Скіфо-перська війна — вторгнення армії перського царя на ім'я Дарій І Великий Гістасп у Скіфію в 514 або 513 pp. до н. е. з метою її загарбання і включення в Перську імперію Дарія.

Причини Єдиної думки з багатьох основних питань війни немає через лаконічність відомостей Геродота, недолік інших письмових і археологічних даних, різне ставлення дослідників до наявних джерел, а також ряд інших чинників.

Геродот розповідає про задуми війни у вигляді діалогу Дарія І та його дружини Атосси:

Геродот повідомляє про сам похід і його причини — бажання Дарія І помститися скіфам за образи столітньої давнини:

Платон з цього приводу вигукував: «За яким правом Ксеркс почав похід на Елладу, а батько його на скіфів?». Звідси можна зробити висновок, що він не бачив у Дарія будь-яких серйозних причин для походу на скіфів.

Йордан подає таке пояснення причин походу на скіфів, яких він тут називає готами:

Цю ж версію коротко викладає Помпей Трог, який, як і Йордан, спотворює ім'я скіфського царя Іданфірса.

Давні автори наводять дві зовсім різні версії, правдивість яких невідома. Можливо, Дарій хотів поріднитися з скіфським царем для того, щоб заручитися його підтримкою в своїх далекосяжних завойовницьких планах. Отримавши відмову, він зрозумів, що не тільки не придбав союзника або нейтрального сусіда, але має в особі Скіфії сильного ворога, який може перешкодити здійсненню його великих планів. Такого ворога потрібно було знищити. І Дарій І рушив війною на скіфів. Приводом же послужила відмова видати за нього дочку Іданфірса.

Не виключено також, що при тих же подіях Дарій І Гістасп не хотів афішувати свою невдачу з одруженням і знайшов інший привід для війни — давні образи, завдані скіфами під час їхнього панування в Азії. Отже, викладені древніми авторами версії не виключають одна одну.

Але джерела говорять тільки про те, що послужило приводом до війни, а не головною причиною. Всі можливі варіанти детально розглянуті і проаналізовані в роботі Є. В. Черненка.

С. П. Толстой, наприклад, пише так: «Я схильний бачити в грандіозному задумі Дарія спробу пройти вогнем і мечем найглибшими тилами Скіфії і вийти в Середню Азію з північного заходу, назавжди розтрощивши міць своїх грізних північно-східних ворогів і завершивши консолідацію північного кордону імперії. Велику роль могли грати і бажання зміцнення на Закавказзі ахеменідської влади, якій безпосередньо загрожували європейські скіфи. Гігантський масштаб не повинен нас бентежити. Не треба забувати величезних розмірів самої імперії і походів Кіра, Камбіза і Дарія на території від Бактрії до Барки і Нубії, котрі мало чим поступаються за протяжністю маршрутів. Географічна обізнаність персів про Скіфію, мабуть, була значно вищою за ту, яку мали греки, і мова йшла не про похід у таємничу „країну мороку“, а в країну, ймовірно, добре відому перській розвідці».

Дещо інше пояснення наводить М. І. Артамонов: «Дарій І Гістасп прагнув поширити Перську імперію на весь тодішній культурний світ і, зокрема, підпорядкувати чорноморські колонії греків і тим самим захопити контроль над чорноморською торгівлею, особливо над надходженням необхідного Греції скіфського хліба»

Близьку йому точку зору висловлює Б. О. Рибаков: «Похід Дарія I до Фракії і Скіфії в 512 р. був першим військовим актом у тривалих подіях наступних греко-перських воєн. Мета його вгадується легко: перси почали підготовку до важкої війни на суші і на морі, намагаючись відрізати Грецію від хлібородних і багатих худобою та рибою областей Балкан і Скіфії. Привід, зрозуміло, був вказаний інший: помста за давні походи скіфів до Малої Азії, а проте підкорення фракійців, непричетних до розбійницьких наїздів скіфів, не залишає сумнівів у справжніх стратегічних цілях перського царя».

