Англійською мовою в Європі, як рідною мовою, в основному розмовляють у Сполученому Королівстві та Ірландії. За межами цих держав вона має офіційний статус на Мальті, залежних від Корони (острів Мен, Джерсі та Гернсі), Гібралтарі та суверенних базах Акротірі та Декелія (дві британські заморські території). У Королівстві Нідерланди англійська мова має офіційний статус регіональної мови на островах Саба і Синт-Естатіус (розташованих у Карибському басейні). В інших частинах Європи англійською розмовляють переважно ті, хто вивчив її як другу мову, але також, у меншій мірі, вихідці з деяких країн англомовного світу.

Англійська мова є фактично офіційною мовою Англії, єдиною офіційною мовою Гібралтару, Акротірі та Декелії, а також однією з офіційних мов Республіки Ірландія, Мальти, Північної Ірландії, Шотландії, Уельсу, острова Мен, Джерсі, Гернсі та Європейського Союзу.

Сполучене Королівство та Республіка Ірландія утворюють «європейську англосферу» з площею близько і населення понад 71 мільйонів.

Згідно з опитуванням, опублікованим у 2006 році, 13% громадян ЄС говорять англійською як рідною мовою. Ще 38% громадян ЄС стверджують, що володіють англійською мовою достатньо, щоб вести розмову, тому загальне охоплення англійською мовою в ЄС становить 51%.

Європейська англійська мова відома за низкою розмовних слів-портманто, зокрема: Eurolish (вперше записана в 1979 році), Eurish (1993) та Eurlish (2006).

Історія англійської мови

Англійська мова походить від мови, якою розмовляли германські племена німецької бухти вздовж південного узбережжя Північного моря, англи, сакси, фризи та юти. Згідно з англо-саксонською хронікою, близько 449 р н.е., Вортігерн, король британців, видав запрошення до «родинів Англів» (Англів на чолі з Хенґестом і Хорсою), щоб допомогти йому проти піктів. Натомість англи отримали землі на південному сході. Була шукана подальша допомога, і у відповідь «прибули люди з Олд-Саксума з Англума Йотуму» (сакси, англи та юти). Хроніка документує подальший приплив поселенців, які зрештою заснували сім королівств: Нортумбрія, Мерсія, Східна Англія, Кент, Ессекс, Сассекс і Вессекс.

Ці німецькі загарбники домінували над первісними кельтомовними мешканцями. Діалекти, на яких розмовляли ці загарбники, утворили те, що буде називатися староанглійською, на яку також сильно вплинула інша німецька мова, давньосхідна скандинавська, якою розмовляли данські загарбники вікінгів, які оселилися переважно на північному сході. Англійська, Англія та Східна Англія походять від слів, що відносяться до кутів: Englisc, Angelcynn та Englaland.

Протягом 300 років після нормандського завоювання в 1066 році англо-нормандська мова була мовою управління, і лише кілька королів Англії розмовляли англійською. Велика кількість французьких слів було поглинено староанглійською мовою, яка також втратила більшість своїх зворотів, що призвело до середньоанглійської. Приблизно в 1500 році Великий зсув голосних ознаменував перетворення середньоанглійської мови на сучасну.

Найвідоміший збережений твір зі староанглійської мови — «Беовульф»; найвідомішим середньоанглійським твором є «Кентерберійські оповідання» Джефрі Чосера.

Піднесення сучасної англійської мови почалося приблизно в п'ятнадцятому столітті, коли рання модерна англійська досягла свого літературного апогею за часів Вільяма Шекспіра. Деякі вчені поділяють англійську мову раннього Нового часу і пізню сучасну англійську приблизно в 1800 році, у зв’язку з завоюванням Великої Британією більшої частини решти світу, оскільки вплив рідних мов надзвичайно вплинув на англійську.

