Фло́тське (до 1945 року — Кара́нь, ) — поселення у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим, не має статусу окремого населеного пункту До 7 вересня 2023 року — віддалена частина міста Севастополя, розташована в Балаклавському районі.
Знаходиться на північному заході району, на 3 км на захід від Балаклави.
Історія Карань це історичне село, точний час появи якого невідомо. Імовірно, село виникло в XIV—XV століттях, під час існування в Криму князівства Феодоро і генуезьких колоній (капітанства Готія).
На думку Петра Палласа, біля поселення розташовувався замок-ісар: «...споруда... біля села Корані, нині заселеного греками... 11 сажнів ширини та 15 довжини, оточена товстою сажневою стіною, що йде прямою лінією спочатку на ППС (SSO), довжиною 7 сажнів, потім до ПД (SO), під тупим кутом, закінчуючись на 4 сажнях на краю великого яру, де, очевидно, існувала чотирикутна, у чотири аршини в квадраті,» вежа який міг належати феодалу, власнику вотчини на південно-західному кордоні князівства Феодоро, до якої належала й Карань.
У 1475 році капітанство Готія і князівство Феодоро були завойовані Османською імперією і село було включено до Мангупського кадилика Кефінського санджаку.
Перші згадки про тодішню Карань датуються ще 1488 роком — а турецькими документами у селищі налічувалося 16 домогосподарств. У цей час воно увійшло до складу тімара із загальним доходом 2870 акче, яким розпоряджався Іскендер, заступник коменданта фортеці Інкерман.
За часів панування Османської імперії у XVI—XVIII століттях село поступово розросталося у розмірах, що відображено у кількох турецьких документах. За матеріалами переписів Кефінського санджака 1520 року, як поселення Крану, що належало до Інкірману, значилося 4 мусульманські родини та 2 дорослих холостяки і 27 християнських, з яких 2 — ті, що втратили чоловіка-годувальника. До 1542 року Крану перепідпорядкували Мангупу, у селі було вже 8 мусульманських родин, немусульманських — 17, з яких 1 — «овдовіла» і 11 дорослих неодружених чоловіків. За податковими відомостями 1634 року в селі значилося 34 двори немусульман, зокрема переселенців із сіл Бага, Чоргун і Кадикой — по 1 двору, з Інкермана — 2 двори. З Карані виселилися жителі 6 дворів: у Балаклаву та Інкерман — по 1 двору, у Коуш — 4 двори. У джиз’є дефтері Ліва-і Кефе (Османських податкових відомостях) 1652 року перераховано 11 імен і прізвищ християн-платників податків із села Карані. Документальна згадка про село зустрічається в «Османському реєстрі земельних володінь Південного Криму 1680-х років», згідно з яким у 1686 році (1097 рік хіджри) Карану входило до Мангупського кадилика еялету Кефе. Загалом згадано 48 землевласників, з яких 20 іновірців, які володіли 2377,5 дьонюмами землі.
Дослідники говорять відразу про кілька версій походження назви. За однією з них, Карань — це ім'я монголо-тюркського роду, який свого часу осів на тій місцевості. За іншою, назва складається зі слова чорний — «кара» і грецького імені «Яни», співзвучного з Іваном.
Після здобуття ханством незалежності за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року «наказовим актом» Шагін-Гірея 1775 року село було включено до Кримського ханства у складі Бахчисарайського каймаканства Мангупського кадилика. У цей час, у 1775 році, було побудовано Костянтино-Єленінську церкву. На карті 1777 року Карань позначена як велике поселення. Населяли село переважно уруми. У 1778 році російські війська насильно переселили урумів в Приазов'я, але вони і там заснували нову Карань — на території нинішньої Донецької області.
Згідно з «Відомістю про виведених із Криму до Приазов'я християн» А. В. Суворова, із села Карань виїхав 331 урум — 172 чоловіки та 159 жінок, а, за відомістю митрополита Ігнатія, 60 сімей. За відомістю генерал-поручика О. А. Ігельстрома від 14 грудня 1783 року після виходу християн залишилося 58 будинків, з яких «19 проданих, 24 цілих, а 15 дворів розорені». У відомості «при колишньому Шагін Гереї хані складена татарською мовою про християн, що вийшли з різних сіл, та про їхнє майно, що залишилося у точному віданні його Шагін Герея», перекладеній 1785 року, міститься список 54 жителів-домовласників села Каранни, з докладним переліком майна та земельних володінь. У 20 жителів значилося по 2 будинки, у 3 — по 3 будинки, 1 будинок розорений. Майже у всіх були комори та амбари, у 1 господаря записаний льох, у двох — «магазейни» (від кримськотат. mag'az — підвал). Із земельних володінь, в основному, рілля, кілька луків (сіножатей), садів не значиться. Записано, що «...в окрузі цього села церква в ім'я святого Георгія, де 14 кімнат, магазеїнів 5, альтанок 2, ще альтанка 1, фонтанів 2, високих тополь 27 і 1 горіхове дерево 1». Також міститься приписка, що «в цьому селі розташовані албанці».
