Генеральний директорат з питань європейського цивільного захисту та операцій з надання гуманітарної допомоги (DG ECHO), раніше відомий як Офіс гуманітарної допомоги Європейської Спільноти — департамент Європейської комісії з питань гуманітарної допомоги за кордоном та цивільного захисту. Його метою є порятунок та збереження життя, запобігання та полегшення людських страждань, а також захист цілісності та гідності населення, постраждалого від стихійних лих та техногенних криз. З грудня 2024 року Аджа Лябіб обіймає посаду комісара з питань готовності, кризового менеджменту та рівності в Комісії фон дер Ляєн, а з 1 березня 2023 року очолює організацію як Генеральний директор.
Бюджет ЄС для цього департаменту, запрограмований у Багаторічній фінансовій програмі (БФР) ЄС на 2021–2027 роки, становить загалом 9,76 мільярда євро на всі сім років. На 2021 рік Європейська Комісія затвердила свій початковий річний гуманітарний бюджет у розмірі 1,4 мільярда євро. Разом зі своїми державами-членами, Генеральний директорат з питань гуманітарної допомоги є провідним гуманітарним донором, який виділяє фінансування мільйонам людей, постраждалих від кризи, у понад 80 країнах.
Для своїх гуманітарних втручань Генеральний директорат з питань європейської допомоги (ECHO) зазвичай фінансує операції через широкий спектр із близько 200 партнерів (неурядові організації, агентства ООН та міжнародні організації, такі як Міжнародний рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця). Генеральний директорат з питань європейської допомоги (ECHO) має сильну присутність на місцях, маючи мережу з близько 450 співробітників у понад 500 польових офісах, розташованих у 40 країнах. Польові офіси надають аналіз існуючих та прогнозованих потреб у певній країні чи регіоні, сприяють розробці стратегій втручання та розробці політики, надають технічну підтримку операціям, що фінансуються ЄС, забезпечують моніторинг цих втручань та сприяють координації донорів на польовому рівні.
Окрім фінансування гуманітарної допомоги, Генеральний директорат ЄС з питань цивільної оборони також відповідає за Механізм цивільного захисту для координації реагування на стихійні лиха в Європі та за її межами, а також покриває щонайменше 75% транспортних та/або операційних витрат на розгортання сил. Заснований у 2001 році, Механізм сприяє співпраці між національними органами цивільного захисту по всій Європі. Наразі 37 країн є членами Механізму; усі 27 держав-членів ЄС, а також Ісландія, Норвегія, Сербія, Північна Македонія, Чорногорія, Туреччина, Албанія, Молдова, Україна та Боснія і Герцеговина. Механізм був створений для того, щоб забезпечити скоординовану допомогу держав-учасниць жертвам стихійних лих та техногенних катастроф у Європі та за її межами.
Історія Управління гуманітарної допомоги Європейського Співтовариства (ECHO) було засноване у 1992 році другою Комісією Делора. Після скасування Європейських Спільнот у 2009 році управління стало відоме як Департамент гуманітарної допомоги та цивільного захисту Європейської Комісії або Європейського Союзу, але зберегло свою абревіатуру ECHO.
Після того, як ЄС було присуджено Нобелівську премію миру у 2012 році, Комісія під головуванням Ж. Баррозу прийняла преміальні кошти від імені ЄС і спрямувала їх на нову ініціативу під назвою «Діти миру». У 2013 році на проєкти в рамках ініціативи «Діти миру» було виділено приблизно 2 млн євро. У 2014 році ця сума була збільшена до 4 млн євро.
Мандат та принципи
Мандат Генерального директорату з питань цивільної допомоги полягає в наданні екстреної допомоги та полегшення (у вигляді товарів та послуг) жертвам конфліктів та стихійних лих або техногенних катастроф за межами ЄС. Його мандат у сфері цивільного захисту також поширюється на заходи щодо запобігання стихійним лихам та готовності до них, реагування та післякризові операції в межах ЄС та в усьому світі.
