Агванське письмо (або писемність Кавказької Албанії) — писемність ранньосередньовічної держави Кавказька Албанія у Східному Закавказзі на території сучасного Азербайджану і Південного Дагестану. Алфавіт виявлено 1937 року у вірменському рукописі XV століття, дешифрування писемності на основі знайдених пізніше джерел опубліковано 2009 року. Нащадком аґванської мови вчені вважають сучасну удінську мову лезгинської підгрупи нахсько-дагестанських мов Клімов Г. А. Аґванська мова // Мови світу: Кавказькі мови. — Москва, 1999. — С. 459.

Історичний нарис

Єдиною відомою мовою Кавказької Албанії є аґванська, інакше «ґарґарейська» К. В. Тревер. Нариси з історії та культури Кавказької Албанії. М—Л., 1959:.

Корюн, „Житіє Маштоца“, близько 443—450 роки Корюн. Житіє Маштоца, 16-17 :«У цей час приїхав до нього якийсь ієрей, алуанець за ім'ям Беніамін. Він (Маштоц) розпитав його, розслідував варварські слова алуанської мови, потім своєю звичайною проникливістю, зісланою з неба, створив письмена (для алуанців) і милістю Христа успішно зважив, розставив і уточнив.»

Вірменський хроніст V століття Корюн, автор „Житія Маштоца“, повідомляє, що аґванський алфавіт був створений (або відновлений) вірменським просвітителем і місіонером Месропом Маштоцем за допомогою єпископа Ананія і перекладача Веніаміна на початку 420-х років , після християнізації цієї країни. Корюн пише:

Аналогічне повідомлення є у Мовсеса Хоренаці та у пізнішого історика, автора „Історії Албанії“ Мовсеса Каґанкатваці з характеристикою ґарґарської мови :"The third Caucasian people, the Albanians, also received an alphabet from Mesrop, to supply scripture for their Christian church. This church did not survive beyond the conquests of Islam, and all but few traces of the script have been lost, and there are no remains of the version known." J. Gippert, W. Schulze. Some Remarks on the Caucasian Albanian Palimpsests / Iran and the Caucasus 11 (2007). «Rather, we have to assume that Old Udi corresponds to the language of the ancient Gargars (cf. Movsēs Kałankatuac‘i who tells us that Mesrob Maštoc‘ (362—440) created with the help [of the bishop Ananian and the translator Benjamin] an alphabet for the guttural, harsh, barbarous, and rough language of the Gargarac‘ik‘).», проте ряд істориків (А. Г. Шанідзе, К. П. Патканов) вважають, що цей фрагмент з останнього джерела запозичено в Хоренаці .

Твердження про створення Месропом Маштоцем албанського алфавіту не знаходить підтвердження у невірменських першоджерелах Avedis K.Sanjian. The World's Writing Systems. Oxford University Press, 1996- P.356. According to Koriun 1964: 37, 40-41, Mesrop also invented scripts for georgian and Caucasian Albanian, but this claim is not confirmed by non-Armenian sources. .

