Софронія Ерделі (хресне ім'я Серафина; 10 серпня 1884, Руський Крстур — 14 жовтня 1961, Ла-Плата, Аргентина) — українська монахиня василіянка, учителька, засновниця і перша настоятелька монастиря сестер василіянок в Аргентині, Головна дорадниця Чину сестер святого Василія Великого в Римі (1951—1954). Слуга Божа.

Життєпис Серафина Ерделі народилася 10 серпня 1884 року в Руському Крстурі, Бачка, тепер Сербія, в сім'ї українців греко-католиків Миколи Ерделі і Юліани Арвай. Мала чотирьох братів — Яків, Ілля, Іван, Микола (став священником) і трьох сестер — Марія, Юлія і Аврелія-Зорка (стала монахинею з іменем Алоїза).Husulak Gabriela. Madre Sofronia Serafina Erdely OSBM… — P. 19. У 1900 році з допомогою о. Діонісія Няраді поїхала до Галичини, де вступила до манастиря сестер Василіянок у Словіті. 21 жовтня 1900 року одержала монаший габіт і нове ім'я Софронія. Після перших обітів, які склала 2 грудня 1901 року, Софронію Ерделі переведено до Львова, потім до Станиславова, де протягом двох років виконувала обов'язки префекти. 1 серпня 1905 року склала урочисту професію довічних обітів у Словіті, і там при новіціяті стала соцією магістри новичок. Середню освіту довершила у гімназії сестер василіянок у Львові у 1914 році, навчалась в університетах Львова (1915—1919) і Загреба (1919—1920), а професорський іспит з класичної філології склала з відзнакою в Познані (1928). Працювала на посаді професорки грецької і латинської мовЦьорох С. Погляд на виховну діяльність монахинь-василіянок. — Рим 1964. — С. 125. у гімназії сестер василянок у Львові по вул. Супінського, а пізніше по вул. Длугоша (нині Львівська лінгвістична гімназія). З 1934 року перебувала у монастирі в Підмихайлівцях.Бл. п. м. Софронія Ерделі ЧСВВ // Ювілейна пам'ятка 1939—1964… — С. 91—92.

20 серпня 1939 року дві монахині з Підмихайлівського монастиря василіянок, Софронія Ерделі і Маргарита Фендьо, прибули до Аргентини в м. Апостолес провінції Місьйонес, щоб працювати між українськими емігрантами і допомагати місіонерам василіянам у їхній праці. Софронія Ерделі стала ігуменею першого монастиря василіянок в Аргентині, магістрою новичок і керівницею інтернату, що діяв при монастирі. Проводила релігійну і культурно-освітню працю серед українців не лише в Апостолесі, але в довколишніх т. зв. колоніях: навчала дітей церковних пісень, катехизму, ручних робіт, вишивання, гафту; організувала дитячий аматорський гурток, який давав вистави та концерти. Воднораз під час шкільних канікул м. Софронія і м. Маргарита їздили по українських колоніях і готували дітей до Першого Причастя.Бл. п. м. Софронія Ерделі ЧСВВ // Ювілейна пам'ятка 1939—1964… — С. 92.

У 1943 році Софронія Ерделі відкрила нові доми в містах і Посадас, а в 1946 році за дозволом Апостольської Столиці перенесено новіціят з Апостолес до Беріссо, де вона надалі залишилась на становищі ігумені і магістри новичок. З 1951 до 1954 року перебувала в Римі на уряді другої Головної дорадниці. Повернувшись до Аргентини, обійняла уряд першої Провінційної дорадниці і заступниці протоігумені.Бл. п. м. Софронія Ерделі ЧСВВ // Ювілейна пам'ятка 1939—1964… — С. 93.

Померла 14 жовтня 1961 року в лікарні міста Ла-Плата, похована в м. Апостолес.

Беатифікаційний процес На офіційне прохання монахинь василіянок в Аргентині, 20 листопада 1989 року Апостольський Престол надав дозвіл («Nihil obstat») на проведення беатифікаційного процесу м. Софронії Ерделі ЧСВВ.

Примітки

Джерела Софронія Ерделлі ЧСВВ. Рецензія: Die klösterliche Tagesordnung. Regensburg 1924, VIII + 586 // Богословія, Том ІІІ. — Львів 1925. — С. 137—138. Бл. п. м. Софронія Ерделі ЧСВВ // Ювілейна пам'ятка 1939—1964. 25-ліття Провінції Христа Царя Сестер Василіянок. — Буенос-Айрес 1965. — С. 91—94. Посмертна згадка [м. Софронія Ерделі ЧСВВ] // Життя, грудень 1961. — С. 29—31. Сапеляк Оксана. Мати Софронія // Наше життя, квітень 2004. — С. 5—6. Husulak Gabriela. Madre Sofronia Serafina Erdely OSBM // Intrepido Pastori. — Roma: Universitas catholica ucrainorum s. Clementis papae, 1984. — p. 349—386. Madre Sofronia Misionera Basiliana. Perfil biográfico y espiritual. — Buenos Aires 1988. — 120 p.