Європейська гуманітарна допомога та гуманітарні операції, що фінансуються ЄС, базуються на дотриманні міжнародного права, зокрема міжнародного гуманітарного права, та гуманітарних принципів людяності, нейтралітету, неупередженості та незалежності.
Гуманність означає, що людські страждання мають бути вирішені скрізь, де вони виникають, приділяючи особливу увагу найбільш вразливим; нейтралітет означає, що гуманітарна допомога не повинна надавати перевагу жодній стороні у збройному конфлікті чи іншому спорі; неупередженість означає, що гуманітарна допомога має надаватися виключно на основі потреб, без дискримінації; а незалежність означає автономію гуманітарних цілей від політичних, економічних, військових чи інших цілей.
У 2007 році за ініціативою комісара Луї Мішеля Європейська Комісія ухвалила «Європейський консенсус щодо гуманітарної допомоги», який став першим європейським політичним довідковим текстом з гуманітарної допомоги.Rapport sur la mise en oeuvre du consensus européen sur l'aide humanitaire , European Parliament, Retrieved 2012-01-16 Неурядові організації брали активну участь у розробці Європейського консенсусу, і його можна вважати «найповнішим текстом і найближчою спільною позицією до неурядових організацій». Європейський консенсус підтверджує гуманітарні принципи людяності, нейтралітету, неупередженості та незалежності. Він також передбачає, що «гуманітарна допомога не є інструментом управління кризами».
Після свого прийняття Консенсус слугує орієнтиром щодо ролі гуманітарної допомоги в ширшій зовнішній діяльності ЄС. Це було підтверджено на заході, присвяченому десятиріччю Європейського консенсусу щодо гуманітарної допомоги у 2017 році. Це також чітко визнано у Повідомленні Комісії щодо гуманітарної діяльності ЄС: нові виклики, ті самі принципи, яке було прийнято у березні 2021 року.
Крім того, цивільний захист був прийнятий як частина мандату ECHO для забезпечення кращої співпраці та захисту під час стихійних лих між третіми країнами та країнами регіону, а також міжнародними організаціями.
Первинне та вторинне право З моменту набрання чинності Лісабонського договору діяльність ЄС у сфері гуманітарної допомоги регулюється статтею 214 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС). Гуманітарна допомога є спільною паралельною компетенцією: це означає, що ЄС проводить автономну політику, яка не перешкоджає державам-членам здійснювати свої компетенції та не робить політику ЄС просто «доповнювальною» до політики держав-членів. Лісабонський договір вперше запровадив гуманітарну допомогу як окрему політику в Договорах.
Як визначено у статті 214 ДФЄС, операції ЄС у сфері гуманітарної допомоги спрямовані на надання спеціальної допомоги та полегшення населенню третіх країн, яке стало жертвою стихійних лих або техногенних катастроф. Стаття 214 ДФЕС також чітко визначає, що операції ЄС з гуманітарної допомоги повинні проводитися відповідно до принципів міжнародного права та принципів неупередженості, нейтралітету та недискримінації.
Базовий акт, на який покладається DG ECHO для адміністрування гуманітарної допомоги ЄС, був прийнятий до Лісабонського договору та здебільшого досі використовується (якщо не враховувати деякі інституційні адаптації з урахуванням набрання чинності Лісабонського договору). Регламент про гуманітарну допомогу 1996 року визначає цілі та загальні принципи гуманітарної допомоги, що фінансується ЄС, а також процедури здійснення операцій з гуманітарної допомоги, що фінансуються ЄС. Щодо останніх аспектів, регламент визначає, зокрема, категорії організацій, які мають право на гуманітарне фінансування ЄС, водночас посилаючись на Фінансовий регламент ЄС щодо більшості процедур, пов'язаних з контрактами, фінансових та адміністративних процедур, яких має дотримуватися DG ECHO.
