Окн (, ) іноді Окнос або Біанор () — персонаж давньогрецької та давньоримської міфології. У різних античних традиціях під цим ім'ям фігурують міфологічний герой та алегорична постать, приречена на марну працю в підземному світі.
За одною версію він син Манто та етруського річкового бога. На честь своєї матері він заснував МантуюВергілій. Енеїда X, 198. За іншою версією переказу, його батьком чи братом був Аулест (Аулестас) й заснував Фельсіну (сучасну Болонью), Перузію чи ЧезенуМавр Сервій Гонорат. Коментарі до Вергілія: «Буколіки», IX, 60; «Енеїда», X, 198..
Через асоціацію його імені з давньогрецьким дієсловом ὀκνέω (oknéō) — «вагатися», «баритися», «зволікати», Окн є персонажем або алегоричним божеством, що уособлює вагання, відкладання на потім та марнутратство часу, символізуючи таким чином мінливість людського життя, згаяного у марних зусилляхПавсаній, «Опис Еллади» (Книга X, розділ 29). За міфом він був засуджений Аїдом проводити вічність у Тартарі, сплітаючи мотузку із соломи, яку негайно з’їдала ослиця.
Засновник Мантуї У «Енеїді» Вергілій називає Окна сином віщунки Манто та етруського річкового бога. Окн очолював загін воїнів із Мантуї та виступив союзником Енея у війні проти рутулів. Вергілій також приписує йому заснування Мантуї: Окн спорудив міські мури та назвав місто на честь своєї матері.
У десятiй книзі «Енеїди» Вергілій описує Окна як ватажка п'ятисот воїнів, які виступили проти Мезенція. Мантуя при цьому характеризується як місто етруського населення, що складалося з трьох племен, кожне з яких включало чотири громади.
Походження та родовід Окна в античній традиції не були однозначними. У деяких джерелах його ототожнюють із Біанором — сином Манто та річкового бога Тиберіна. Інші перекази називають Окна сином або братом Аулеста і пов'язують його не з Мантуєю, а із заснуванням інших італійських міст, зокрема Фельзіни (сучасної Болоньї), Перузії або Чезени.
Історія заснування Мантуї також відрізнялася в різних авторів. У Данте в «Божественній комедії» засновницею міста виступає сама Манто, а не її син Окн. Таким чином, дантівська версія походження Мантуї відрізняється від вергіліївської.
Окн у підземному світі Інший міфологічний образ Окна відомий завдяки опису картини Полігнота, яка зображувала підземний світ Аїда у Лесхі Кнідійців у Дельфах. Її описав Павсаній у «Описі Еллади». На картині Окн сидить і плете мотузку, тоді як поруч стоїть ослиця, яка поїдає її одразу після того, як він її сплітає. На думку Павсанія, Окн був працьовитою людиною, але мав марнотратну дружину: усе, що він заробляв своєю працею, вона швидко витрачала.
Павсаній також зазначає, що іонійці використовували вислів «плести мотузку Окна» про людину, яка займається безплідної та марної працею. Проте у пізнішій традиції Окна часто тлумачили як уособлення зволікання, нерішучості та марності.
Класичний філолог Ульріх фон Віламовіц-Меллендорф розглядав становище Окна як покарання за моральну слабкість, брак сміливості та нерішучість перед необхідністю прийняття рішення. На його думку, така нерішучість може мати позитивні наслідки, якщо утримує людину від злочинних вчинків, однак водночас є егоїстичною, оскільки уникнення перешкод, які потребують прийняття рішення та дії, зрештою нікому не приносить користіУльріх фон Віламовіц-Меллендорф. Der Glaube der Hellenen. Т. 2. Дармштадт, 1976. С. 181..
У своїй праці «Oknos, Kairos und Chronos. Von (Lebens-)Zeiten und (verpassten) Gelegenheiten» («Окнос, Кайрос і Хронос. Про (життєві) часи та (втрачені) нагоди») археологиня Бальбіна Беблер образ Окна розглядається в ширшому контексті античних уявлень про час і людське життя. Беблер протиставляє Окна концепціям Кайроса — слушної нагоди, яку необхідно вчасно схопити, — та Хроноса, що уособлює плин часу. На думку дослідниці, Окн уособлює персоніфікацію втрачений час та прогаяних можливостей.
Схожі міфи Паралельний мотив відомий у давньоєгипетській демотичній літературі, зокрема в «Другій оповіді про Сетне». У сцені потойбічного світу Сетне бачить людей, які плетуть мотузки, що їх постійно пожирають осли. Його син Сі-Осіріс пояснює, що ці люди за життя зазнали нещастя, зокрема втратили своє майно через інших. Цей епізод розглядають як єгипетський паралельний варіант мотиву Окна — марної праці, результат якої постійно знищуєтьсяMiriam Lichtheim. Ancient Egyptian Literature: A Book of Readings. Vol. III: The Late Period. Berkeley; Los Angeles: University of California Press, 1980. — С. 141–151. онлайн.. Дослідники водночас відзначають, що «Друга оповідь про Сетне» містить низку мотивів, запозичених або переосмислених під впливом грецької традиції, тому напрямок запозичення між грецьким та єгипетським сюжетами залишається дискусійнимFriedhelm Hoffmann. «Seilflechter in der Unterwelt». — Zeitschrift für Papyrologie und Epigraphik. Bd. 100. 1994. — С. 339–344. онлайн..
Пряме свідчення зв'язку образу Окна з Єгиптом міститься у Діодора Сицилійського. Він повідомляє, що в Аканфі, неподалік Мемфіса, під час одного зі свят відтворювали «міф про Окна»: одна людина плела довгу мотузку, тоді як інші учасники позаду неї розплітали зробленеДіодор Сицилійський. Історична бібліотека. Книга I, 18. онлайн..
Фрідгельм Гоффман у своїй роботі також звертав увагу на запозичення цього мотиву у 77-й джатаці (приблизно середина I ст. н. е)— збірці оповідей про попередні народження Будди. У сьомому сні чоловік плете мотузку, яку непомітно поїдає голодна шакаліха; тлумачення сну пов'язує цей образ із жінками, які привласнюють плоди важкої праці своїх чоловіків. Дослідник вважав індійську версію вторинною: вона виникла пізніше, а заміна ослиці шакаліхою, яка не може поїдати рослинну мотузку, на його думку, свідчить про пізнішу переробку мотиву. Гоффман припускав, що він міг потрапити до Індії через грецьке посередництво.
Література Словник античної міфології. — : Наукова думка, 1985. — 236 сторінок. Pausanias. Description of Greece. Book X, 29. — Perseus Digital Library, Tufts University. Miriam Lichtheim. Ancient Egyptian Literature: A Book of Readings. Vol. III: The Late Period. Berkeley; Los Angeles: University of California Press, 1980. — С. 126, 141–151. Friedhelm Hoffmann. «Seilflechter in der Unterwelt». — Zeitschrift für Papyrologie und Epigraphik. Bd. 100. 1994. — С. 339–344. онлайн.
Примітки