Окупація Литви нацистською Німеччиною тривала від вторгнення Німеччини до Радянського Союзу 22 червня 1941 року і до кінця битви при Мемелі 28 січня 1945 року. Спочатку німців приймали як визволителів від репресивного радянського режиму, який окупував Литву до прибуття Німеччини. У надії на відновлення незалежности або відновлення певної автономії литовці організували свій Тимчасовий уряд. Незабаром ставлення литовців до німців змінилося на пасивний опір.

Передумови

У серпні 1939 р. СРСР та нацистська Німеччина підписали Німецько-радянський пакт про ненапад та його Секретний додатковий протокол, розділивши Центральну та Східну Європу на сфери впливу. Спочатку Литва була віднесена до німецької сфери, ймовірно через економічну залежність від німецької торгівлі. Після ультиматуму березня 1939 р. Щодо Клайпедської області на частку Німеччини припадало 75% експорту Литви та 86% її імпорту. Skirius (2002) Щоб зміцнити свій вплив, Німеччина запропонувала німецько-литовський військовий союз проти Польщі та пообіцяла повернути Віленський край, але Литва дотримувалась політики суворого нейтралітету. Clemens (2001), p. 6 Коли у вересні 1939 р. Німеччина вторглася в Польщу , Вермахт взяв під контроль Люблінське воєводство та східне Варшавське воєводство, які знаходились у радянській сфері впливу. Щоб компенсувати Радянському Союзу цю втрату, секретний код закону про німецько-радянську межу та дружбу перевів Литву у сферу впливу СРСР Eidintas (1999), p. 170 що послужило б виправданням, яке дозволило Радянському Союзу окупувати Литву 15 червня, 1940 р. Та створення Литовської РСР.

Майже відразу після німецько-радянського Договору про межі та дружбу Ради тиснули на литовців щодо підписання радянсько-литовського Договору про взаємну допомогу. Згідно з цим договором Литва отримала близько території у Вільнюському регіоні (включаючи Вільнюс, історичну столицю Литви) в обмін на п'ять радянських військових баз у Литві (загалом 20 000 військовослужбовців). Eidintas (1999), pp. 172–173 Території, які Литва отримала від Радянського Союзу, були колишніми територіями Другої Польської Республіки, суперечки між Польщею та Литвою ще з часів польсько-литовської війни 1920 р. Та окуповані Радянським Союзом після вторгнення СРСР у Польщу у вересні 1939 р.. The New York Times описував радянсько-литовський договір як "віртуальну жертву незалежности". Подібні пакти були запропоновані Латвії, Естонії та Фінляндії. Фінляндія була єдиною державою, яка відмовилася від такого договору, що спричинило зимову війну. Ця війна затримала окупацію Литви: Ради не втручалися у внутрішні справи Литви Vardys (1997), p. 47 а російські солдати добре поводились у своїх базах. Sabaliūnas (1972), pp. 157–158 Оскільки в березні закінчилася Зимова війна, а Німеччина швидко прогресувала у битві за Францію, Ради посилили антилитовську риторику та звинуватили литовців у викраденні радянських солдатів з їхніх баз. Незважаючи на спроби Литви провести переговори та вирішити питання, СРСР 14 червня 1940 р. Поставив ультиматум Rauch (2006), pp. 219–221 Литовці прийняли ультиматум, а радянські військові взяли під контроль великі міста до 15 червня. Наступного дня ідентичні ультиматуми були висунуті Латвії та Естонії. Для легітимізації окупації Ради влаштували вибори до так званого Народного сейму, який тоді проголосив створення Литовської Радянської Соціалістичної Республіки. Vardys (1997), pp. 49–53 Це дозволило радянській пропаганді стверджувати, що Литва добровільно вступила до Радянського Союзу.