Компетенція ЄС у сфері цивільного захисту регулюється статтею 196 Договору про функціонування Європейського Союзу. rescEU доступні в рамках Механізму цивільного захисту ЄС і можуть бути розгорнуті як крайній засіб, коли держави-члени перевантажені надзвичайною ситуацією. У травні 2021 року Європейський парламент і Рада ухвалили цільові зміни до законодавства. В рамках цього цільового перегляду було посилено роль Центру координації реагування на надзвичайні ситуації в оперативній координації та моніторингу стихійних лих у межах та за межами Союзу, а також роль ЄС в управлінні rescEU.
Центр координації реагування на надзвичайні ситуації (ERCC)
(ERCC) координує надання допомоги країнам, постраждалим від стихійного лиха, такої як предмети першої необхідності, експерти, групи цивільного захисту та спеціалізоване обладнання. Розташований у Брюсселі, Центр забезпечує швидке розгортання екстреної підтримки та діє як координаційний центр між усіма державами-членами ЄС, 10 країнами-членами... додаткові держави-учасниці, постраждала країна, а також експерти з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги. Центр працює цілодобово та може допомогти будь-якій країні в межах ЄС або за межами ЄС, яка постраждала від великого лиха, на запит національних органів влади, органу ООН або відповідної міжнародної організації, такої як Міжнародна організація з міграції (МОМ) або Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.
Центр забезпечує співпрацю та узгодженість дій ЄС на міжінституційному рівні, зосереджуючись на механізмах координації з Європейською службою зовнішніх дій, Радою та державами-членами ЄС. Він також виступає центральним контактним пунктом, що працює цілодобово, у випадках застосування Клаузули солідарності. Він також надає інструменти екстреного зв'язку та моніторингу через Спільну систему екстреного зв'язку та інформації (CECIS) – веб-додаток для оповіщення та сповіщення, що дозволяє обмінюватися інформацією в режимі реального часу.
Центр замінив та розширив функції колишнього Центру моніторингу та інформації (CIM), який був створений у 2013 році, тодішньою віце-президенткою Комісії Крісталіною Георгієвою на посаді комісара з питань міжнародного співробітництва, гуманітарної допомоги та реагування на кризи.
Центр використовує різні системи раннього попередження та інформування, включаючи програму спостереження за Землею Copernicus ЄС. Завдяки Службі управління надзвичайними ситуаціями Copernicus Центр може використовувати супутникові карти високої роздільної здатності для моніторингу подій до їх виникнення та оцінки їхнього впливу після того, як вони досягнуть певного району.
Волонтери ЄС з питань допомоги Програма «Волонтери ЄС з гуманітарної допомоги» об’єднує волонтерів та організації з різних країн (наприклад, Непалу ), надаючи практичну підтримку гуманітарним проєктам та сприяючи зміцненню місцевого потенціалу та стійкості громад, постраждалих від стихійних лих. Учасники ініціативи «Волонтери ЄС з гуманітарної допомоги» повинні бути старше 18 років та бути громадянами держави-члена ЄС або мати дозвіл на тривалий період перебування в ЄС. Волонтери отримують компенсацію за проживання та проїзд, страховку, постійне навчання та розвиток, щомісячну грошову допомогу та допомогу на переселення, щоб покрити витрати на повернення додому.
Європейський парламент проголосував за цю ініціативу в лютому 2014 року. Програма «Волонтери допомоги ЄС» підтримує гуманітарні організації. Проєкти «Волонтерів допомоги ЄС», що реалізуються партнерами організацій, що базуються в ЄС та поза його межами, зміцнюють можливості організацій, що базуються поза ЄС, готуватися до гуманітарних криз та реагувати на них, а також покращувати управління волонтерством. Програма також надає фінансування технічної допомоги організаціям, що базуються в ЄС, для зміцнення їхнього технічного потенціалу та дотримання стандартів і процедур, необхідних для розгортання програми «Волонтери допомоги ЄС».