Період розквіту албанської писемності, на думку А. Шанідзе, припадає на V—VII ст., коли кавказькі албанці брали активну участь у політичному та культурному житті регіону. Писемність існувала й після підкорення Кавказької Албанії арабами у VII сторіччі, коли відбувалася поступова ісламізація і денаціоналізація албанців. Відсутність точних даних не дозволяє визначити, до якого періоду албанська писемність використовувалася на практиці. Згідно вірменському історику монгольського періоду Хетуму (кінець XIII — початок XIV століття), за його часів албанська писемність ще застосовувалася. Гірські області Албанії, які були населені народом, що мав спільне з вірменами віросповідання і відстоював свою національну культуру і незалежність, він називає „halojen“, яке схоже з „aluan“ — терміном, що означає у вірмен народ і країну албанців Судячи за одним місцем в історика монгольської епохи Хетума, що жив наприкінці 13-го і на початку 14-го ст., албанська писемність ще вживалася при ньому. У розділі „Про царство вірмен“ він розповідає, що „племена, які населяють країну вірмен, називаються різними іменами, дивлячись по областям і місцям, де вони знаходяться… Вони мають письмена арамови, а також і інші, котрі називаються halojen“. Для визначення терміну halojen знаходимо у того ж автора інше місце в розділі „Про панування сарацинів“, де він, кажучи про арабів, повідомляє, що вони „після цього (тобто підкорення Ірану) взяли інші міста і села та захопили всю Азію, за винятком Абхазії, що в Грузії, тієї області вірменського царства, яка простонародною мовою називається halojen. Ці дві області стали проти сарацинів і зовсім не захотіли підкоритися їм. Таким чином вони (ці області) виявилися притулком і захищеними місцями для всіх християн, гнаних сарацинами, які примушували їх підкоритися магометанській вірі“. З цього випливає, що область halojen, яка становила за Хетумом частину Вірменії і не підкорилася арабам, мала свою писемність. Треба мати на увазі, що Хетум, описуючи різні царства (індійців, персів, мідян, вірмен, грузинів, халдейців, турків, ассирійців тощо), жодним словом не згадує про Албанію. З іншого боку, його Вірменія включає в себе значну частину Дагестану. Тому треба зробити висновок, що, кажучи про вірменську область halojen зі своєю писемністю, Хетум має на увазі гірські частини Албанії (Карабах? Ширван?), населені народом, що мав єдине з вірменами віросповідання і наполегливо відстоював незалежність і національну культуру. Якщо не помиляємося і простонародне halojen те ж саме, що і літературне aluan, під яким у вірмен розуміються народ і країна албанців, то виходить, що на початку 14-го століття албанці, сповідуючи вірм.-григоріанську віру, ще й мали свою національну писемність. Подальших слідів її існування, на жаль, поки не знаходимо.. Згідно Вольфгангу Шульце, хоча „албанське“ царство розпалося незабаром після 705 року, албанський алфавіт, можливо, продовжував використовуватися аж до XII століття The Language of the ‘Caucasian Albanian’ (Aluan) Palimpsest from Mt.Sinai and of the ‘Caucasian Albanian’ inscriptions Although the ‘Albanian’ state started to disintegrate soon after 705, the Aluan script seemed to have been in continuous use until at least the 12th century. For instance, the Kilikean historian Haython (Hethum), a nephew of the Kilikean king Hethum I (1226—1269), reported in 1307: „Literas habent Armenicas, et alias etiam, quae dicuntur Haloën“ (Haythoni Armenii historia orientalis, quae eadem et De Tartaris inscribitur, Coloniae Brand. 1671:9)..

Учасники розшифрування албанського алфавіту Йост Гіпперт і Вольфганг Шульце відзначають, що ґарґарська мова, для якої була створена писемність, не була мовою всіх кавказьких албанців, а тільки певної групи (ґарґарів), грала вирішальну роль в управлінні Кавказькою Албанією, а термін „албанська“ для мови і писемності вважають не зовсім коректним Jost Gippert, Wol fgang Schulze. Some Remarks on the Caucasian Albanian Palimpsests // Iran and the Caucasus 11 (2007).

Походження аґванського письма У ряді дослідників виникли деякі сумніви щодо ролі Маштоца у створенні албанського письма. Вперше ця точка зору була озвучена Іллею Окромчедєловим-Серебряковим 1881 року на V Археологічному з'їзді в Тифлісі.