Незабаром після початку окупації була проведена політика радянізації. 1 липня всі політичні, культурні та релігійні організації були закриті Kamuntavičius (2001), pp. 408–409 існували лише Комуністична партія Литви та її молодіжне відділення. Усі банки (включаючи всі рахунки понад 1000 літів ), нерухомість більше були приватні підприємства з більш ніж 20 працівниками або більше 150000 літи валових надходжень націоналізовані. Anušauskas et al. (2005), pp. 116–117, 119 Це порушення в управлінні та діяльності призвело до різкого падіння виробництва. Російські солдати та чиновники прагнули витратити свої дорогі рублі і спричинили величезний дефіцит товарів. Щоб перетворити дрібних селян проти великих землевласників, у Литві не було запроваджено колективізацію. Вся земля була націоналізована, ферми зменшено до , а додаткові землі (приблизно ) було роздано дрібним фермерам. Anušauskas et al. (2005), pp. 120–121 В рамках підготовки до можливої колективізації були введені нові податки від 30% до 50% сільськогосподарського виробництва. Литовський літ був штучно амортизований у 3–4 рази від його фактичної вартості та вилучений до березня 1941 р. Перед виборами до Народного парламенту Ради заарештували близько 2000 найвидатніших політичних активістів. Ці арешти паралізували будь-які спроби створення антирадянських груп. За оцінками, 12 000 були ув'язнені як " вороги народу ". Lane (2001), pp. 51–52 Коли фермери не змогли сплатити непомірні нові податки, близько 1100 великих фермерів були піддані суду. Anušauskas et al. (2005), p. 123 14–18 червня 1941 року, менш ніж за тиждень до вторгнення нацистів, близько 17 000 литовців було депортовано до Сибіру, де багато загинуло через нелюдські умови життя (див. Червнева депортація ). Anušauskas et al. (2005), p. 140 Gurjanovas (1997) Деякі з багатьох політичних в'язнів були вбиті відступаючою Червоною Армією. Ці переслідування були ключовими у проханні підтримки нацистів.

Німецьке вторгнення та повстання Литви

22 червня 1941 р. На територію Литовської РСР вторглися дві наступаючі німецькі групи армій: група армій "Північ", яка захопила західну та північну Литву, та група армій "Центр", яка захопила більшу частину Вільнюської області. Перші напади Люфтваффе здійснили проти міст Литви і забрали життя близько 4000 цивільних осіб. Anušauskas et al. (2005), p. 162 Більшість російських літаків було знищено на землі. Німці стрімко просувалися, зустрічаючи лише епізодичний опір Рад та допомогу литовців, які розглядали їх як визволителів і сподівались, що німці відновлять свою незалежність або принаймні автономію.

Литовці підняли зброю в умовах антирадянського та незалежного повстання. Групи чоловіків стихійно організовувались і контролювали стратегічні об'єкти (такі як залізниці, мости, комунікаційне обладнання, склади продуктів харчування та обладнання), захищаючи їх від потенційних радянських диверсій. Каунас був захоплений повстанцями Литовського активістського фронту (LAF). Казис Шкірпа, лідер LAF, готувався до повстання щонайменше з березня 1941 року. Активісти проголосили незалежність Литви та створили Тимчасовий уряд Литви 23 червня. Вільнюс захопили солдати 29-го литовського територіального корпусу, колишні солдати незалежної литовської армії, які дезертирували з Червоної армії. Менші, менш організовані групи з'явилися в інших містах та на селі.

Битва при Расейняї розпочалася 23 червня, коли радянські війська намагалися здійснити контратаку, підсилену танками, але до 27-го зазнали значних поразк. Anušauskas et al. (2005), p. 163 За підрахунками, у повстанні взяли участь близько 16 000 Anušauskas et al. (2005), p. 171 –30 000 людей і забрали життя близько 600 литовців та 5000 радянських активістів. 24 червня німці без бою увійшли як до Каунасу, так і до Вільнюса. Anušauskas et al. (2005), p. 165 За тиждень німці зазнали 3362 втрати, але контролювали всю країну. Anušauskas et al. (2005), p. 164

Німецька окупація

Адміністрація

У перші дні війни німецька військова адміністрація, головним чином стурбована безпекою регіону, толерувала спроби Литви створити власні адміністративні установи і залишала литовцям низку цивільних питань. Тимчасовий уряд у Каунасі намагався встановити проголошену незалежність Литви та усунути шкоду однорічного радянського режиму. За шість тижнів свого існування уряд видав близько 100 законів та указів, але вони в основному не виконувалися. Її політику можна охарактеризувати як антирадянську, так і антисемітську. Уряд організував добровольчі сили, відомі як Tautinio Darbo Apsaugos Batalionas (TDA), щоб служити основою для відновленої литовської армії, хоча незабаром батальйон був найнятий Einsatzkommando 3 і Rollkommando Hamann для масових розстрілів литовських євреїв у дев'ятий форт. У той час розбійницькі підрозділи на чолі з сумнозвісним Альгірдасом Клімайтісом шалели містом і околицями.

