська дорога, що йде уздовж прибережної рівнини і через Ізраїль і Йорданську долини, ставала все важливішою, і багато поселень були побудовані уздовж неї. Поселення були також засновані на півдні юдейських гір, наприклад, в Тель Бейт-Мірсіме, мабуть, в біблійному Дебіре.

Сувій Санехата (XX століття до н. е.) розповів про подорожі в Ханаан цього єгипетського офіцера, і в документі доводиться, що в південних районах країни існували поселення, в яких займалися землеробством і тваринництвом. Свідченнями існування багатьох поселень в 18 столітті до н. е. забезпечені єгипетські «тексти прокльонів».

Під час окупації гіксосів вперше згадуються хабіру — ймовірно, давньоєврейські племена патріархальної епохи. Це були кочівники, які не встановлювали ніяких постійних поселень. Деякі займали не тільки займалися пасовищами але і іноді сіяли де бажали. Так, Іцхак посіяв в регіоні Наале Герар «в тому році» та, в результаті рясного дощу, зібрав «прекрасний» урожай (Бут. 26:12).

Інші посилання на Святе Письмо вказують на те, що в цей час землі були щільно заселені і високо цінувалися. Пастухи Авраама і Лота посварилися один з одним, поки «ханаанеянин та періззеянин сиділи на землі» (Буття). За гробницю, який він хотів купити, Аврааму довелося заплатити Ефрон, хетти, повну ціну (там же, глава 23), і Якову теж довелося заплатити велику суму за ділянку поля в Шхемі, де він поставив свої намети (там же, 33:19).

Зображення в Храмі Амона експедицій Тутмоса в Ханаані (близько 1478 р.до н. е.) і його знаменита перемога в Мегідо включає в себе рельєфи рослин, які він привіз з Ханаан (Карнакський «Ботанічний сад»). У написі говориться, що «кількість врожаю, принесеного … з Макет рівнина Ізреель, становило 280,000 кг, зерна 5,400,000 серед того, що було отримано і взято царськими солдатами».

В епоху Суддів

На відміну від біблейських згадок, свідоцтва інших джерел про стан місцевого сільського господарства незадовго до і після ізраїльського завоювання досить мізерні. Але з усіх джерел випливає, що радикальних кліматичних змін не відбулося. Теорія Хантінгтона про край, що стає все більш неродючим від біблійного часу досі, не підтверджується ніякими письмовими джерелами або археологічними відкриттями. Це вказує на те, що засіяні і засаджені площі збігаються з регіонами, зрошуваними дощем або штучним зрошенням сьогодні. У зрошуваних районах долини Йордану, а також уздовж узбережжя Середземного моря (де річна кількість опадів перевищує 300 мм) існували численні сільськогосподарські поселення, а в північних районах Негева їх не було. Земля там оброблялась раз на декілька років, коли рясні опади давали рясні врожаї. Південний Негев і Арава були порожніми, за винятком пустельних оазисів і іригаційних об'єктів, де води, що стікають з гір, збиралися перед греблями. Такі проекти були обмежені під час царства, але збільшилися в епоху набатеїв. Стан лісового фонду нічим не відрізнялося від початку єврейської колонізації в наш час. Ліс і чагарники поширювалися по горбах і скелястим районам, які важко обробляти, і в районах, де відсутність безпеки робило землеробство і зведення сільськогосподарських об'єктів занадто небезпечними. Розграбуванню піддавалися «виноградні лози і інжир» районів, що межують з маршрутами воюючих армій. Це пояснює присутність лісів в районі Нахаль іронії (Ваді-Арах), згаданому в описі експедиції Тутмоса III (а потім і «великого лісу» на рівнині Шарон, згаданої Страбоном). Широкі лісу також простягалися вздовж північних і північно-східних кордонів країни — в Гілада, Башані та Лівані. Там, в рослинності вздовж Йордану і в пустелях, ховалися дикі звірі. У проміжках, коли земля була спустошена, тварини вторглися в руїни, де ліси почали рости. Кілька разів було зроблено біблійне попередження про небезпеку занадто швидкого військового завоювання: «Ви не можете занадто швидко їх винищувати, щоб не наповнила тебе польова» (Втор. 7:22, Вих 23:29; 26:12). Пробувши в пустелі багато років, народ Ізраїлю був незнайомий з місцевими умовами і навряд чи міг розраховувати на успішне освоєння інтенсивного землеробства, яке, здебільшого, існувало на знову завойованої території. Крім того, руйнування, викликане війнами і завоюванням, тимчасово спустошило великі сільськогосподарські угіддя, і вони були захоплені природними лісами — це стан, про який пізніше згадувалося у Ісаї 18: 9. Широко поширилися зарості чагарнику і лісу, а сільськогосподарські угіддя виродилися в пасовище.