Ана Радунчева (Саня), до шлюбу Гулєва — болгарська археологиня. Її наукова діяльність охоплює широке коло проблем неоліту та мідно-кам'яної доби. Понад 30 років присвятила дослідженню стародавніх святилищ на території Східних Родоп. Радунчева аргументувала тезу про існування цивілізації між 7000 і 5000 роками до нашої ери. до н. е., за її ритуали та знання, які залишили незгладимий слід на скелястих родопських феноменах.Оля Желева, «Стоунхендж в Родопите», e-vestnik.bg, 12 януари 2008 г. Брала участь у проєкті Інституту тракології Болгарської академії наук «Наскельні святині фракійців та інших палеобалканських і стародавніх анатолійських народів».«Скално-изсечените свети места на Траките и на други палеобалкански и древноанатолийски народи» – Информация за проекта Її монографія «Доісторичне мистецтво в Болгарії» була опублікована англійською у видавництві Oxford University Press у 1976 році.Prehistoric Art in Bulgaria from the Fifth to the Second Millenium B.C. (British Archaeological Reports International Series) Paperback — 1 Dec 1976 by Anna Raduncheva (Author), Caroline M. A. Schuck (Translator)
Друга жінка-професорка преісторії в Болгарії, членкиня Археологічного інституту при Болгарській академії наук.
Життєпис Ана Гулєва народилася 14 лютого 1937 року в Пловдиві.
Закінчив філософсько-історичний факультет Софійського університету в 1962 р. З 1963 р. працювала в Археологічному інституті з музеєм при БАН. Захистила кандидатську та докторську дисертації в 1976 і 2000 роках в AIM при Болгарській академії наук — Софія. З 2001 року — старша наукова співробітниця.
Померла 22 лютого 2017 року.Почина проф. Ана Радунчева, rodopi24.com, 22 февруари 2017.
Археологічні дослідження Радунчева брала участь в археологічному дослідженні городища Азмаш поблизу Старої Загори та городища біля села Езеро. Керує археологічним обстеженням доісторичних пам'яток біля кургану енеоліту біля села Вініца (Шуменська область), ранньоенеолітичної поселення біля Ракітово (Пазарджицька область), ранньоенеолітичних храмових комплексів з ринком біля Симеоновграда (Хасковська область), старі мідні копальні біля Старої Загори, енеолітичний ремісничо-виробничий центр біля села Седларі (Кирджалійська область), енеолітичний храмовий комплекс біля села Долнослав (Пловдівська область) тощо.
Дослідження скельних святилищ у Східних Родопах Після багатьох років роботи, на початку 2007 року, Ана Радунчева зібрала достатньо доказів, щоб захистити тезу про те, що скельні споруди у Східних Родопах є частиною культури та традицій дуже раннього суспільства, яке належить до найдавніших цивілізацій цей вид. За її словами, після незрозумілого зникнення цієї протофракійської цивілізації приблизно через 2 тисячоліття там оселилися стародавні фракійці, яким археологія приписує майже всі стародавні святилища на території Болгарії, але, за словами професора Радунчевої, вони є пізнішими користувачами цих об'єктів.«Астрофизик от НАСА с още трима учени тръгват по следите на древна цивилизация в Родопите», в. «Дневник», 25 юли 2014 г.
Ана Радунчева присвятила значну частину своєї наукової кар'єри вивченню скельних святилищ у східних регіонах Родоп. У 2001 році вона приєдналася до команди доктора Стефанки Іванової та геофізика інж. Марії Златкової. Після досліджень, проведених під час експедиції на початку 2007 р. вчені прийшли до висновку, що висічені в скелях споруди та споруди у Східних Родопах були створені цивілізацією давніх європейців — дуже раннім суспільством, яке належить до найдавніших цивілізацій свого роду. За словами Радунчевої Цивілізація Старої Європи володіла дивовижними металургійними навичками та астрономічними знаннями. Пам'ятники, залишені ними, на кілька тисячоліть передували будівництву єгипетських пірамід, створенню великих міст у Месопотамії та Шумері та всесвітньо відомих пам'яток, таких як Стоунхендж.
Доісторична цивілізація Старої Європи належить до неоліту та енеоліту і, згідно з Марією Ґімбутас поклала початок розвитку європейської цивілізації після початку бронзового віку.
