Лю́двіг А́дольф Шта́уфе-Симигино́вич (, також Staufe-Simiginovici; 28 травня 1832, Сучава — 19 травня 1897, Чернівці) — письменник і етнограф на Буковині з українсько-німецької родини, учитель гімназії у Чернівцях; популяризатор українського фолкльору.

Поезії, оповідання, етнографічні нариси про Буковину («Die Huzulen», 1883, «Die Völkergruppen der Bukowina…», 1884), переклади українського фольклору з Буковини («Ruthenische Sagen und Märchen aus der Bukowina», 1880, «Kleinrussische Volkslieder», 1884, 1888), оп. українською мовою у журналі «Родимый Листокъ».

Біографія

Походження та юність Народився у Сучаві в сім'ї батька українського (русинського) походження та матері німецького походження, проте зростав і формувався у німецькомовному культурному середовищі. Навчався у Цісарсько-королівській гімназії у Чернівцях, де Революція 1848—1849 років натхнула його на написання першого вірша, опублікованого під псевдонімом Adolf Sand у вигляді брошури в Чернівцях.

У 1850 році видав свою першу поетичну збірку «Гімни» (), а в 1852 році — «Альбом найновішої поезії» (), поетичну антологію, створену на підтримку заснування Крайової бібліотеки Буковини.

Навчання у Відні У 1852 році розпочав вивчати історію та німецьку філологію у Віденському університеті, згодом став кандидатом на посаду вчителя у Шоттенфельдській реальній школі. Підтримував зв'язки з віденськими літераторами, журналістами та інтелектуалами, публікуючи вірші, новели, хроніки та театральні рецензії у таких виданнях, як Österreichische Illustrierte Zeitung, Theater-Zeitung та Donau. Також дописував етнографічні та фольклорні статті до журналу Zeitschrift für deutsche Mythologie und Sittenkunde, заснованого Йоганном Вільгельмом Вольфом.

Його буковинські оповідання, опубліковані у 1853 та 1855 роках, високо оцінив Вільгельм Грімм. До віденського періоду належить також збірка віршів «Вітання батьківщини з Нижньої Австрії» (, 1855).

Повернення до Буковини Повернувшись до Чернівців, працював помічником учителя в гімназії та у 1857 році заснував часопис «Родинні листки» () — додаток до «Буковинського хатнього календаря» (), покликаний стати форумом для молодих буковинських письменників. У цьому виданні він публікував оповідання, нариси, описи народних звичаїв і легенд, зокрема поетичну легенду про опришка Олексу Довбуша.

Діяльність у Брашові У 1858 році отримав посаду вчителя в католицькій гімназії в Брашові, зберігаючи зв'язки з Буковиною. «Родинні листки» продовжували виходити до 1860 року в Чернівцях. Публікував свої праці в Sonntagsblatt der Bukowiner та Buchenblätter, а його творчість популяризували Карл Еміль Францоз та Йоганн Георг Обріст.

У Брашові його літературна творчість досягла розквіту: він писав для престижних німецьких журналів, перекладав з румунської та проводив етнографічні й історико-культурні дослідження. Серед його важливих праць цього періоду: (Відень, 1865) — антологія румунських поетів у перекладі німецькою мовою; (Брашов, 1870) — обробка румунської народної легенди про майстра Маноле; (Брашов, 1873) — наукове дослідження рельєфу Буковини.

З нагоди сторіччя приєднання Буковини до Австрії та заснування Університету Франца Йосифа в Чернівцях видав спільно з Моріцом Амстером «Поетичну пам'ятну книгу» (), до якої долучилися німецькі та німецькомовні буковинські автори, такі як Йозеф Кунц, Францоз, Ганс Якш, Обріст, Ріхард Штреле фон Берванген та Віктор Умляуфф.

Останні роки в Чернівцях Повернувшись до Чернівців як викладач Учительської семінарії, присвятив себе перекладам, етнографічним та фольклорним дослідженням. Серед його праць цього періоду: (1884); (1885); (1888) — переклади українських народних пісень; (1896).

Він продовжував публікувати новели, оповідання, дорожні нариси, вірші та нагодові статті, як-от історію Музичного товариства у Чернівцях, кантату до 25-річного ювілею гімнастичного клубу та текст комічної оперети «Податок на холостяків» ().

Діяльність та спадщина Хоча він писав вірші ще з гімназійних років, вони становлять незначну частину його доробку — це переважно поезія про рідний край та природу з традиційними образами. Найважливіший внесок Штауфе-Симигиновича полягає у сфері етнографії: він збирав і перекладав румунські, українські та німецькі казки й перекази, надавши детальний і об'єктивний опис усіх етнічних груп Буковини.

Він також опублікував дослідження з географії («Рельєф Буковини»), історії («Два буковинські історичні дослідження», , 1875) та переклади з української та румунської мов («Румунські поети», 1864). Його праці загалом зосереджені на Буковині, з емпатією та точністю описуючи пейзажі та культурне життя регіону.

Див. також Українська школа в австрійській літературі

Примітки

Література