Джеймс Дьюітт Єнсі (; 7 лютого 1974, Детройт, Мічиган, США — 10 лютого 2006, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США), знаніший як J Dilla (Джей Ділла), або Jay Dee (Джей Ді), — американський бітмейкер, продюсер і репер. Був учасником гуртів Slum Village, Soulquarians та The Ummah. Співпрацював з такими виконавцями та групами, як A Tribe Called Quest, De La Soul, Madlib, Busta Rhymes, Еріка Баду, MF Doom, The Roots, The Pharcyde та Common. Його творчість вплинула на багатьох інших хіп-хоп виконавців, серед яких Каньє Вест, Pete Rock, Фаррелл Вільямс та Біг Шон. Агрегатор сайту Genius назвав Nujabes та J Dilla «хрещеними батьками Lo-Fi-хіп-хопу».
Кар'єра Єнсі розвивалася повільно, незважаючи на те, що він високо цінувався групами та реперами, яких він продюсував. Він вийшов із андеграунду хіп-хоп сцени Детройта в середині 1990-х. На початку 2000-х його сольна кар'єра почала покращуватись. У 2001 вийшов його дебютний сольний альбом Welcome 2 Detroit. Через 2 роки виходить його спільний альбом із Madlib — Champion Sound, який різко збільшує інтерес публіки до обох музикантів. Його кар'єра почала стрімко набирати обертів, але у 2006 році Єнсі помер від захворювання крові.
Багато музикантів, з якими він працював, і велика група послідовників висловили свою підтримку покійному музикантові. Після його смерті музика Єнсі відродилася і отримала набагато більше слухачів, ніж за його життя, частково завдяки ЗМІ. Багато музикантів випустили триб'ют-альбоми на його честь.
Усього за життя він випустив 2 альбоми та 1 EP у складі Slum Village, 1 альбом у складі дуету Jaylib і 3 сольних альбоми, включаючи Donuts, вийшов на його тридцять другий день народження, за три дні до смерті. Крім цього, він залишив по собі велику кількість матеріалу, якого вистачило на випуск кількох посмертних альбомів та EP.
Біографія Дитинство і юність Джеймс Єнсі народився 7 лютого 1974 року в Детройті, штат Мічиган. Він був другим за старшинством із чотирьох дітей після старшого брата Ерла. Також у нього була молодша сестра та молодший брат Джонні (репер/продюсер, знаний як Illa J). Сім'я жила в Детройті. Він успадкував великі музичні знання від своїх батьків: його мати, Морін Єнсі — колишня оперна співачка, а батько, Беверлі Єнсі, був джазовим басистом і грав на фортепіано. За словами його матері, він відчував гарну гармонію у віці двох місяців, на подив друзів музиканта і родичів , а також не засинав, поки йому не зіграють якусь джазову композицію. Він почав збирати вінілові платівки з альбомами різних виконавців у віці двох років.
Однак невдовзі батьки почали турбуватися про майбутнє свого сина. Вони наполягли, щоб він вирушив вчитися в аеро-технічну школу Девіса і після неї вступив до військово-повітряних сил США. Але й під час навчання любов до музики не покидала його. Щомісяця він, під псевдонімом DJ Silk, працював як діджей на шкільних вечірках. Через три роки він вирішив кинути навчання, частково через нелюбов до військової форми, і перейти до школи Першінга.
Поряд із широким діапазоном музичних жанрів, Єнсі розвивав пристрасть до хіп-хоп музики. 1985 року, почувши трек «Big Mouth» групи Whodini, він вирішує сам зайнятися створенням хіп-хоп музики. Разом із приятелем Чаком, для якого він створював біти, вони починають записуватися на студії Metroplex Studios . Протягом цих підліткових років він жив один у кімнаті з колекцією платівок, що постійно зростає, удосконалюючи свої навички. Пізніше, через кілька років, при зустрічі з Pete Rock, він сказав: «я намагався бути Вами».
Рання кар'єра У 1992 році він зустрівся з музикантом Amp Fiddler, який був вражений тим, чого Jay Dee зміг досягти з таким обмеженим набором інструментів. Amp Fiddler дозволив йому використовувати свій MPC, який Jay Dee освоїв дуже швидко, навіть без використання інструкції. Батьки ж Ділли, навпаки, не підтримували починання сина. Його батько погрожував викинути всі інструменти сина.
