Aston Martin (Астон Мартін) — з 1913 року англійський виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Гейдон. У 1924 році компанію купує Дороті Чарнвуд, у 1932 році — Ленс Прадеус Бруне, у 1947 році — фірма David Brown Limited, у 1972 році — фірма Company Developments, у 1975 році — група інвесторів на чолі з Пітером Спрагом, у 1981 році — Віктор Гаунтлетт, у 1983 році — фірма ALL Inc, а у 2012 році — фірма Investindustrial. Сьогодні компанія займається виготовленням престижних спортивних автомобілів.
У 1987-2007 роках компанія належала американському автогіганту Ford Motor Company. Тому в розробках більшості моделей «Астон Мартін» по внутрішньофірмовій кооперації використовувались деталі (наприклад, двигуни), які вироблялися фірмою Jaguar Cars. По суті, моделі «Астон Мартін» того часу були «відшліфованими», або «доведеними до вищої кондиції», «Ягуарами».
У березні 2007 року через економічні проблеми Ford продав Jaguar індійському концерну Tata, а Aston Martin продали британському консорціуму з кількох фірм: британському малому підприємству Девіда Річардса, фірмам Investment Dar та Adeem Investment, що зареєстровані в Кувейті, та англійському бізнесмену Джону Сінгерсу. Невелика частина продовжує належати корпорації Ford Motors.
Основне виробництво знаходиться в місті Гейдон, а також частково в Граці (фірма Magna Steyr).
Заснування компанії Компанія Aston Martin мала проблемну історію після третьої чверті 20 століття, але також зазнала й тривалі періоди успіху та стабільності. «Під час першого століття існування ми збанкрутували сім разів», — заявив майбутній генеральний директор Енді Палмер у Automotive News Europe. «Під час другого століття ми переконались, що гірше вже позаду». На тлі високого попиту на Aston Martin DB11, першої повністю нової моделі за десятиліття, компанія знову отримала високі прибутки в першому кварталі 2017 року.
Aston Martin була заснована в 1913 році Лайонелем Мартіном і Робертом Бамфордом. У минулому році вони об'єднали свої зусилля у компанії Bamford & Martin, щоб продавати автомобілі, виготовлені компанією Singer, у приміщенні на Келлоу Стріт у Лондоні, де також обслуговували автомобілі GWK та Calthorpe. Мартін брав участь у перегонах на пагорбі Астон Хілл біля Астон Клінтон, і згодом пара вирішила виготовляти свої власні машини. Перша машина, яка отримала назву Aston Martin, була створена Мартіном із встановленням чотирициліндрового двигуна Coventry-Simplex на шасі Isotta-Fraschini 1908 року.
Початок виробництва автомобілів Мартін і Бемфорд придбали приміщення в Хеннікер Меуз в Кенсінгтоні і виготовили свій перший автомобіль у березні 1915 року. Виробництво не могло розпочатися через початок Першої світової війни, і Мартін приєднався до Британського адміралтейства, а Бамфорд вступив до Королівського армійського службового корпусу. Вся техніка була продана компанії Sopwith Aviation Company.
Після війни вони знайшли нові приміщення на Абінгдон Роуд у Кенсінгтоні та спроєктували новий автомобіль. Бамфорд покинув компанію у 1920 році, і тоді справи Aston Martin пожвавило фінансування від графа Луїса Зборовського. 1922 року Bamford & Martin виготовили автомобілі, щоб виступити на Гран-прі Франції. Автомобілі встановлювалии світові рекорди швидкості та витривалості в Бруклендс. Три автомобілі заводської команди з 16-клапанними двигунами з двома розподільними валами були побудовані для перегонів та побиття: шасі номер 1914, пізніше вдосоналений як Green Pea; шасі номер 1915, рекордний автомобіль Razor Blade; та шасі номер 1916, пізніше вдосоналений як Halford Special.
Було побудовано близько 55 машин для продажу у двох конфігураціях: довгі та короткі шасі. 1924 року Aston Martin збанкрутував і його придбала леді Дороті Чарнвуд, яка поставила до керівництва свого сина Джона Бенсона. Aston Martin знову збанкрутувала у 1925 році, а завод був закритий у 1926 році, коли Лайонель Мартін покинув компанію.