Класифікація та споріднені мови Англійська мова належить до західної підгалузі германської гілки індоєвропейської сім'ї мов. Найближчими безсумнівними живими родичами англійців є шотландці та фризькі мови. Західнофризькою мовою розмовляють приблизно півмільйона людей у голландській провінції Фрісландія (Fryslân). У прилеглих районах Німеччини розмовляють сатерландською фризькою. Північнофризькою мовою говорять на Північно-Фризських островах у Північному морі. Хоча носії англійської мови, як правило, можуть читати по-шотландськи, за винятком деяких дивних незнайомих слів, фризька в основному нерозбірлива (хоча вона була набагато ближче до попередників сучасної англійської мови, середньої англійської та особливо староанглійської).

Після шотландської та фризької наступним найближчим родичем є сучасна нижньонімецька мова східних Нідерландів та Північної Німеччини, яка була старою батьківщиною англосаксонських загарбників Британії. Інші менш близькі живі мови включають нідерландську, німецьку та північногерманську мови . Багато французьких слів також зрозумілі для носія англійської мови, оскільки англійська поглинула величезну кількість лексики з нормандської мови після нормандського завоювання, а з французької — у наступні століття; як наслідок, значна частина англійської лексики дуже близька до французької, з деякими невеликими відмінностями в написанні (закінчення слів, використання старофранцузьких орфограм тощо) та деякими випадковими змінами у значенні.

Англійська мова в Британії та Ірландії

Ірландія

Другим англійським домініоном була Ірландія. З приходом норманів в Ірландію в 1169 році король Англії Генріх II отримав ірландські землі і вірність багатьох корінних гельських дворян. Однак до 14 століття англійське правління було в основному обмежене територією навколо Дубліна, відомою як Пале. Англійський вплив на країну ослаб у цей період до такої міри, що парламент, де домінували англійці, був змушений прийняти закон, згідно з яким будь-який ірландець англійського походження повинен говорити англійською (вимагаючи, щоб ті, хто не знав англійської, її вивчали) за допомогою Статуту Кілкенні 1367 року.

Англійське панування розширилося в 16 столітті внаслідок завоювання Ірландії Тюдорами, що призвело до розпаду Гельського ордену на початку 17 століття. Втеча графів у 1607 році проклала шлях для плантації Ольстера та поглиблення культури англійської мови в Ірландії. Плантація Кромвеля та придушення католицизму, включаючи як корінних ірландців, так і «староанглійців» (англо-нормандського походження), ще більше зміцнили англійський вплив по всій країні.

Минали століття, а соціальні умови в Ірландії погіршувалися, а кульмінацією був Великий ірландський голод, ірландські батьки не говорили зі своїми дітьми ірландською мовою, оскільки знали, що дітям, можливо, доведеться емігрувати, а ірландська мова не буде корисною за межами рідної країни, у Великій Британії, США, Австралії чи Канаді. Крім того, запровадження загальної державної освіти в національних школах з 1831 року виявилося потужним вектором для передачі англійської як рідної мови, причому найбільше відступлення ірландської мови відбулося в період між 1850 і 1900 роками.

До 20 століття в Ірландії була багатовікова історія диглосії. Англійська мова була престижною, а ірландська асоціювалася з бідністю та позбавленням прав. Відповідно, деякі ірландці, які говорили як ірландською, так і англійською, утримувалися від розмови зі своїми дітьми ірландською мовою, або, в крайньому випадку, вдавалися, що не можуть самі говорити ірландською. Незважаючи на державну підтримку ірландської мови в Ірландській Вільній Державі (пізніше Республіка Ірландія) після здобуття незалежности, ірландська продовжувала вимирати через економічна маргінальність багатьох ірландомовних районів (див. Гелтахт) була основним фактором. З цієї причини ірландською розмовляє як рідною лише дуже невелика кількість людей на острові Ірландія. Ірландська мова була обов’язковим предметом у школах Республіки з 1920-х років, а знання ірландської мови до середини 1980-х років було обов’язковим для всіх державних посад.