8 лютого 1784 року, село було приписано до Севастопольського військового губернаторства. На місце урумів царські чиновники після анексії Криму 1783 року переселили з Керчі архіпелазьких греків. Князь Потьомкін доручив їм охорону берега від Севастополя до Феодосії, жителі вважалися військовослужбовцями і значилися в Балаклавському батальйоні.
на карті генерал-майора Мухіна 1817 року село Карани позначено досить великим, але без зазначення кількості дворів, на карті 1836 року у грецькому селі 34 двори, як і на карті 1842 року. Після Кримської війни 1853–1856 років військове губернаторство було скасовано і, указом від 16 квітня 1861 року, було наказано включити до складу Ялтинського повіту села, підвідомчі Балаклавському грецькому батальйону, і Карань приписали до Байдарської волості.
Згідно з «Списком населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року», складеним за результатами VIII ревізії 1864 року, Карань — казенне грецьке село з 48 дворами, 170 жителями та православною церквою при колодязях. На триверстовій карті Шуберта 1865–1876 року у селі Карань позначено 48 дворів. За «Пам'ятною книгою Таврійської губернії 1889 року», за результатами Х ревізії 1887 року, у селі Карань Севастопольського градоначальства, адміністративно підпорядкованого Ялтинському повіту, значилося 45 дворів і 219 жителів. На верстовій карті 1889–1890 року у селі Карань позначено 45 дворів із грецьким населенням.
В Енциклопедії Брокгауза про Карані, серед іншого, сказано: «Жителі греки, що належали раніше до Балаклавського грецького батальйону (49 дворів, 248 душ), займаються виноградарством, тютюнництвом і землеробством». На 1914 рік у селі діяла земська школа. За Статистичним довідником Таврійської губернії. Ч.II-га. Статистичний нарис, випуск восьмий Ялтинський повіт, 1915 рік, у селі Карань Балаклавського округу Ялтинського повіту, значилося 73 двори з грецьким населенням.
Після встановлення в Криму радянської окупації, з листопада 1920 року по серпень 1921 року діяв Каранський сільський революційний комітет. 8 січня 1921 року за постановою Кримревкому була скасована волосна система і село увійшло до складу Севастопольського повіту. 21 січня 1921 року на території Севастопольського повіту був створений Балаклавський район, до якого включили Карань. 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, в адміністративний поділ Кримської АРСР були внесені зміни, внаслідок яких був ліквідований Балаклавський і створений Севастопольський район.
Згідно зі Списком населених пунктів Кримської АРСР за Всесоюзним переписом 17 грудня 1926 року, у селі Карань, центрі Каранської сільради Севастопольського району, числилося 76 дворів, з них 75 селянських, населення становило 274 особи, з них 208 греків, 63 росіян, 3 українці, діяла російська школа І ступеня (п'ятирічка). 30 жовтня 1930 року, постановою Кримського ЦВК, було проведено нове районування і створено Балаклавський кримськотатарський національний район, куди включили й Карань.
У 1944 році згідно з Постановою ДКО № 5984сс від 2 червня 1944 року, 27 червня радянська адміністрація депортувала греків до Пермської області та Центральної Азії. На їх місце, у вересні 1944 року, стали прибувати переселенці з Воронезької області РРФСР, і з 1950 року та з Сумської області УРСР. У селі організували колгосп «Шлях до соціалізму».
Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року Карань була перейменована у Флотське, а Каранська сільрада — у Флотську. Але багато місцевих жителів, та й севастопольці з балаклавцями, досі називають його Карань.
Станом на 1 січня 1953 року в селі було 58 господарств колгоспників (202 особи) та 2 господарства робітників і службовців (8 осіб). До 1954 року сільраду скасували, об'єднавши з Пригородненською, і на той рік у Флотському налічувалося 55 господарств і 221 житель. Рішенням виконавчого комітету Кримської обласної Ради народних депутатів № 292 від 7 травня 1957 року села району, зокрема Флотське, були передані в підпорядкування міській раді Севастополя та позбавлені статусу окремих населених пунктів.
2014 року після окупації Криму РФ окупаційна адміністрація почала вважати населений пункт як село.
До 2023 року село входило до Балаклавського району Севастополя. З 7 вересня 2023 року місцевість передано до складу Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, однак вона досі не має статусу окремого населеного пункту.
Примітки