Пізніше того ж року, Білл Ренвік, Август (Берт) Бертеллі та група інвесторів, включаючи Леді Чарнвуд, взяли під контроль цю компанію. Вони перейменували її в Aston Martin Motors і перенесли її на місце колишньої компанії Whitehead Aircraft Limited у Фелтамі. Ренвік і Бертеллі, що вже кілька років співпрацювали, розробили чотирициліндровий двигун з верхнім розподільчим валом і використанням запатентованої конструкції камери згоряння Ренвіка, який вони випробували на шасі Enfield-Allday. Був виготовлений єдиний автомобіль «Renwick and Bertelli», він був знаний як «Buzzbox» і дійшов до наших днів.
Колеги планували продати свій двигун виробникам двигунів, але, почувши, що Aston Martin вже не виробляли автомобілі, зрозуміли, що зможуть створити свою репутацію, почавши виробництво абсолютно нової машини.
Між 1926 і 1937 роками Бертеллі був як технічним директором, так і конструктором усіх нових Aston Martin, відтоді вони стали знані як «автомобілі Бертеллі». До них входили 1,5-літровий «T-type», «International», «Le Mans», «МКII» і його гоночний варіант «Ulster», а також 2-літровий 15/98 та його гоночний варіант «Speed Model». Більшість із них були відкритими двомісними спортивними машинами з кузовами від брата Берта Бертеллі Енріко (Гаррі), з невеликою кількістю чотиримісних «турерів» з довгим шасі, «дропхедів» та седанів.
Бертеллі був компетентним гонщиком, який виступав на своїх автомобілях, один з небагатьох власників/виробників/водіїв. Автомобілі команди «LM» були дуже успішними у національних та міжнародних автоперегонах, в тому числі в Ле-Мані та Міле Мілья.
Фінансові проблеми знову виникли у 1932 році. Aston Martin був врятований протягом року Ленсом Прадеус Бруне, перед його передачею до рук сера Артура Сазерленда. 1936 року Aston Martin вирішив сконцентруватися на дорожніх машинах, виробивши всього 700 екземплярів до початку Другої світової війни. Під час війни виробництво перейшло на компоненти літальних апаратів.
Aston Martin у власності компанії David Brown У 1947 році старий (заснований 1860 року) приватний виробник зубчастих коліс та верстатів з Гаддерсфілду David Brown Limited придбав компанію Aston Martin, підпорядкувавши її своїй Tractor Group. Девід Браун став останнім рятівником Aston Martin. Він також власними зусиллями придбав компанію Lagonda за її 2,6-літровий двигун, розроблений Уолтером Бентлі. Lagonda перемістили виробництво в Ньюпорт Пагнелл і поділилися двигунами, ресурсами та приміщеннями. Aston Martin почав будувати класичні серії автомобілів «DB».
У квітні 1950 року вони оголосили про плани виробляти свій прототип для Ле-Мана, який отримав назву DB2, а потім DB2/4 у 1953 році, DB2/4 MkII в 1955 році, DB Mark III в 1957 році та DB4 з італійським дизайном і 3.7-літровим двигуном у 1958 році.
Хоча ці моделі допомогли Aston Martin створити добрий гоночний родовід, DB4 виділився і отримав назву DB5 в 1963 році. Aston Martin залишився вірним своєму стилю «гранд туринг» з моделями DB6 (1965-1970) і DBS (1967-1972).
Шестициліндрові двигуни цих автомобілів з 1954 по 1965 роки були розроблені Тадеком Мареком.
Aston Martin у власності компанії Company Developments Aston Martin часто був у важкому фінансовому становищі. 1972 року Девід Браун виплатив усі свої борги, заявивши, що вони становили 5 млн фунтів стерлінгів або більше, і продав компанію за 101 фунт стерлінгів фірмі Company Developments, інвестиційному консорціуму з Бірмінгема під головуванням бухгалтера Вільяма Віллсона. Докладніше про цей період можна дізнатися з біографії Віллсона. Всесвітня рецесія, брак оборотного капіталу та труднощі розвитку без належних ресурсів для вдосконалення двигуна, щоб він відповідав каліфорнійським вимогам викидів — це зупинило продаж Aston Martin у США, знову змусивши здійснювати конкурсне виробництво наприкінці 1974 року. Тут працювало 460 працівників, коли завод закрили.
