'Фрідріх Вільгельм Августин Людольф Гергард фон Штойбен, відомий також як барон фон Штойбен ( 17 вересня 1730, Магдебург — 28 листопада 1794, Ютіка (Нью-Йорк)) — американський генерал прусського походження. Брав участь в Семирічній війні, в ході якої потрапив в російський полон. З 1762 року — ад'ютант короля Фрідріха II, з 1764 по 1777 рік — гофмаршал баденського двору. 1777 року відправився в Америку, де приєднався до Континентальної армії в Веллі-Форж і, перебуваючи під командуванням Джорджа Вашингтона, розпочав тренувати американських військових. 1779 року він склав статут для армії, знаний як «Блакитна книга». Штойбен очолював дивізію в Монмутській битві, потім прийняв командування у Вірджинії і керував ополченням штату під час битви при Бландфорді. Його дивізія брала участь в облозі Йорктауна і саме їй випала честь прийняти британського парламентера з пропозицією капітуляції. Походження Фон Штойбени були дворянським родом, і їх прізвище в різний час виглядало як Steube, Stoebe, Stoyben або Steuben. У XIII столітті вони влаштувалися в саксонському Мансфельді, де з часом втратили майже всі свої земельні володіння. Ернст Ніколас фон Штойбен служив капітаном при Фердинанді II і брав участь в Тридцятилітній війні. 1642 року в нього народився син Людвіг. Сином Людвіга став Август фон Штойбен, який народився в 1661 році. Він мав семеро синів, четвертим з яких став Вільгельм-Августин, який народився в Бранденбурзі 22 квітня 1699 року. 1715 року він вступив на прусську службу, а в 1729 одружився з Мері Доротеєю фон Ягов. У цьому шлюбі народився Фрідріх Вільгельм фон Штойбен. Існують різні версії про час і місце його народження, але зазвичай вважається, що він народився в Магдебурзі 17 вересня або 15 листопада 1730 року.

Ранні роки У перші роки життя Фрідріха його батько поїхав в Росію, де служив в Кронштадті військовим інструктором. Він повернувся в 1740 році, коли королем Пруссії став Фрідріх II. Того року була завойована Сілезія, і одночасно Штойбен молодший вступив в єзуїтський коледж в силезькім Бреславі. Згодом він згадував, що через постійні переїзди його сім'я не змогла дати йому гарну освіту. Вже в 1744 році він супроводжував батька під час облоги Праги. 1749 року він отримав звання енсина, в 1753 — другого лейтенанта, а в 1755 — першого лейтенанта. Коли почалася Семирічна війна він служив в 31-му піхотному полку і брав участь в битві під Прагою в 1757 році. Штойбен був поранений, але залишився в строю і в тому ж році взяв участь в битві під Росбахом.

У 1758 році Штойбен покинув регулярну армію і вступив на службу до генерала Йоганна фон Маєра, який створив свій незалежний «Freibataillon». Але Маєр помер в 1759 році і Штойбен повернувся на колишнє місце служби. Його 31-й піхотний полк був частиною армії Веделя і брав участь в невдалій битві під Пальцигом 23 липня, а потім в битві під Кунерсдорфом, де Штойбен був поранений. Попри поранення він взяв активну участь в наступних боях — у вересні 1761 взяв участь у набігу генерала Платена на тили російської армії. Розгромивши військовий склад біля Кюстіна, Платен послав бригаду Штойбена в Трептов, де того оточила російська армія. 23 жовтня 1761 року Трептов здався, і Штойбена, як військовополоненого, відправили в Санкт-Петербург .

У Петербурзі у Штойбена встановилися добрі відносини з великим князем Петром, який в січні 1762 року став російським імператором Петром III. У березні він уклав мир з Пруссією і звільнив всіх полонених, в їх числі і Штойбена, якому навіть пропонували вступити на російську службу. За військові заслуги Фрідріх присвоїв Штойбену звання капітана і призначив ад'ютантом. Він також включив його в групу офіцерів які під особистим наглядом короля займалися дослідженнями військової справи. Коли Семирічна війна завершилася, Штойбен з невідомих причин покинув армію. Він отримав пенсію в розмірі 400 талерів, але все ж вважав свої заслуги недооціненими.

