Демографічна катастрофа корінного населення Америк — катастрофічне падіння кількості населення корінних американців у століття після відкриття Америки Христофором Колумбом внаслідок дій європейців — хвороб, воєн та переселення.

Кількість населення корінних народів Америки до подорожі 1492 року Христофора Колумба досить важко встановити. Вчені покладаються на археологічні дані та письмові записи європейських поселенців. Більшість науковців, які писали наприкінці 19-го століття, оцінювали, що доколумбове населення становило 10 мільйонів; до кінця 20-го століття більшість вчених тяжіли до середньої оцінки близько 50 мільйонів, причому деякі історики стверджували, що оцінка становить 100 мільйонів або більше. Контакт з європейцями призвів до європейської колонізації Америк, в якій мільйони іммігрантів з Європи врешті-решт оселилися в Америці.

Популяція африканців і євразійців в Америці неухильно зростала, а популяція корінного населення впала. Такі хвороби, як грип, легенева чума і натуральна віспа спустошили поселення корінних американців, які не мали імунітету до них. Конфлікт і пряма війна з західноєвропейськими прибульцями та іншими американськими племенами сприяли подальшому зменшенню чисельності населення і порушенню традиційних суспільств. Вже давно предметом академічних дебатів є ступінь та причини зниження корінного населення, а також чи воно має характеристики геноциду.

Огляд населення З огляду на фрагментарність доказів, неможливо достовірно отримати навіть обмежено наближені показники кількості доколумбового населення. Дослідники широко розходяться в оцінці чисельності корінного населення до колонізації та оцінці впливу європейських контактів. Оцінки здійснюються шляхом екстраполяції з малих обсягів даних. У 1976 році географ Вільям Деневан використав існуючі оцінки, щоб отримати «консенсусний підрахунок» близько 54 млн людей. Тим не менш, більш пізніші оцінки все ще широко відрізняються.Оцінки 20-го ст у Thornton, p. 22; Denevan's consensus count; recent lower estimates.

Використовуючи оцінку у приблизно 37 млн людей в Мексиці, Центральній і Південній Америці 1492 року (у тому числі 6 мільйонів в Імперії ацтеків, 5-10 мільйонів у державах майя, 11 мільйонів у теперішній Бразилії та 12 мільйонів у Імперії інків), найнижчі оцінки дають смерть від хвороб на рівні 80 % населення до кінця 17 століття (залишилось дев'ять мільйонів людей у 1650 році).«La catastrophe démographique» (Демографічна катастрофа), L'Histoire n° 322, липень — серпень 2007, с.   17. Латинська Америка відновила кількість населення 15-го століття на початку XIX століття; в ній налічувалось 17 млн. у 1800 році, 30 млн.  у 1850 році, 61 млн у 1900 р., 105 млн у 1930, 218 млн у 1960, 361 млн у 1980, 563 млн у 2005. В останні три десятиліття 16-го століття населення сучасної Мексики скоротилося до приблизно одного мільйона людей. Сьогодні населення майя оцінюється в шість мільйонів, що, за деякими оцінками, приблизно стільки ж, як наприкінці XV століття. На території сучасної Бразилії корінне населення скоротилося з доколумбового максимуму, що за оцінками становив чотири мільйони, до приблизно 300 тисяч.

Хоча важко точно визначити, скільки корінних мешканців жило у Північній Америці до Колумба,«Microchronology and Demographic Evidence Relating to the Size of Pre-Columbian North American Indian Populations». Science 16 June 1995: Vol. 268. no. 5217, pp. 1601–04 . оцінки варіюються від низького рівня у 2,1 мільйона до 7 мільйонів людей або навіть до 18 мільйонів.

Корінне населення Канади наприкінці 15-го століття, за оцінками, було між 200 тис. і 2 млн, зокрема цифра 500 тис. зараз приймається Королівською комісією Канади по охороні здоров'я аборигенів. Основними причинами депопуляції були повторювані спалахи інфекційних хвороб Старого Світу, таких як грип, кір і віспа (до яких вони не мали природного імунітету). Це в поєднанні з іншими факторами, такими як витіснення з місць проживання внаслідок дій європейських / канадських поселенців і численні конфлікти зі спалахами насильства, призвели до скорочення чисельності аборигенів на 40 — 80 % після контакту. Наприклад, наприкінці 1630-х років віспа вбила більше половини гуронів, які контролювали більшу частину ранньої північноамериканської торгівлі хутром на території, що стала Канадою. Вони скоротилися до менш ніж 10 тис.людей.

Історик Девід Хеніге стверджував, що багато оцінок чисельності населення є результатом довільних формул, вибірково застосованих до чисел з ненадійних історичних джерел, та негативно ставиться до високих оцінок, які наводять інші науковці.Henige, p. 182. Багато досліджень населення визнають труднощі, що існують при створенні надійної статистики, враховуючи дефіцит даних. Дебати щодо чисельності населення часто мали ідеологічне коріння. Низькі оцінки іноді були викликані європейськими уявленнями про культурну і расову перевагу європейців. Історик Френсіс Дженнінгс стверджував: «Науковці довго вважали, що індіанці настільки поступались у розумі і ділах, що вони просто не могли створити чи підтримувати велике населення».

Корінне населення Америки 1492 року не обов'язково було на максимумі і могло навіть знижуватись на окремих територіях. Але сумним фактом є те, що корінне населення в більшості районів Америк досягло найнижчої точки на початку 20 століття. З того часу, у більшості випадків, кількість корінного населення зростала.Thornton, pp. xvii, 36.