Радунчева стверджує, що деякі скельні святилища в Родопах були створені і активно функціонували ще в VII—VI тисячоліттях до нашої ери. н. е., а вся система святилищ була створена в другій половині кам'яно-мідного віку (у V—IV тис. до н. е.) або більш ніж за два тисячоліття до того, як стародавні фракійські племена заселили нинішні болгарські землі.
За її словами, скельні святилища у Східних Родопах були частиною величезного сакрального комплексу, підпорядкованого духовній сутності доісторичної людини, який зробив свій внесок у духовне зростання всіх ранніх культур. Стародавні люди піднімалися на гору, щоб зустріти своїх богів. Наприкінці IV тис тощо н. е., коли мережа святилищ була найбільш розвиненою, Східні Родопи були жвавим місцем, тому що багато паломників підіймалися до святилищ у різних випадках з усього Балканського півострова. Виявлена кераміка та артефакти в скельних нішах і святилищах свідчать про походження з різних частин Балканського півострова, навіть з північних частин півострова через річку Дунай.
За словами професора Радунчевої, система святилищ у найнижчій частині була культовим центром (не має аналогів у Європі), який складався з 32 храмів, присвячених різним богам.
Обговорення сайтів Перперек і Татул Ана Радунчева є однією з найбільших критиків роботи групи доцента Ніколая Овчарова на Перпериконі (Перпереку) та скельно-культовому комплексі біля села Татул. Вона неодноразово говорила, що консервація Перпереку недостатня і що археологічна пам'ятка вже руйнується. За її словами, оскільки їх підірвали під час розкопок (під керівництвом Овчарова), всі мури різних епох — середньовіччя, пізньої античності, залізного віку та кам'яно-мідного віку — рано чи пізно зруйнуються. Вона зазначає, що для збереження пам'ятки неприпустимо, щоб відвідувачі куди завгодно ступали і кожним необережним кроком порушували рівновагу стародавньої споруди, оскільки це призведе до остаточного руйнування пам'ятки. За її свідченнями, з моменту її першого візиту на місце археологічних розкопок наприкінці 1970-х років було знищено багато цінних слідів, а саме — античний рельєф із двома левами, а також зображення зооморфної фігури, висічене на спинці трону. в т . дзвонив «тронний зал». Рельєфи, про які йде мова, задокументовані на старих фотографіях місця. Вони також мають свій відповідник у настінних розписах Чатал-Гююка в Анатолії (Анатолія, Туреччина) VIII тисячоліттядо н. е. — найкраще збережене місто під відкритим небом доби неоліту).
Радунчева також згадує, що з палацового святилища Перперек було демонтовано шар плит, який служив підлогою, і кілька скельних фігур заввишки 3,5 м, які знаходилися в крайній східній частині ділянки. Їй видно, що фігури були повністю обезголовлені, і тепер збереглася лише одна нога одного з ідолів і частина сидячої фігури. Це доісторичні ідоли, які допомагають датувати комплекс.
Останні світлини Радунчева зробила за рік до того, як Микола Овчаров отримав право на археологічні розкопки, і всього за один сезон, за її словами, вищезгадані артефакти були знищені. Також вона не схвалює зміну назви об'єкта, справжня назва якого, за словами провідних трахологів, — Перперек.Диана Славчева, «Превръща ли се Перперикон в Шекспирова драма» , в. «Десант», 12 юли 2010 г.
У 2009 році зрозуміло, що Радунчева та Овчаров перебувають у негласному конфлікті щодо того, як команда Овчарова обробляє археологічні пам'ятки Перперек і Татул. Проведена тим часом перевірка об'єктів виявила, що: «інтенсивна медійна реклама об'єктів відсунула на другий план їх якісне наукове дослідження». Комісія також робить висновок, що стан пам'яток є аварійним і «через неналежне розкриття останків у деяких випадках створено небезпеку для збереження оригінальних споруд».
Археологи рекомендують збільшити дослідницьку групу, але жодна відповідальна установа не вжила жодних заходів. Документи подано до Міністерства культури та Національного інституту пам'яток культури (НІПК). Єдине, що було зроблено після перевірок Перперека і Татула, це встановлення навісу з листового металу на ділянці біля села Татул вартістю 30 000 левів, але розміщеного таким чином, що гвинти, на яких він тримається пройшли крізь стіни, які він повинен захищати, і таким чином, через який води дощів і танення снігу вливаються в основу стін.Лора Филева, «Внимание: Чалга археология (?!)», bolgari.net, 9 март 2009 г. (ориг публ. въд в-к «Дневник»).