Висновки С. П. Толстова не суперечать головному висновку Є. В. Черненка, а доповнюють його, якщо можна так висловитися, по частині стратегічних планів Дарія вже після розгрому скіфів.

Б. А. Рибаков хибно визначив мету походу Дарія, перенісши увагу зі Скіфії на Грецію. Перси прагнули не «відрізати Грецію від хлібородних і багатих худобою та рибою областей Балкан і Скіфії», а розгромити скіфів і убезпечити себе від такого сильного ворога. Тим самим вони, зрозуміло, позбавляли Грецію хліба, але це вже наслідок, а не причина.

Отже, Дарій зібрався війною на скіфів. Перш ніж вирушити в такий далекий і важкий похід, цар подбав про збір необхідних відомостей про Скіфію. Ось що пише про це Ктесій Кнідський в «Історії Персії»: «Дарій наказав каппадокійському сатрапові Аріарамну перетнути Європу в поході проти скіфів і взяти в полон чоловіків і жінок. Аріарамн, переправившись на 30 пятидесятивеслових суднах, взяв скіфів у полон, причому захопив і брата скіфського царя Марсагета, знайшовши його закованим в кайдани за наказом брата за якусь провину. Скіфський цар Скіфарб в гніві написав Дарію зухвалий лист, йому було дано таку ж відповідь».

Точна дата походу невідома. Геродот лише зазначає, що похід стався після взяття Вавилону, тобто після 521 р. У зв'язку з цим В. В. Струве підкреслив, що «датування Геродотом походу на скіфів є занадто розмитим, бо залишає занадто великий простір для вибору того року, коли Дарій вирішив послати своє військо проти племен, що населяли степи нашого Причорномор'я».

Вчені висловили безліч різних точок зору щодо цієї дати. Наводячи різноманітні аргументи, міркування, гіпотези і просто здогадки, вони відстоюють той чи інший рік в проміжку між 520 і 507 рр.. до н. е. Більшість дослідників вважають, що скіфо-перська війна сталася в 512 р. Абсолютно точну відповідь дати поки що неможливо.

Чисельність військ

Геродот повідомляє про чисельність перського війська наступне: «Війська, без морського флоту, налічувалося 700 000 разом з кіннотою, кораблів ж було зібрано шістсот». Помпей Трог також вказує, що Дарій «вступив у Скіфію з 700 000 озброєних людей». Аналогічні відомості наводить Йордан, який відзначає, що Дарій «виставив проти готовий військо з 700 000 озброєних вояків». А Ктесій Кнідський називає іншу цифру — 800 000 війська.

Єдиної думки щодо правильності цих історичних даних не існує. Прихильники наведеної Геродотом цифри ніяких особливих доказів зазвичай не приводять. Як правило, вони просто вказують ці дані і приймають їх або беззастережно, або з тими чи іншими поясненнями або міркуваннями на цей рахунок. А дослідники, що відкидають наведену ним та іншими стародавніми авторами цифру, вважають, що чисельність перського війська була набагато менше, і намагаються обґрунтувати свій висновок різними аргументами. Найповніше ця точка зору відображена в роботі Е. В. Черненко.

З наведених цитат можна вивести, що Геродот, Помпей Трог і Йордан визначають в 700 тисяч чисельність тільки сухопутного війська Дарія. Геродот при цьому додає, що було зібрано крім того 600 кораблів. А Ктесій зазначає загальну чисельність сухопутного і морського війська — 800 тисяч. Отже, морське військо налічувало 100 тисяч чоловік.

Визначити чисельність скіфів, на жаль, неможливо навіть приблизно. Ні Геродот, ні інші античні автори не тільки нічого не повідомляють про це, але і не дають ніяких відправних даних для більш-менш достовірних підрахунків. Відомо тільки, що скіфів було значно менше, ніж персів.

