Лагодицький монастир XV століття — православний монастир, що існував на українських землях в селі Лагодичі (Lahodzycze — Лагодиче) колишнього Белзького князівства, а згодом Буського повіту Белзького воєводства Корони Польської. Нині — Золочівський район, Львівська область.
Писемні згадки
17 квітня 1448 року — в акті про розмежування Павлом з Олеська, підкоморієм львівським, свого села Жуличі (Жуличе) від села Лагодичі (Лагодиче), що належало Івану Белзецькому.
5 травня 1488 року — в акті про розмежування села Жуличі від сіл Почапи і Лагодичі, а також в акті про розмежування сіл Почапи і Лагодичі від села Хильчиці (Хильчиче).Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… — T. IX. — S. 131—137.
Локалізація
Монастир знаходився у лісі, розміщеному на північ від річки Белзець (Белзеч), яку утворювали кілька жулицьких струмків, вливаючись в одне русло біля громадської дороги Княже — Черемошня (нинішня ділянка дороги Почапи — Білий Камінь), але нижче від витоків потоку Гнилець (Гнилеч), що протікає через ліс і впадає у річку Белзець.
Місце розташування монастиря можна позначити поблизу сполучення нинішньої асфальтної дороги з Жулич зі шляхом Почапи — Білий Камінь.
Село Лагодичі знаходилося на північному заході від витоків потоку Гнилець — на південно-західних відрогах Жулицької гори, в районі розгалуження дороги з Белзця (Гончарівки) на три напрямки — Бужок, Черемошня і Жуличі. Між самими Жуличами і Лагодичами був ще один ліс, який під час розмежування був розділений між обома селами.
Розмежувальні акти 1488 року служать підставою для судження, що село Лагодичі було у минулому жульцьким присілком. Південно-західний розмежувальний копець між обома селами був встановлений неподалік села Белзець — біля греблі Белзецького ставу, яка в документах згадується як «королівська гатка».
Заснування
Ліс, у якому розміщувався монастир, у розмежувальних актах має назву «Монастирський». Усталена назва свідчить, що монастир був збудований задовго до 1488 року. Можливо, це зробили монахи з давньоруського Пліснеського монастиря, що, за переказами, був заснований в ХІІ ст. белзькою князівною Оленою Всеволодівною і зруйнований 1241 року монголами.
Назва греблі Белзецького ставу як «королівська гатка» підказує, що до впорядкування цієї місцевості, а може, й до заснування самого монастиря мав відношення хтось з руських королів — Данило Галицький, Юрій Львович, або ж сини останнього Андрій чи Лев, які вважаються фундаторами Олеського замку.
Ще одна версія заснування Лагодицького монастиря пов'язана з його розміщенням на краю Рожного Поля – відомого історичного місця на галицько-волинському пограниччі, де 1099 року відбулася битва між військами галицьких князів Ростиславичів — Володаря і Василька, з одного боку, та київським князем Святополком, з іншого.
Битва закінчилась перемогою галицької дружини і заклала підвалини майбутньої могутності Галицької держави. Водночас битва мала характер військової міжусобиці, що засуджувалася різними групами тогочасного руського населення. Можливо, що саме на пам'ять про руських воїнів, що полягли з обох сторін, на цьому галицько-волинському пограниччі було заснована і село Лагодичі (Лагодиче), і Лагодицький монастир. Їхнє ім’я походить від дієслова «лагодити» – «умиротворювати», «наводити порядок», «вносити злагоду»Чучка П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник… – C. 213–214 .
Михайло Грушевський локалізував Рожне Поле біля Золочева, а саме на північному заході від цього міста в напрямі до Скваряви й СкниловаГрушевський М. Рожне поле… – C. 172–173. Це цілком відповідає локалізації Лагодицького монастиря, розміщеного на північно-східній околиці Рожного Поля.
З назвою «Рожне Поле» може бути пов'язане урочище «Рогожно» (Rogoszno), що згадується 1488 року при опису межі сіл Жуличі і Лагодичі.
Окремі спостереження Після 1488 року Лагодицький монастир, як і село Лагодичі, не згадуються в історичних документах. Очевидно, на рубежі XV–XVI століть вони були зруйновані, як і чимало інших місцевих поселень.
За підрахунками історика Івана Крип'якевича, на землях Галичини згадується 57 середньовічних монастирів, що діяли у ХІІ–XV столітті. З них у колишньому Золочівському повіті існувало 2 — Підгорецький (Пліснеський) і Лагодицький Крип'якевич І. Середневічні монастирі в Галичині… — C. 71..
Примітки
Джерела Грушевський М. Рожне поле // Записки товариства імені Шевченка: вид-во, присвяч. науці і письменству укр.-рус. народу. – Львів: Накладом Т-ва імені Шевченка. – 1907. – Т. 77, кн. 3. – C. 171-173.
Крип'якевич І. Середневічні монастирі в Галичині // Записки Чина св. Василія Великого. — 1926. — Т. II. — С. 70-104. Чучка П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник. — Ужгород: Ліра, 2011. — 432 с. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie. — Lwów: Drukarnia Zakładu Narodowego imienia Ossolińskich, 1868—1903. — T. IX.