Німці не визнали литовський уряд, а наприкінці липня створили власну цивільну адміністрацію — Райхскомісаріат Остланд, який був розділений на чотири генерал-комісаріати. Адріан фон Рентельн став генеральним комісаром Литви і взяв на себе всі урядові функції. Тимчасовий уряд подав у відставку 5 серпня; деякі її міністри стали генеральними радниками (), відповідальний за місцеве самоврядування. Німці не мали достатньо робочої сили для укомплектування місцевої адміністрації; тому більшість місцевих управлінь очолювали литовці. Політичні рішення прийматимуть високопоставлені німці, а насправді виконуватимуть їх низькопоставлені литовці. Генеральні радники в основному були установою із штампами, яку німці звинувачували в непопулярних рішеннях. Троє з радників подали у відставку протягом декількох місяців, інших чотирьох депортували до концтабору Штуттоф, коли вони протестували проти кількох політик Німеччини. Загалом місцеве самоврядування було досить розвиненим у Литві і допомогло саботувати чи перешкодити кільком німецьким ініціативам, включаючи створення підрозділу Ваффен-СС або забезпечення чоловіків на примусовій роботі в Німеччині.

Голокост

До Голокосту в Литві проживало близько 210 000 MacQueen (1998) або 250 000 Baumel & Laqueur (2001), pp. 51–52 євреїв і була одним з найбільших центрів єврейської теології, філософії та навчання, що передували навіть часам Віленського Гаона. Голокост у Литві можна розділити на три етапи: масові страти (червень – грудень 1941 р.), Період гетто (1942 р. - березень 1943 р.) Та остаточна ліквідація (квітень 1943 р. - липень 1944 р.).

На відміну від інших окупованих нацистами країн, де Голокост запроваджувався поступово (спочатку обмежуючи громадянські права євреїв, потім концентруючи євреїв у гетто, а вже потім страчуючи їх у таборах смерті), страти в Литві розпочалися в перші дні війни. Einsatzkommando A прибув до Литви на один день після вторгнення вермахту, щоб заохотити самоочищення. Згідно з німецькими документами, 25–26 червня 1941 р. « Литовськими партизанами було ліквідовано близько 1500 євреїв. Багато єврейських синагог було спалено; наступними ночами було вбито ще 2300 " Вбивства стали виправданням для збору євреїв та розміщення їх у гетто, щоб "захистити", де до грудня 1941 року в Каунасі залишилося 15 000, 22 000 були страчені. Страти проводились за трьома основними групами: у Каунасі ( Дев'ятий форт ), у Вільнюсі ( різанина в Понарі ) та в сільській місцевості ( Роллкоммандо Хаманн ). У Литві до 1 грудня 1941 року було вбито понад 120 000 литовських євреїв. За підрахунками, 80% литовських євреїв було вбито до 1942 року Porat (2002), p. 161 багато чи за участі литовців у таких підрозділах, як поліцейські батальйони.

Вцілілі 43 000 євреїв були зосереджені у Вільнюському, Каунаському, Шяуляйському та Швенчониському гетто і змушені працювати на благо німецької військової промисловості. 21 червня 1943 року Генріх Гіммлер видав наказ ліквідувати всі гетто та перевести решти євреїв до концтаборів. Вільнюське гетто було ліквідовано, тоді як Каунас і Шяуляй були перетворені в концтабори і прожили до липня 1944 р. Bubnys (2004), pp. 216–218 Решта євреїв були відправлені в табори в Штуттоф, Дахау, Освенцім. З цих таборів було звільнено лише близько 2000–3000 литовських євреїв. Більше тих, хто вижив, потрапили до внутрішніх районів Росії до початку війни або втекли з гетто та приєдналися до єврейських партизанів.