У 1995 році Jay Dee та MC Phat Kat об'єдналися в групу 1st Down і стали першою детройтською хіп-хоп групою, яка підписала контракт із мейджор-лейблом (Payday Records). Однак угода була закінчена після одного синглу через закриття лейбла . У тому ж році він записав альбом The Album That Time Forgot разом з 5 Elementz (група, що складалася з Proof, Thyme та Mudd).
В 1996 він зібрав реп-групу під назвою Slum Village з однокласниками T3 (Р. Л. Олтман третій) і Baatin (Тайтус Главер). У тому ж році було записано їх дебютний альбом, Fan-Tas-Tic (Vol. 1), який, однак, офіційно вийшов тільки 2005 року.
До середини 1990-х Jay Dee був знаний як один з перспективних хіп-хоп виконавців, з низкою синглів та реміксів для Джанет Джексон, The Pharcyde, De La Soul, Busta Rhymes, A Tribe Called Quest, сольного альбому Q-Tip та інших. У більшості цих композицій не згадувалося його ім'я, на увазі були тільки The Ummah. У складі цієї групи він зміг попрацювати зі знаменитостями R&B та хіп-хопу, створюючи мінусівки та ремікси для Джанет Джексон, Busta Rhymes, Brand New Heavies, Something For the People, трип-хоп групи Crustation та багатьох інших. 1995 року виходить альбом групи The Pharcyde , більшість з пісень на якому спродюсовані Jay Dee. 1997 року Джанет Джексон здобула премію «Греммі» за пісню «Got'til It's Gone» з альбому The Velvet Rope, співпродюсером якої, як він запевняв, був Jay Dee. Однак його ім'я не було згадано в нотатках на обкладинці альбому. Пізніше він випустив іншу версію цього треку під назвою «Got 'Til It's Gone (Ummah Jay Dee's Revenge Mix)».
Розквіт кар'єри
2000 року офіційно вийшов дебютний альбом Fantastic, Vol. 2 у складі групи Slum Village, в якому він виступив як продюсер і репер. Незважаючи на те, що через бутлегерство продаж був низьким, це не завадило альбому здобути популярність в андерграунд середовищі. Самого Діллу, однак, це не бентежило. «Говорять, ми стали мультиплатиновими на вулицях... бутлегерство було настільки сильним, що до того моменту, коли ми випустили альбом, він уже у всіх був», — розповів він в інтерв'ю Gilles Peterson Worldwide на радіо BBC в 2001.
Jay Dee був також членом-засновником бітмейкерського колективу Soulquarians (поряд з Questlove з групи The Roots, D'Angelo та Джеймсом Пойзером), завдяки чому заробив собі ще більше визнання. Згодом він працював з Ерікою Баду, Талібом Квелі та Common (з його альбомом-проривом Like Water for Chocolate, у записі якого він взяв велику участь).
У 2001 році Jay Dee змінює псевдонім на J Dilla (щоб його не плутали з Jermaine Dupri, який використовував схожий псевдонім JD) . У тому ж році він залишає Slum Village щоб почати сольну кар'єру, а також не бажаючи побачити розвал гурту, який він уже бачив у A Tribe Called Quest та The Pharcyde.
Як сольний виконавець він дебютував у 2001 році із синглом «Fuck the Police». Він був написаний після постійних проблем з поліцією, які затримували його через зовнішній вигляд - J Dilla одягався в наймодніші речі і мав вдома гардероб, заповнений доверху речами, через що поліція вважала його наркодилером. У тому ж році на незалежному англійському лейблі BBE вийшов його дебютний сольний альбом Welcome 2 Detroit.
У 2002 році J Dilla підписав контракт з MCA Records на випуск двох альбомів . Першим альбомом став 48 Hours групи - єдиний альбом, створений Діллою без використання семплів. Однак він ніколи не був виданий і дійшов до публіки тільки як бутлег. Коли J Dilla та Frank'N'Dank закінчили роботу над альбомом, MCA Records попросили зробити альбом більш схожим на комерційно успішні альбоми. Музиканти перезаписали більшість треків, але ні перша, ні друга версія альбому так і не дійшла до публіки. J Dilla залишився розчарований тим, що його музика не змогла дістатися шанувальників.
