Травнева криза (1958) (або Алжирський путч або переворот 13 травня) — політична криза у Франції під час заворушень, викликаних війною за незалежність Алжиру (1954—1962), яка призвела до краху Четвертої республіки і її заміни П'ятою республікою на чолі з Шарлем де Голлем. Все почалося як політичне повстання в Алжирі 13 травня 1958 року, а потім переросло у військовий державний переворот, очолюваний коаліцією під керівництвом депутата від Алжиру та офіцером запасу повітряно-десантних військ П'єром Лагайярдом, французькими генералами , , , та адміралом , командувачем . Переворот підтримали колишній генерал-губернатор Алжиру та його союзники-активісти.

Метою перевороту було перешкодити формуванню нового уряду П'єра Пфлімлена та нав'язати зміну політики на користь правих прихильників Французького Алжиру.

Контекст Періодичні кризи кабінету привернули увагу до нестабільності, властивої Четвертій республіці, і посилили побоювання французької армії та франкоалжирців з приводу того, що безпека Французького Алжиру, заморського департаменту Франції, підривається партійною політикою. Командувачі армії були роздратовані тим, що вони вважали неадекватною та некомпетентною державною підтримкою військових зусиль із припинення війни. Була поширена думка, що чергова катастрофа, подібна до тієї, що сталася в Індокитаї 1954 року, не за горами, і що уряд віддасть наказ про ще одне занадто різке виведення військ і принесе французьку честь у жертву політичній доцільності. Результатом стало повернення Шарля де Голля.

Переворот Після свого турне як генерала-губернатора повернувся до Франції, щоб організувати підтримку повернення де Голля до влади, зберігши при цьому тісні зв'язки з армією і поселенцями. На початку 1958 року він організував державний переворот, об'єднавши дисидентів із числа армійських офіцерів і колоніальних чиновників зі співчутливими голлістами. 13 травня праві елементи захопили владу в Алжирі та закликали до створення уряду громадського порятунку під керівництвом генерала де Голля. став головою Комітету громадського порятунку та одним із лідерів повстання. узяв на себе керівництво Комітетом громадського порятунку,Термін «Комітет громадського порятунку» нагадує орган із такою ж назвою, котрий де-факто діяв яквиконавча влада у Франції під час епохи терору (1793—1794), етапу Великої французької революції. Фактично, скориставшись цим терміном, Массю і Салан оголосили себе новими Робесп'єрами. сформованим для заміни цивільної влади, і наполягав на вимогах хунти про те, щоб президент Франції Рене Коті призначив де Голля главою уряду національного союзу, наділеного надзвичайними повноваженнями для запобігання «залишенню Алжиру». Салан оголосив через радіо, що армія «тимчасово взяла на себе відповідальність за долю французького Алжиру». 15 травня Салан із балкона будівлі генерал-губернаторства Алжиру під тиском Массю проголосив «Хай живе де Голль!». За два дні де Голль відповів, що готовий «взяти на себе повноваження республіки».Французькою: «prêt à assumer les pouvoirs de la République» Багато хто занепокоївся, побачивши в цій відповіді підтримку армії.

На пресконференції 19 травня де Голль знову заявив, що перебуває в розпорядженні країни. Коли журналіст висловив стурбованість тих, хто побоювався, що він порушить громадянські свободи, де Голль люто заперечив:Я колись робив це? Навпаки, я відновив їх, коли вони зникли. Хто щиро вірить, що в 67 років я почну кар'єру диктатора?24 травня французькі десантники з Алжиру висадилися на Корсиці літаками, взявши французький острів під час безкровної операції «Корс». Згодом у Алжирі велася підготовка до операції «Воскресіння», метою якої було захоплення Парижа та повалення французького уряду за допомогою десантників та бронетанкових військ, які базувалися в Рамбує. Операція «Воскресіння» повинна була бути реалізована в разі реалізації одного з трьох сценаріїв: якщо парламент не затвердить де Голля лідером Франції, якщо де Голль попросить військової допомоги для захоплення влади або якщо, як здавалося, Французька комуністична партія спробує захопити владу у Франції.