На службі Гогенцоллернам У травні 1764 він відправився в Бад-Вільдбад, де познайомився з Йосипом Гогенцоллерн-Гехінгеном, який запропонував йому посаду гофмаршала. Ця посада цілком його влаштувала, тому він відхилив запрошення на службу від короля Сардинії в 1764 і імператора Йосифа II в 1766 і 1769 роках. Штойбен прослужив на цій посаді 10 років, але все ж він був лютеранином, а двір князя був переважно католицьким, і придворні інтриги в результаті змусили Штойбена покинути двір. У квітні 1777 він відправився в Англію, але коли опинився в Парижі, його запросив до себе , в той час — військовий міністр Франції, і запропонував йому відправитися в США. Він звів Штойбена з Бомарше, який, в свою чергу, познайомив його з Бенджаміном Франкліном. Фрідріх справив хороше враження на Франкліна, який вирішив, що саме така людина потрібна американській армії, але Франклін не міг гарантувати йому військового звання і не мав можливості оплатити його переїзд. Після першої зустрічі Штойбен повернувся до Бомарше, і сказав, що повертається в Німеччину і нічого не хоче чути про Америку. Але Сен-Жермен і Бомарше продовжували вмовляння і обіцяли оплатити переїзд. Штойбен відправився в Голландію, де зустрівся з Вільямом Людвігом Баденським, який так само порадив йому не впускати свій шанс. Штойбен поступився умовлянням, перевів свою власність в Німеччині на племінника і відправився в Париж, куди прибув 17 серпня 1777 року.

Подорож до Америки У серпні Штойбен надіслав повідомлення про своє прибуття в Америку, і одночасно отримав рекомендаційні листи від Франкліна до Вашингтона, Самуеля Адамса, Генрі Лоуренса (голови Конгресу), фінансиста Роберта Моріса та інших. Бомарше, ймовірно, дав йому гроші, але невідомо, скільки саме. Бомарше придбав в уряду 24-гарматний корабель Heureux, перейменований у Flamand. 22 вересня 1777 корабель покинув Марсель. Разом зі Штойбеном в Америку вирушили: його секретар і перекладач Пітер Дю Понсо, ад'ютант Луї Де Понтье, а так само Ланфан, Де Романо і Де Епіне. На випадок перехоплення судна англійцями Штойбен взяв собі ім'я «Френк» і захопив з собою листи для губернатора Мартиніки.

Подорож тривала 66 днів і 1 грудня Flamand прибув в Портсмут. Штойбена зустрів особисто Джон Ленгдон, командувач американськими військами в Портсмуті, який запросив його на обід. На наступний день Штойбен вивчив укріплення Портсмута і зустрівся з гарнізоном. В наступні дні він склав листи для Конгресу і Вашингтона, до яких доклав рекомендації від Франкліна і Бомарше. Ці листи складено гарною англійською мовою і, оскільки сам Штойбен знав її дуже погано, то ймовірно, що їх писав Дю Понсо. До того моменту англійці надійно утримували Нью-Йорк і вже захопили Філадельфію, а Конгрес переїхав в пенсильванський Йорк. Вашингтон стояв зі своєю армією в зимовому таборі в Веллі-Фордж, неподалік від Філадельфії. Вашингтон порадив Штойбену відправиться в Йорк, тому пробувши в Портсмуті 12 днів, той поїхав до Бостона, звідки лише 14 січня 1778 року рушив верхи в Йорк. Йому рекомендовано триматися подалі від узбережжя, щоб уникнути перехоплення англійцями, тому весь шлях зайняв три тижні. За цей час Штойбен проїхав 410 миль через кілька штатів. 5 лютого він прибув в Йорк.

