Візова політика Шенгенської зони є складовою ширшої політики простору свободи, безпеки та юстиції Європейського Союзу. Вона застосовується до Шенгенської зони та Кіпру, але не поширюється на державу-члена ЄС Ірландію, яка має власну візову політику. Візова політика дозволяють громадянам певних країн в'їжджати до Шенгенської зони повітряним, наземним або морським шляхом без візи на термін до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду. Громадяни інших країн зобов'язані мати візу для в'їзду та, в деяких випадках, для транзиту через Шенгенську зону.
Шенгенська зона складається з 25 держав-членів ЄС та чотирьох країн, що не входять до ЄС, але є членами ЄАВТ: Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії. Вона також де-факто поширюється на чотири європейські карликові держави: Андорру, Монако, Сан-Марино та Ватикан, а також на британську заморську територію Гібралтар, які мають відкриті кордони з країнами Шенгенської угоди.
Кіпр, будучи державою-членом ЄС, ще не входить до Шенгенської зони, але, тим не менш, має візову політику, яка частково базується на Шенгенському acquis.
Ірландія скористалася правом на відмову від участі в Шенгенській угоді і натомість застосовує власну візову політику, як і деякі заморські території держав-членів Шенгенської угоди.
Громадяни країн Єдиного європейського ринку не лише звільнені від візових вимог, але й мають законне право на в'їзд і проживання в країнах одне одного. Однак їхнє право на свободу пересування в країнах одне одного може бути обмежене в певних ситуаціях, передбачених договорами ЄС.
Мапа візової політики
Звільнення від візових вимог
Свобода пересування
Громадяни ЄС Громадяни держав-членів ЄАВТ
Правила свободи пересуванняДиректива 2004/38/ЄС визначає право на вільне пересування для громадян Європейської економічної зони (ЄЕЗ), яка включає Європейський Союз (ЄС) та трьох членів Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ): Ісландію, Норвегію та Ліхтенштейн.Summary of the Directive 2004/38/EC Швейцарія, яка є членом ЄАВТ, але не входить до ЄЕЗ, не пов'язана цією Директивою, натомість має окрему багатосторонню угоду про вільне пересування з ЄС та його державами-членами. Свобода пересування між Швейцарією та іншими країнами ЄАВТ здійснюється відповідно до конвенції ЄАВТ. Усі ці країни утворюють Єдиний європейський ринок. Громадяни Андорри та Сан-Марино після приєднання до Єдиного ринку отримають такі ж права на свободу роботи та пересування, як і громадяни Європейського Союзу, що передбачено Угодою про асоціацію. Громадяни всіх країн Єдиного європейського ринку, які мають дійсний паспорт, паспортну картку або національне посвідчення особи, можуть в'їжджати, проживати та працювати на території одне одного без візи. Якщо вони не можуть пред'явити дійсний паспорт або національне посвідчення особи на кордоні, їм, тим не менш, має бути надана будь-яка розумна можливість отримати необхідні документи, або щоб їх їм доставили в розумний строк, або ж вони можуть іншим чином довести чи підтвердити, що на них поширюється право на вільне пересування.Article 6.3.2 of the Practical Handbook for Border Guards (C (2006) 5186)Judgement of the European Court of Justice of 17 February 2005, Case C 215/03, Salah Oulane vs. Minister voor Vreemdelingenzaken en Integratie,
Однак держави Єдиного європейського ринку можуть відмовити у в'їзді будь-якому громадянину цього ринку з міркувань державної політики, громадської безпеки або охорони здоров'я, якщо особа становить "справжню, наявну та достатньо серйозну загрозу, що впливає на один із фундаментальних інтересів суспільства".Article 27 of Directive 2004/38/EC (). Якщо особа отримала право на постійне проживання в країні, до якої вона прагне в'їхати (статус, що зазвичай набувається після 5 років проживання), держава-член може вислати її лише з серйозних підстав державної політики чи громадської безпеки. Якщо особа проживала там 10 років або є неповнолітньою, держава-член може вислати її лише з імперативних підстав громадської безпеки (і, у випадку неповнолітніх, якщо вислання є необхідним у найкращих інтересах дитини, як це передбачено Конвенцією про права дитини).Article 28 of Directive 2004/38/EC (). Вислання з міркувань громадського здоров'я має стосуватися хвороб із «епідемічним потенціалом», які виникли менш ніж через 3 місяці від дати прибуття особи до держави-члена, до якої вона прагне в'їхати.Article 29 of Directive 2004/38/EC ().
Громадяни країн та територій з «Додатка II» (безвізові країни) З 2001 року Європейський Союз веде список країн, громадянам яких потрібні візи (Додаток I), та список тих, кому вони не потрібні (Додаток II). Обидва списки також прийняті Кіпром, незважаючи на те, що він ще не є частиною Шенгенської зони.