Політичні лідери багатьох сторін погодилися підтримати повернення генерала до влади, за помітним винятком Франсуа Міттерана, який був міністром у соціалістичному уряді Гі Молле, П'єра Мендес-Франса (член Радикально-соціалістичної партії, колишній прем'єр-міністр), (також член Французької секції Робітничого інтернаціоналу (SFIO)) і Комуністичної партії. Філософ Жан-Поль Сартр, відомий атеїст, сказав: «Я хотів би проголосувати за Бога, оскільки він, принаймні, був би скромнішим за де Голля». Мендес-Франс і Саварі, виступаючи проти підтримки де Голля їхніми відповідними партіями, разом сформують 1960 року Автономну соціалістичну партію (Parti socialiste autonome (PSA)), попередницю .

Повернення де Голля до влади (29 травня 1958 року)

29 травня президент Рене Коті заявив парламенту, що країна перебуває на межі громадянської війни, тому він «звертається до найславетнішого з французів, до людини, яка в найтемніші роки нашої історії була нашим головою з відвоювання свободи і яка відмовилася від диктатури, щоб відновити республіку. Я прошу генерала де Голля порадитися з главою держави та обговорити з ним, що в рамках республіканської законності необхідно для негайного формування уряду національної безпеки і що можна зробити за короткий час для глибокої реформи наших інституцій». Де Голль прийняв пропозицію Коті за попередньої умови, що буде введено нову конституцію, яка створює могутнє президентство, за якого єдиний керівник, першим із яких мав бути він сам, правив би протягом семи років. Іншою умовою було надання йому надзвичайних повноважень на шість місяців.

1 червня 1958 року 329 голосами проти 224 Національні збори схвалили новосформований кабінет де Голля, при цьому на шестимісячний період йому надано право керувати постановами, а також завдання розробити нову конституцію.

Травнева криза показала, що Четверта республіка на 1958 рік більше не мала підтримки з боку французької армії в Алжирі і була в її повній владі навіть у цивільних політичних питаннях. Це вирішальне зрушення у співвідношенні сил у військово-цивільних відносинах у Франції 1958 року і загроза застосування сили стали головним фактором повернення де Голля до влади.

Нова конституція Де Голль звинуватив інститути Четвертої республіки в політичній слабкості Франції — голлістське прочитання, яке досі популярне. Оскільки його уповноважено створити нову конституцію і він відповідав за її загальну структуру, де Голля іноді називають автором конституції, хоча фактично її розробив улітку 1958 року голліст Мішель Дебре. У проєкті багато в чому дотримано положень промов де Голля 1946 року в Байє, що привело до створення сильної виконавчої влади і переважно президентського режиму — президенту надано відповідальність керувати Радою міністрів,Див. дебати під час Липневої монархії та Реставрації Бурбонів а також до прийняття статті 16, яка надає «надзвичайні повноваження» президентові у випадку надзвичайного стану, і двопалатності.

Хоча більшість політиків підтримували де Голля, Міттеран, який виступав проти нової конституції, 1964 року, як відомо, засудив «перманентний державний переворот». 28 вересня 1958 року відбувся , і 79,2 % учасників підтримали нову конституцію та створення П'ятої республіки. Колоніям (Алжир офіційно був трьома департаментами Франції, а не колонією) надано вибір між негайною незалежністю та новою конституцією. Всі колонії проголосували за нову конституцію та заміну Французького Союзу Французькою співдружністю, крім Гвінеї — яка стала першою французькою африканською колонією, що здобула незалежність ціною негайного припинення всієї французької допомоги.

21 грудня 1958 року де Голля непрямим голосуванням президентом Французької Республіки та Африканської та малагасійської співдружності. Його інавгурація відбулася 8 січня 1959 року. Тим часом де Голль 14 вересня 1958 року у своєму будинку в Коломбе-ле-Дез-Егліз зустрівся з канцлером Німеччини Конрадом Аденауером; 17 вересня 1958 року він надіслав президенту США Дуайту Ейзенхауеру меморандум, у якому нагадав про свою волю до національної незалежності; 27 грудня 1958 року він також ужив фінансових заходів для скорочення державного дефіциту, а в жовтні 1958 року в Алжирі закликав до «миру хоробрих» (paix des braves).

Див. також Путч генералів

Примітки

Література Alexander, Martin S. and John FV Keiger, eds. France and the Algerian War, 1954—1962: Strategy, Operations and Diplomacy (Routledge, 2013) Fenby, Jonathan. The General: Charles de Gaulle and the France He Saved (2010) Jackson, Julian. De Gaulle (2005) pp. 70–79 Sowerwine, Charles. France since 1870: Culture, Society and the Making of the Republic (2009) ch. 21