Доколумбові Америки

Генетичне різноманіття та структура популяції на території суходолу Америк з використанням ДНК- мікро-супутникових маркерів (генотипів), взятих з Північної, Центральної та Південної Америки, було порівняно з аналогічними даними інших корінних народів світу. Популяція індіанців демонструє меншу генетичну різноманітність, ніж популяції інших континентальних регіонів. Спостерігається як зменшення генетичного різноманіття в міру зростання географічної відстані від Берингової протоки, так і зменшення генетичної схожості з сибірськими популяціями з Аляски (генетична точка входу). Також є свідчення про більш високий рівень різноманітності та нижчий рівень структури населення в західній частині Південної Америки порівняно зі східною Південною Америкою. Відносна відсутність диференціації між мезоамериканським і андським населенням є сценарієм, який передбачає, що прибережні маршрути були простіші, ніж внутрішні континентальні маршрути для переселення народів (палеоіндіанців). Отримана загальна картина свідчить про те, що Америки були в історичному контексті нещодавно колонізовані невеликою кількістю осіб (ефективний розмір близько 70-250), а потім зросли за 800—1000 років до десятків мільйонів. Дані також показують, що між Азією, Арктикою і Ґренландією відбувалися генетичні обміни після початкового заселення Америк. Нове дослідження від початку 2018 року свідчить про те, що ефективна чисельність населення початкової популяції корінних американців становила близько 250 осіб.Нельсон Дж. Р. Фагундес та ін. "Наскільки сильним було вузьке місце, пов'язане з народом Америки? http://www.scielo.br/scielo.php?script=sci_arttext&pid=S1415-47572018000200206&lng=uk&tlng=uk

Депопуляція внаслідок хвороб

Наукова спільнота віднедавна, хоч і повільно, «спокійно збирає дані щодо ранніх епідемій в Америках та їх впливу до підкорення корінних народів». Тепер вони вважають, що широко поширена епідемічна хвороба, до якої тубільці не мали жодного попереднього контакту або імунітету, була основною причиною масивного зниження чисельності корінних американців.Cook, Noble David. Born To Die; Cambridge University Press ;1998; pp. 1–14. Раніші пояснення зниження чисельності американських тубільців включали звіти європейських іммігрантів про жорстоку практику іспанських конкістадорів, як це зафіксували самі іспанці. Така практика застосовувалась через енком'єнда, які були створені як нібито система захисту людей від ворогуючих племен, а також з метою навчити їх іспанської мови і католицької релігії, але на практиці були рівнозначні кріпацтву і рабству. Найбільш відомим був звіт домініканського монаха Бартоломе де лас Касаса, чиї твори яскраво зображують іспанські злочини, вчинені, зокрема, проти таїно. Знадобилось п'ять років, щоб повстання таїно було придушене як Королівською аудієнсією — через дипломатичний саботаж, так і через індіанських помічників, які воювали на одній стороні з іспанцями. Після того, як імператор Карл V Габсбург особисто відкинув поняття системи енком'єнда як використання рабської праці, лише іспанців було недостатньо для того, щоб викликати таке значне скорочення населення..

Незабаром після того, як європейці та поневолені африканці прибули в Новий Світ і принесли з собою інфекційні хвороби Європи та Африки, спостерігачі відзначили, що величезна кількість корінних американців почала вмирати від цих захворювань. Однією з причин того, що ця кількість жертв багато в чому лишилась непоміченою для істориків і науковців, є те, що після появи на континенті, хвороби часто поширювались швидше європейської імміграції; вони вбили значну частину місцевого населення до того, як були зроблені європейські письмові записи. Після того, як епідемії вже вбили величезну кількість тубільців, багато нових європейських іммігрантів припускали, що корінних народів завжди були відносно мало. Масштаби епідемій протягом багатьох років були величезними, вбивши мільйони людей — можливо, понад 90 % населення в найбільш постраждалих районах — і створивши одну з «найбільших людських катастроф в історії, що набагато перевищує навіть катастрофу Чорної смерті середньовічної Європи», яка вбила до однієї третини людей в Європі та Азії між 1347 і 1351 роками.

Одним з найбільш руйнівних захворювань була віспа, але інші смертельні захворювання включали тиф, кір, грип, бубонну чуму, холеру, малярію, туберкульоз, епідемічний паротит, жовту лихоманку і коклюш, які були хронічними в Євразії.The First Horseman: Disease in Human History; John Aberth; Pearson-Prentice Hall (2007); pp. 47–75(51)

Ця передача хвороби між Старим і Новим Світлом пізніше була досліджувалась як частина того, що сатирично було названо «Колумбовим обміном».

Епідемії мали різні наслідки в різних регіонах Америки. Найбільш уразливими групами були групи населення з відносно невеликою популяцією та невеликою кількістю набутих імунітетів. Багато острівних груп були знищені. Кариби і араваки Карибського моря майже перестали існувати, так само як і Беотуки Ньюфаундленду. Колонізація Америк знищила стільки людей, що призвела до зміни клімату та глобального охолодження, на думку вчених з Університетського коледжу Лондона. На думку одного з дослідників, професора географії цього коледжу Марка Масліна, велика кількість загиблих також сприяла розвитку економіки Європи: "депопуляція Америк, можливо, випадково дозволила європейцям панувати над світом. Це також дозволило виникнення промислової революції та європейцям продовжувати це панування.

Вірулентність і смертність