Конгрес США сформував комісію, яка зустрілася з Штойбеном, щоб з'ясувати, на яких умовах він згоден служити і чи були у нього якісь домовленості з Франкліном. Штойбен заявив, що ніяких домовленостей не було, і що він готовий служити без звання і платні. Він так само сказав, що в Німеччині відмовився від посад, які давали йому 3000$ в рік, тому, якщо колонії доб'ються успіху у війні, то він сподівається на компенсацію, якщо ж колонії програють або його послуги здадуться незадовільними, то колонії будуть вважатися вільними від цих зобов'язань. Конгрес прийняв його умови і вранці 19 лютого Штойбен відбув в Веллі-Фордж. У той же день він прибув в Ланкастер, де в його честь було дано бенкет. У Ланкастері Штойбен вперше зустрів , який згодом став його ад'ютантом і прийомним сином.

Війна за незалежність США

23 лютого Штойбен прибув до американського табору у Веллі-Фордж. Вашингтон проїхав кілька миль йому назустріч і зустрів барона на дорозі. Він провів його до штабу, де до Штойбена приставили 25 осіб почесної варти. Вашингтон познайомив барона з лордом Стірлінгом та іншими генералами, а 24 лютого відбувся огляд армії. На той час армія, яка до початку зими налічувала 17 тисяч чоловік, скоротилася, з різних причин, до 5 тисяч. Постачання армії було налагоджено погано, переважно через недбалість генерального інспектора Томаса Конвея. Штойбен потім згадував, що тільки його крайня рішучість не дозволила йому відмовитися від усіх своїх намірів при вигляді американської армії. Він писав, що американська система управління армією копіювала англійську (гіршу у світі, на його думку) і, таким чином, була «поганою копією поганого оригіналу». Армія була розділена на дивізії, бригади і полки, і чисельність полків зафіксовано Конгресом, але на практиці всі вони були неповними, так що за кількістю полків неможливо скласти уявлення про чисельність армії, а розкид в розмірі полків не дозволяв планувати маневрування. «Я бачив полки з тридцяти чоловік і роту, яка складалася з одного капрала», згадував він. Кількість рот в полку теж не була регулярною, капітани часто не мали ротних списків і не знали чисельності своєї роти. «Коли я питав полковника про чисельність його полку, він зазвичай відповідав: 'Десь дві або три сотні'».

Барон фон Штойбен почав з того, що зібрав загін в 120 чоловік і особисто зайнявся його тренуванням. Подібно англійській армії, в американській існувало уявлення, що тренування рядових — заняття не для офіцера, а для сержанта. Штойбен вважав це в корені неправильним і особисто брав в руки мушкет, щоб подати приклад іншим офіцерам. Його загін був добре одягнений, їхня зброя завжди була начищеною, і він ефектно виглядав на парадах і маневрах. Цей загін Штойбен намагався тримати на виду в інших солдатів і офіцерів. У цих тренуваннях брали участь дивізіонні і бригадні інспектори, яких потім розіслали по своїх підрозділах. «Я застосував свою систему до батальйонів, потім до бригад, і вже через три тижні ми могли маневрувати силами цілої дивізії», згадував потім Штойбен. Успіхи барона дозволили Вашингтону 30 квітня запросити в Конгресу його офіційного затвердження, і 5 травня Конгрес постановив затвердити в армії систему інспекторів, а Штойбена призначити Генеральним інспектором з платнею генерал-майора.

Штойбен погано знав англійську і йому було важко пояснити пересічним і офіцерам сенс своїх розпоряджень, що часто виводило його з рівноваги. Одного разу на тренуванні , капітан 2-го Нью-Йоркського полку, запропонував свої послуги з перекладу та поясненню наказів. Штойбен сказав, що навіть появі ангела з неба він не зрадів би так сильно. Вокер став його ад'ютантом, і вони залишилися друзями до кінця життя.

Вашингтон Ірвінг писав, що попри гарячий темперамент і спалахи гніву, Штойбен мав добре і великодушне серце, за що його полюбили в армії. Його дисциплінарні заходи в підсумку робили життя солдатів комфортнішим, він стежив за тим, як офіцери поводяться з рядовими, він сам вивчав звіти полкових лікарів і особисто відвідував хворих. Він сам був зразком регулярної системи, яку пропагував: щоранку прокидався до світанку, випивав чашку кави, викурював трубку і на сході вже був в сідлі, на плацу, в повному екіпіруванні.

Монмутський бій