Другим альбомом став сольний запис Ділли. Незважаючи на те, що J Dilla був знаний як продюсер, його реперські можливості часто ставилися під сумнів. Журнал Spin, зокрема, в 2000 році назвав Діллу «можливо, найгіршим продюсером, який читає реп, з часів Warren G»: «Adding insult to injury, the trio are light, forgettable mic-rockers: Jay Dee may be the worst-rapping producer since Warren G.». J Dilla вирішив довести всім, що він не тільки продюсер, а й репер, тому на цьому альбомі він вирішив лише читати текст, а для написання музики запросив своїх улюблених продюсерів, таких як Madlib, Pete Rock, Hi-Tek, Supa Dave West, Каньє Вест, Nottz, Waajeed та Quebo Kuntry. Однак через невідповідність очікуванням лейбла, а також внаслідок низки внутрішніх змін у лейблі та його об'єднання з Geffen Records, випуск альбому було відкладено, і в результаті він не виходив за життя музиканта. 2016 року PayJay (лейбл, керований родичами Ділли) та лейбл Nas Mass Appeal випустили цей альбом під назвою The Diary.
Розчарувавшись, Ділла вирішив зосередитись на створенні музики. 2003 року (за чутками, за один тиждень) він записав мініальбом Ruff Draft, випустивши невелику партію вінілових платівок на свої гроші на власному лейблі Mummy Records. Альбом поширювався через невеликий, на той момент, німецький лейбл Groove Attack, який пізніше став одним з найбільших у Європі. Хоча альбом був маловідомий, він ознаменував зміну в його звучанні та світогляді, і з цього моменту всі альбоми він почав випускати на незалежних лейблах звукозапису.
Champion Sound З 1996 року навколо Джей Ділли сформувалося співтовариство фанатів, яке розповсюджувало його демозаписи. J Rocc, бітмейкер та учасник колективу Beat Junkies, надав наявний у нього запис продюсеру та реперу Madlib, який використовував кілька треків із цього запису при створенні своїх треків.
У 2002 році засновник лейблу Stones Throw Peanut Butter Wolf працював над мікстейпом-компіляцією, яку він збирався використовувати у своїх діджейських сетах. Він вирішив додати до неї один із треків Медліба з інструменталами Ділли, «The Message», написавши замість імені артиста Jaylib (словозлиття імен музикантів Jay Dee та Mad lib). При цьому самого Діллу про це не попередили. Усього було надруковано кілька сотень копій мікстейпу (пізніше виданого під назвою Stones Throw Summer 2002). J Dilla дізнався про це і зателефонував Peanut Butter Wolf'у з претензіями.
Робота над альбомом велася віддалено, музиканти відправляли один одному компакт-диски з матеріалом. Альбом вийшов 2003 року під назвою Champion Sound, з використанням старої назви з компіляції, Jaylib, як назви дуету. Champion Sound був добре прийнятий критиками, проте його затьмарив інший альбом Madlib, що вийшов у той же час — Madvillainy, спільна робота з MF Doom (у складі дуету Madvillain), що стала пізніше одним з найпродаваніших альбомів лейблу. Незважаючи на невисокі продажі, альбом дозволив Діллі повернутися до старого, близького до андерграунду звучання, і дав можливість працювати так, як він вважав за потрібне — те, чого він не міг собі дозволити під час роботи з MCA Records.
Навесні 2004 року J Dilla брав участь спільно з Madvillain у турі на честь випуску Madvillainy, виступивши в Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Нью-Йорку і Торонто.
Проблеми зі здоров'ям, Donuts та смерть Починаючи з січня 2002 року, після поїздки до Європи J Dilla став помічати проблеми зі здоров'ям. Після обстеження у шпиталі лікарі поставили діагноз тромботична тромбоцитопенічна пурпура. Пізніше стане відомо, що ця хвороба дала ускладнення, серед яких ниркова недостатність, підвищений рівень цукру в крові, проблеми з імунною системою, різні серцеві захворювання та вовчак. Він залишив госпіталь за півтора місяці, але незабаром повернувся. Наступні чотири роки він провів між будинком та госпіталем .