Похід

Переправа через Боспор Фракійський Геродот розповідає про це зовсім коротко: «Коли Дарій займався приготуванням до походу проти скіфів і розсилав гінців з наказом одним доставити піше військо, іншим — кораблі, третім — будувати міст через Боспор Фракійський, Артабан, син Вістаспа, брат Дарія, рішуче противився того, щоб той зробив похід проти скіфів, нагадуючи про недоступність скіфів. Але він все-таки не переконав Дарія послухатися корисних порад. Артабан замовк, а Дарій після того, як у нього все було приготовлено, почав виводити військо з Суз». Після цих сухих лаконічних відомостей викладається дуже своєрідний сюжет: «Тут один з персів — Ойобаз — упросив Дарія, оскільки у нього було три сини і всі готувалися до походу, залишити йому одного. Той же сказав, що залишить йому всіх дітей, оскільки він, будучи йому другом, просить небагато чого. І ось Ойобаз дуже радів, сподіваючись, що сини позбавлені від походу. Дарій наказує тим, хто був поставлений для цього, вбити всіх синів Ойобаза. Вони, вбиті, були залишені тут же, на місці».

Вважається, що цей сюжет був вигаданий Геродотом, щоб показати розмах підготовки та безвинятковість військової повинності. Про подальший розвиток подій Геродот повідомляє: «Дарій І, після того як виступив з Суз, прибув в ту частину Калхедонської області, яка примикає до Боспору і де був побудований міст». Ця коротка фраза означає довгий шлях довжиною приблизно 2500 км.Військо рухалося по знаменитій «Царській дорозі», яка пов'язувала Сузи, літню резиденцію царя, з містом Сарди, колишньою столицею Лідії. Ця дорога була стратегічною артерією Перської держави. Ця дорога описана Геродотом в іншому місці його твору «Історія греко-перських війн», де розповідається про карту світу Арістагора Мілетського, вирізаною на мідній дошці. За словами Геродота шлях із Сард в Сузи виглядав так: «На всій його довжині є царські стоянки і відмінні постоялі двори, і весь шлях проходить у населеній і безпечній країні. Двадцять таких стоянок розташовано на шляху через Лідію і Фригію на відстані 94,5 парасангів.

З Фригії шлях веде безпосередньо до річки Галіс, де є гірський прохід, через ворота якого необхідно пройти для переправи через річку. Біля воріт проходу знаходиться сторожова укріплення з сильною охороною. За річкою слідує Каппадокія, і по ній на відстані 104 парасангів до кордону Кілікії розташовано 28 стоянок. На цьому кордоні треба пройти через два проходи і минути два сторожові зміцнення; на шляху через Кілікію — три стоянки на відстані 15,5 парасангів. Кордон Кілікії та Вірменії утворює судноплавна річка Євфрат. У Вірменії знаходиться 15 стоянок з заїжджими будинками і сторожовим зміцненням протягом 56,5 парасангів. З Вірменії шлях веде в Матіену; тут 34 стоянки на відстані 136 парасангів. У цій країні протікають чотири судноплавні річки. Через усі ці річки треба переправлятися на суднах. Перша річка — Тигр, відтак, друга і третя під однією назвою Забат. Але це — різні річки, і починаються вони не в одній місцевості. Перша зі згаданих річок тече з Вірменії, а друга — з Матіени. Четверта річка називається Гінд. Кір розділив її на 360 каналів. Потім шлях йде через ці проходи в країну Кіссію, де на відстані 42,5 парасангів розташовані 11 стоянок до р. Хоаспа, яка також судноплавна. На ній лежить місто Сузи. Усіх цих стоянок від Сард до Суз 111 і стільки ж заїжджих дворів.

Якщо цей царський шлях правильно виміряно парасангами, і якщо 1 парасанг дорівнює 30 стадіям, то із Сард до царського палацу в Сузах 13 500 стадіїв, оскільки шлях становить 450 парасангів. Якщо рахувати на кожен день по 150 стадіїв, то на весь шлях припаде 90 днів.

Військо Дарія пройшло «царською дорогою» майже весь зазначений маршрут. Не доходячи Лідії, перси завернули до Боспору Фракійського і вийшли до того місця, де через протоку був побудований понтонний міст. На цей шлях пішло не менше трьох місяців.