Aston Martin у власності Пітера Спрага і Алана Кертіса Власник продав бізнес у квітні 1975 року за 1.05 мільйона фунтів стерлінгів північноамериканському бізнесмену Пітеру Спрагу з компанії National Semiconductor, готельєру з Торонто Джорджу Міндену та лондонському бізнесмену Джеремі Тернеру, який стверджував журналістам, що Aston Martin залишився контрольованим Великою Британією бізнесом. Спраг пізніше зазначав, що він закохався в компанію, майстерність, відданість й інтелект робітників, а не в машини. У цей момент він і Мінден запросили інвестора Алана Кертіса, британського забудовника офісної нерухомості, разом з Джорджем Флатером, відставним сталевим магнатом з Шеффілда.
Через шість місяців, у вересні 1975 року, завод, що був закритий у грудні минулого року, був знову відкритий, а його новим власником став Aston Martin Lagonda Limited (AML) з 100 співробітниками, і до кінця 1975 року планували підняти штат до 250 осіб. У січні 1976 року AML отримали замовлення на 150 автомобілів для США, 100 для інших ринків та ще 80 для японського агентства імпорту. На Женевському автосалоні Фред Гартлі, виконавчий директор та директор з продажу протягом 13 років до цього, оголосив, що йде у відставку через «розбіжності у маркетинговій політиці». Виконавчим директором став Алан Кертіс.
Нові власники підштовхнули Aston Martin до модернізації своєї лінії, виробляючи V8 Vantage у 1977 році, кабріолет Volante у 1978 році і один з Bulldog з кузовом роботи Вільяма Таунса у 1980 році. Таунс також стилізував новий футуристичний седан Lagonda на базі моделі V8.
Кертіс, який мав 42 % акцій Aston Martin, також призвів до зміни напрямку від звичайних клієнтів, які були фанатами Aston Martin, до успішних молодих одружених бізнесменів. Ціни були збільшені на 25 %. Було припущення, що AML збиралися купувати Lamborghini. Наприкінці 1970-х років відбулися широкомасштабні дискусії про запуск MG в консорціум Aston Martin. 85 депутатів Торі утворили групу тиску, щоб реалізувати захоплення компанії British Leyland у свої руки. CH Industrials plc (виробник автомобільних комплектуючих) купила 10 % акцій у компанії AML. Але в липні 1980 року через рецесію AML скоротив свої кадрові сили з 450 чоловік більш ніж на 20 %, змусивши цих людей звільнитися, а наступного дня British Leyland оголосили, що втратили надію на порятунок MG за допомогою Aston Martin.
Aston Martin у власності Віктора Гаунтлетта У січні 1981 року, коли не було задовільних партнерів для відновлення, Алан Кертіс і Пітер Спраг заявили, що вони не мали наміру підтримувати довгостроковий фінансовий інтерес у компанії Aston Martin Lagonda, і вона була продана Віктору Гаунтлетту з компанії Pace Petroleum. Спраг і Кертіс зазначали, що за їх володіння фінанси AML підвищилися до такого розміру, що пропозицію покупки MG вони могли б прийняти. Світові продажі скоротилися до трьох машин на тиждень, спонукавши голову Алана Кертіса, Спрага та Міндена розглянути можливість закриття виробництва, зосередившись на сервісі та реставрації. На цьому етапі Кертіс відвідав виступи Стірлінга Мосса у Брендс Хетч, організовані 1980 року компанією Pace, і зустрівся з уродженцем міста Фарнема Віктором Гаунтлеттом.
У 1980 році Гаунтлетт купив 12,5 % акцій Aston Martin за 500 000 фунтів стерлінгів через компанію Pace Petroleum, разом з Тімом Херлі із CH Industrials, що отримав аналогічну частку. Pace і CHI стали спільними 50/50 власниками на початку 1981 року, з Гаунтлеттом на посаді виконавчого директора. Гаунтлетт також очолював команду з продажу, і після деяких розробок та реклами, коли Aston Martin Lagonda стала найшвидшою у світі 4-місною серійною машиною, зміг продавати її в Омані, Кувейті та Катарі.
У 1982 році Aston Martin отримав Королівський ордер від принца Уельського. Астон Мартін зберігає цей ордер до цього дня.