Міжнародна науково-дослідна експедиція на Белінташ, Татул і Харман Кая Наприкінці липня 2014 року Ана Радунчева бере участь у Міжнародній дослідницькій експедиції, яка оголошена для дослідження слідів, залишених стародавньою цивілізацією в доісторичних святилищах Белінташ, Татул і Харман Кая.
Геолог Роберт Шох, археоастроном Роберт Бовал і астрофізик Томас Брофі.«Международна експедиция търси древни цивилизации в Родопите», vesti.bg, 25 юли 2014 г.
Вчених також супроводжує команда БНТ, яка знімає їх роботу над проєктом документального фільму під робочою назвою «Слідами стародавніх», який, як очікується, приверне інтерес міжнародних ЗМІ до стародавньої спадщини Болгарії, яка є мало відомий на міжнародному рівні та погано досліджений.
Вплив цієї новини Ніколай Овчаров не сприйняв позитивно. Проте в одній із своїх заяв з цього приводу він визнає, що процедури міжнародних експедицій дуже складні, але вони мають важливе значення для Болгарії.Яна Баярова, «Археологическите разкопки на Перперикон започват на 4 август», society.actualno.com, 30 юли 2014 г.
Повний список наукових публікацій Ана Радунчева відома болгарській та світовій науковій спільноті своїми науковими публікаціями, які налічують близько 80 статей, досліджень та монографій, серед яких:
Публікації за текстом кандидатської дисертації
Разкопки на селищната могила Клиседжик до с. Виница, Шуменско. Археология. 1966, 4. 62 — 68. Разкопки на селищната могила до с. Виница, Шуменско, през 1966 г. ИБИД.1968. 111—121. Поселение и некропол у с. Виница в Северозападной Болгарии. КСИА. 115. 1969. 50 — 52. Некоторые результаты исследования поселения Клиседжик (Северовосточная Болгария) в 1967 г. КСИА, 127. 1971. 29 — 32. Виница. Енеолитно селище и некропол. С. 1976. (Монография). 1 — 144.
Публікації у зв'язку з проведенням конкурсу на ст. п. з II ст (монографії, статті та наукові повідомлення)
Доисторическое искусство в Болгарии. Пятое-второе тысячелетие до н. е. София-пресс. С. 1972. 1 — 90 A. Raduncheva. Prehistoric Art in Bulgaria. Oxford. 1976. 1 — 110. (Монография) Мраморна статуетка на жена от Южна България. Археология. 3. 1967. 64 — 67 Праисторически материали от селищната могила Мъртвица до гр. Преслав. ИНМШ. 1967. 85 — 92 Праисторически селищни могили в Преславско. МПК. 1967, 4. 6 — 10 Две праисторически селищни могили в Шуменски окръг. МПК. 1968, 2. 2 — 5 Към въпроса за направата на глинени съдове през праисторическата епоха. Археология. 1968, 4. 72 — 77 Праисторически материали от с. Богданица, Пловдивско. ИАИ. 1969. 254—257 Праисторически материали от разкопките на Пернишката крепост през 1960—1961 г. ИБАИ. 1969. 213—232 Един начин за добиване на мед през енеолита. МПК. 1971. 4. 2 — 3 За някои видове амулети от енеолита. Археология, 1971, 3. 52 — 58 За предназначението на някои глинени, енеолитни, животински фигурки. Археология, 1971, 2. 58 — 65 On some problems of the late neolithic culture. Сборник в чест на проф. В. Бешевлиев. 1978. 273—277 Праисторически материали от някои селищни могили около Преслав. ИНМШ, 1972, 5. 107—115 Отново за мраморната човешка фигурка от гр. Казанлък. Археология, 1972, 3.72 — 78 Е. Черних, А. Радунчева. Старите медни рудници около Стара Загора. Археология, 1972, 1.61 — 66 Някои наблюдения върху антропоморфната пластика от енеолита. ИБИД, 1974, 1. 21 — 41
Публікації за темою докторської дисертації
Обществено-икономическия живот в Добруджа и Западното Черноморие през енеолита. Векове, 1986, 1, 5 — 15