Олександр Сократович Томін (1901 — дата смерті після 1977) — співробітник органів державної безпеки, начальник оперативно-слідчої групи опергрупи в місті Умань. Учасник масових розстрілів у роки великого терору. Через свою надзвичайну жорстокість навіть за мірками сталінських часів був одним із шести обвинувачених в «Уманській справі». Засуджений «за порушення соціалістичної законності», не реабілітований.

Біографія Народився 1901 року в Києві в українській родині. Доброволець Червоної армії з квітня 1920 року, учасник Громадянської війни. Залишався на військовій службі до 1924 р. Член ВКП(б) з 1924 року. Після громадянської війни він закінчив Комуністичний університет імені Артема у Харкові. Почав працювати у НКВС у 1931 році. У цей період був одружений і мав чотирьох дітей.

У часи «єжовщини», як керівник оперативно-слідчої групи в Умані, практикував надзвичайно жорстокі способи поводження з затриманими, яких ще до розстрілу піддавали тортурам.

Був заарештований у вересні 1938 року. Виключений із партії у 1939 у зв'язку з арештом. Військовим трибуналом військ НКВС Київського округу 06.02.1941 засуджений до 6 років позбавлення волі за допущення порушень соціалістичної законності, зловживання владою. Президією Верховної Ради СРСР 13.08.1942 виконання вироку відстрочено до закінчення військових дій, спрямований на фронт.

Вдруге вступив до партії у 1948 році. Клопотався про відновлення партійного стажу.

Після війни 20 років працював начальником Главку Укоопспілки, проживав у Києві.

В 1977 звернувся до Генерального прокурора СРСР з проханням про перегляд вироку.

Сім'я Брат: Олексій Сократович Томін, 1910 року народження, співробітник органів державної безпеки.

Звання

лейтенант держбезпеки (1938).

Нагороди

Знак «Почесний працівник ВЧК-ОДПУ» (1938). Орден «Знак Пошани» за післявоєнний період діяльності.

Примітки

Посилання Комуністичні злочини 1938 року на Уманщині Бажан О. Г. Вертикаль терору. Діяльність Уманської міжрайонної оперативно-слідчої групи НКВС у 1937-1938 роках // Наукові записки НАУКМА. 2016, том 182, с. 41.