Однак можна відзначити, що деякі ірландські слова (особливо ті, що мають відношення до політичного та громадянського життя) в республіці і рідко, якщо взагалі, перекладаються англійською мовою. Сюди входять назви законодавчих органів (таких як Dáil Éireann і Seanad Éireann), державні посади, такі як Taoiseach і Tánaiste, обраного представника(ів) у Dáil (Teachta Dála), а також політичних партій (наприклад, Fianna Fáil і Fine Gael). Поліцейські сили Ірландії, Garda Síochána, називаються «Gardaí», або скорочено «Guards». Ірландська мова з’являється на державних бланках, євровалюті та поштових марках, у традиційній музиці та в ЗМІ, що пропагують народну культуру. Ірландські топоніми все ще поширені для будинків, вулиць, сіл і географічних об’єктів, особливо тисяч міст. Але за цими важливими винятками та незважаючи на наявність ірландських запозичених слів в гіберно-англійській мові, сьогодні Ірландія є переважно англомовною країною. Вільно володіють ірландською мовою або її рідною є меншість на більшій частині країни, при цьому ірландська мова залишається народною переважно у відносно невеликих регіонах Гелтахта, а більшість носіїв ірландської мови вільно володіють англійською.

Північна Ірландія

На момент поділу англійська мова стала першою мовою переважної більшості в Північній Ірландії. У горах Сперрін, а також у північних Гленс Антрім і на острові Ратлін було невелике літнє ірландськомовне населення. У самій південній частині графства Арма також були осередки людей, які говорили ірландською мовою. Усі ці носії ірландської мови були двомовними і вирішили розмовляти англійською зі своїми дітьми, тому ці райони Північної Ірландії тепер повністю англомовні. Однак у 2000-х роках у Белфасті було створено квартал Гельтахт, щоб залучити інвестиції у відповідь на значний рівень суспільного інтересу до вивчення ірландської мови та розширення середньої ірландської освіти (переважно діти, рідною мовою яких є англійська) з 1970-ті роки. Протягом останніх десятиліть деякі націоналісти Північної Ірландії використовували його як засіб просування ірландської ідентичності. Проте інтерес з боку юніоністів залишається низьким, особливо з 1960-х років. Близько 165 000 людей у Північній Ірландії знають ірландську мову. Здібності різняться; 64 847 людей заявили, що вони можуть розуміти, говорити, читати та писати ірландську мову за результатами перепису населення Великої Британії 2011 року, більшість з яких вивчали її як другу мову. В іншому випадку, за винятком топонімів та народної музики, англійська мова фактично є єдиною мовою Північної Ірландії. Угода Страсної п'ятниці спеціально визнає положення як ірландців, так і шотландців Ольстера в Республіці Ірландія та в Північній Ірландії.

Шотландії

Носії англійської мови насправді були встановлені в Лотіані до 7 століття, але залишився обмеженим там і справді трохи скоротився через розвиток гальської мови. Однак у 12-13 століттях король запросив поселитися норманських землевласників та їхніх слуг. Ймовірно, що багато з їхніх слуг говорили північною формою середньої англійської мови, хоча, ймовірно, французька була більш поширеною. Більшість доказів свідчать про те, що англійська мова поширилася в Шотландію через бург, протоміські установи, які вперше були засновані королем Давидом I.  Бюргерами, які прибули, були переважно англійці (особливо з Нортумбрії та графства Гантінгдон), фламандці та французи. Хоча військова аристократія використовувала французьку та гельську мови, ці невеликі міські громади, схоже, використовували англійську мову як щось більше, ніж lingua franca до кінця 13 століття. Англійська мова вперше з'явилася в Шотландії в літературній формі в середині 14 століття, коли її форма мало чим відрізнялася від інших північноанглійських діалектів. Однак внаслідок результатів війн за незалежність англійці Лотіану, які жили під керівництвом короля Шотландії, змушені були прийняти шотландську ідентичність. Зростання престижу англійської мови в 14 столітті та подальше зниження французької мови в Шотландії зробили англійську мову престижною мовою більшої частини східної Шотландії.