Сотион Александрійський (; II ст. до н. е. — I ст. н. е.) — давньогрецький філософ, історик філософії та біограф, що працював в Александрії. Найбільш відомий як засновник жанру «наступностей» (діадох) у філософській історіографії, який став основою для пізніших праць Діогена Лаертського. Під цим іменем в історичних джерелах згадуються принаймні дві (за деякими версіями — три або чотири) різні постаті, чиї життєві шляхи та праці часто переплітаються у наукових дискусіях.

Проблема ідентифікації В античній традиції існує термінологічна складність щодо ототожнення Сотиона, оскільки це ім'я належало кільком інтелектуалам:

Сотион-доксограф (бл. 200–170 рр. до н. е.): працював в Александрійському Мусейоні, автор фундаментальної праці «Наступності філософів».   Сотион-неопіфагорієць (I ст. н. е.): представник школи Секстіїв, вчитель Луція Аннея Сенеки.   Сотион-перипатетик: автор збірки анекдотів «Ріг Амальтеї». Деякі дослідники вважають його ідентичним доксографу, інші — окремим автором.

Творча спадщина «Наступності філософів» (Διαδοχαί)

Праця у 23 книгах, яка стала першою спробою систематизувати історію філософії за принципом інтелектуальної генеалогії («вчитель — учень»). Сотион вперше запровадив поділ грецької філософії на дві основні гілки :  

Іонійська школа: від Фалеса через Анаксімандра до Анаксагора, Сократа та пізніших платоніків, перипатетиків і стоїків. Італійська школа: від Піфагора через елеатів та атомістів до Епікура.

Праця була настільки впливовою, що Гераклід Лемб створив її скорочену версію (епітому), яка стала одним із головних джерел для праці Діогена Лаертського.

«Спростування Діокла» (Διόкλειοι ἔλεгхоι)

Полемічний твір (від 12 до 24 книг), спрямований проти Діокла з Магнезії. У ньому Сотион піддавав сумніву автентичність епікурейських текстів та критикував етичні засади цієї школи.  

«Ріг Амальтеї» (Кέρας Ἀмаλθείας)

Збірка різноманітних анекдотів та історичних розслідувань. Найвідомішим фрагментом є історія про оратора Демосфена та куртизанку Лаїду, збережена Авлом Геллієм.   

Сотион як вчитель Сенеки Сотион Александрійський I століття н. е. належав до римської школи Секстіїв, яка поєднувала піфагорійський аскетизм зі стоїчною етикою. Він справив визначальний вплив на молодого Сенеку, прищепивши йому наступні ідеї:  

Вегетаріанство: Сотион обґрунтовував відмову від м'яса не лише гігієною («економією»), а й піфагорійським вченням про метемпсихоз (переселення душ).   Етична аскеза: щоденний іспит сумління та контроль над гнівом.   Психотерапія: погляди Сотиона на гнів як на «короткочасне божевілля» відображені в трактаті Сенеки De Ira.

Вплив та значення Внесок Сотиона в античну думку є фундаментальним:

Він створив концептуальну рамку історії філософії як послідовного ланцюга наступностей.   Його праці стали основою для формування канону античних філософських шкіл, який використовується в сучасній науці.   Через Сенеку його етичні ідеї вплинули на формування римського стоїцизму імперської доби.    Також Сотіон вважається родоначальником жанру «наступностей» (грец. Diadochai) в античній історіографії. Він першим систематизував давньогрецьких філософів за школами та лініями «вчитель — учень», що стало стандартом для пізніших біографів.  

Рекомендована література 1. Діоген Лаертський, «Про життя, вчення та вислови славетних філософів». (Це головне джерело, де Сотіон згадується десятки разів як першоджерело).  

2. Сенека, «Моральні листи до Луцілія» (особливо лист 108, де він детально описує уроки Сотіона та його погляди на душу й дієту).  

3. J. Mejer, «Diogenes Laertius and His Hellenistic Sources» (Hermes Einzelschriften, 1978). (Фундаментальне дослідження того, як саме Сотіон вплинув на історію філософії).

4. Tiziano Dorandi, «La rassegna di Sation» (стаття в журналі Prometheus, 1989). (Детальний розбір структури «Наступностей» Сотіона).

5. G.L. Prestige, «Fathers and Heretics» (S.P.C.K., 1968). (Аналіз впливу олександрійської інтелектуальної традиції).

Примітки