Камілла Тревер зазначає у виданій 1959 року книзі, що в середні століття з'явилася нова версія книги Корюна, складена на основі витягів з оригіналу й доповнена деякими відомостями з історії Мовсеса Хоренаці. У цій новій редакції, відомої під назвою „Псевдо-Корюн“, відсутні відомості про відновлення Маштоцем албанського алфавіту. Наявність цих відомостей в оригіналі говорить про існування у албанців алфавіту й на початку V століття , глави „Мова і письмо. Школа. Календар“Історик вірменської літератури М. Абегян відзначає в цій редакції рукопису складність періодів, вживання незвичайних слів і неправильність мови і цим пояснює появу ще в середні століття нової редакції, складеної з витягів з книги Корюна з приєднанням відомостей (замість Корюнових), витягнутих з „Історії Вірменії“ Мойсея Корейського. Ця редакція відома під назвою „Псевдо-Корюн“. Цією ж другою редакцією і користуються наразі дослідники, тоді як для історії культури Албанії зі старої редакції можна почерпнути найважливіші дані, а саме вказівку на те, що в країні албанів Месроп Маштоц „відновив їх алфавіт“. Відтак, на початку V ст. в Албанії вже був якийсь свій старий алфавіт, який Маштоц „відновив“. Але слова про „відновлення“ алфавіту у „Псевдо-Корюні“ відсутні.. Сама Тревер вважає, що Маштоц створив албанську абетку на основі „ґарґарейського наріччя“, глави „Мова і письмо. Школа. Календар“ і „Албанія у IV—II ст. до н. е.“. .

1966 року російський сходознавець Анахіт Періханян висловила припущення, що створення аґванської писемності, як до того ж і вірменської, було обумовлено завданням консолідації національних сил проти асиміляції з боку Візантії та Ірану, і відвідування Маштоцем Кавказької Албанії та Грузії, церкви яких були найтіснішим чином пов'язані з вірменською церквою, міг мати політичний сенс. Маштоц, не знав грузинської і аґванської мов, апріорі не міг виступити безпосереднім творцем відповідної писемності без згаданих у Корюна грузина Джалія і албанця Веніаміна, бо процес створення нового алфавіту неможливо звести до «буквотворчості». В цілому наявну у вірменських джерелах версію Періханян оцінює як ймовірну А. Г. Періханян. До питання про походження вірменської писемності // Переднеазіатський збірник II, Москва, 1966. Стівен Рапп допускає можливість пізнього вставлення фрагмента у книзі Корюна, однак вважає, що є багато підстав уважати, що винахід трьох закавказьких абеток (вірменської, грузинської та аґванської) належать одному регіональному процесу, який курирував Маштоц : «While certain details of the original fifthcentury tradition may have been altered following the schism between the Armenian and eastern Georgian churches in the early seventh century, there are many reasons to believe that the invention of the three scripts did, in fact, belong to a single regional process in which Mastoc' was involved and that he perhaps supervised».

Як зазначає російський історик Муртазалі Гаджієв, висловлені сумніви щодо ролі Маштоца дозволили деяким дослідникам зробити висновок, що Маштоц не грав значної ролі у винаході аґванського письма. Це, на думку дослідника, є явним приниженням значення діяльності Маштоца. На думку Гаджієва, біля витоків літератури Кавказької Албанії стояли вірменин Маштоц, що не знав албанської мови, але мав досвід розроблення абеток, і аґванець-священик Беніамін, який був «обдарованим перекладачем» і, вочевидь, знав не тільки аґванську, але і вірменську мови .

Згідно Віктору Шнірельману, азербайджанські історики з середини XX століття або повністю замовчують, або зовсім відкидають роль Маштоца у створенні аґванської писемності Шнирельман В. Войны Памяти. Стр. 145, 151.

Йост Гіпперт, один з дешифрувальників знайденого 1996 року албанського палімпсеста, на основі аналізу букв приходить до висновку, що в основі албанського письма очевидно лежить вірменський алфавіт, що своєю чергою свідчить на користь історичної традиції, що приписує створення аґванської абетки Месропу Маштоцу Special internet edition of the article «The script of the Caucasian Albanians in the light of the Sinai palimpsests» by Jost Gippert (2011) // Original edition in Die Entstehung der kaukasischen Alphabete als kulturhistorisches Phänomen / The Creation of the Caucasian Alphabets as Phenomenon of Cultural History. Referate des Internationalen Symposiums (Wien, 1.-4. Dezember 2005), ed. by Werner Seibt and Johannes Preiser-Kapeller. Vienna: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften 2011.

Французький сходознавець вважає, що розповідь Корюна не викликає сумнівів і підтверджується фактичним матеріалом аґванської писемності , зокрема нещодавно розшифрованим «Синайським палімпсестом» .

Спроби дешифрування

Перші знахідки