Громадяни наступних країн та територій, які мають звичайні паспорти, можуть в'їжджати до Шенгенської зони та Кіпру без візи для короткострокового перебування (90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду): Європа
Албанія Андорра Боснія і Герцеговина Грузія Косово Молдова Чорногорія Монако Північна Македонія Сан-Марино Сербія Україна Велика Британія Ватикан
Південна Америка
Аргентина Бразилія Чилі Колумбія Парагвай Перу Уругвай ВенесуелаПівнічна Америка
Антигуа і Барбуда Багамські Острови Барбадос Канада Коста-Рика Домініка Сальвадор Гренада Гватемала Гондурас Мексика Нікарагуа Панама Сент-Кіттс і Невіс Сент-Люсія Сент-Вінсент і Гренадини Тринідад і Тобаго США
Африка
Маврикій Сейшельські ОстровиАзія
Бруней Гонконг Ізраїль Японія Макао Малайзія Сінгапур Південна Корея Тайвань Східний Тимор ОАЕ
Океанія
Австралія Кірибаті Маршаллові Острови Мікронезія Нова Зеландія Палау Самоа Соломонові Острови Тонга Тувалу Історія змін у візових вимогахГромадянства, які на той час були звільнені від віз у всіх державах-членах ЄС (для власників звичайних паспортів для короткострокового перебування, що не включає навчання або роботу; додаткові громадянства були звільнені від віз лише в деяких державах-членах ЄС):
До 1 липня 1996 року: Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Велика Британія; Андорра, Аргентина, Канада, Чилі, Кіпр, Чехія, Угорщина, Ісландія, Ізраїль, Японія, Ліхтенштейн, Мальта, Монако, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Сан-Марино, Словаччина, Словенія, Південна Корея, Швейцарія, США, Уругвай, Ватикан 1 липня 1996 року до 15 квітня 1997 року: Бразилія, Мексика; вилучено Ватикан 5 лютого 1998 року до 1 травня 1999 року: Австралія, Парагвай, Сінгапур; вилучено Словаччину 1 травня 1999 року до 1 серпня 2000 року: Коста-Рика, Естонія, Латвія, Литва; вилучено Австралію
Громадянства, які на той час були звільнені від віз у всіх державах-членах ЄС (окрім Ірландії та Великої Британії) та в країнах, що не входять до ЄС, але є частиною Шенгенської зони (винятки були гармонізовані):
1 серпня 2000 року до 10 квітня 2001 року: Австралія (поновлено), Болівія, Бруней, Болгарія, Хорватія, Еквадор, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Гонконг, Макао, Малайзія, Нікарагуа, Панама, Словаччина (поновлено), Ватикан (поновлено), Венесуела 1 січня 2002 року: Румунія 1 червня 2003 року: вилучено Еквадор 19 січня 2007 року: Британські громадяни (за кордоном) 1 квітня 2007 року: вилучено Болівію 28 травня 2009 року: Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Маврикій, Сент-Кіттс і Невіс, Сейшельські Острови 19 грудня 2009 року: Республіка Македонія (нині Північна Македонія), Чорногорія, Сербія 15 грудня 2010 року: Албанія, Боснія і Герцеговина 11 січня 2011 року: Тайвань 28 квітня 2014 року: Молдова 9 червня 2014 року: усі інші британські громадяни 6 травня 2015 року: Об'єднані Арабські Емірати 26 травня 2015 року: Східний Тимор 28 травня 2015 року: Домініка, Гренада, Самоа, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Тринідад і Тобаго, Вануату 21 листопада 2015 року: Тонга 3 грудня 2015 року: Колумбія 8 грудня 2015 року: Палау 15 березня 2016 року: Перу 24 червня 2016 року: Кірибаті 28 червня 2016 року: Маршаллові Острови 2 липня 2016 року: Тувалу 20 вересня 2016 року: Мікронезія 8 жовтня 2016 року: Соломонові Острови 28 березня 2017 року: Грузія 11 червня 2017 року: Україна 4 травня 2022 року: вилучено Вануату 1 січня 2024 року: Косово, EUR-Lex, 25 April 2023. Регламент визначав, що звільнення від візових вимог застосовуватиметься з дати початку роботи системи ETIAS або з 1 січня 2024 року, залежно від того, що настане раніше. Система ETIAS не розпочала роботу до цієї дати. 13 жовтня 2024 року: власники сербських паспортів, виданих Координаційним управлінням по Косову та Метохії Правила для громадян з «Додатка II»Щоб мати можливість в'їхати до Шенгенської зони або Кіпру, вищезазначені громадяни країн з Додатка II зобов'язані:
мати проїзний документ, дійсний щонайменше 3 місяці після передбачуваної дати виїзду і який був виданий протягом останніх 10 років; мати достатньо коштів для перебування та подальшої/зворотної поїздки; обґрунтувати мету та умови свого перебування; не фігурувати в Шенгенській інформаційній системі як особа, якій відмовлено у в'їзді, і не розглядатися як загроза державній політиці, внутрішній безпеці, громадському здоров'ю або міжнародним відносинам будь-якої країни Шенгенської угоди.Article 6 of the Practical Handbook for Border Guards, European Commission. Part II, section I, point 3.1.
Вищезазначені громадяни з Додатка II можуть в'їжджати до Шенгенської зони в цілому з метою відпочинку чи бізнесу без необхідності оформлення візи на строк максимум 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду (що передбачає врахування 180-денного періоду, що передує кожному дню перебування). Час, проведений громадянином із Додатка II в Шенгенській зоні за довгостроковою візою або посвідкою на проживання, не зараховується до ліміту безвізового перебування у 90 днів.Article 1(5)(b) of . Prior to Regulation (EU) No 610/2013, in response to an Ad-hoc Query by the European Migration Network), the national agencies responsible for border control in 9 Member States confirmed that Annex II nationals holding residence permits or long-stay visas would be entitled to stay for a further period of three months without a visa upon the expiration of the residence permit/long-stay visa. However, following the entry in force of Article 1(5)(b) of Regulation (EU) No 610/2013 on 18 October 2013, all Annex II nationals holding residence permits or long-stay visas issued by a Schengen member state are entitled automatically to stay for a further period of three months without a visa upon the expiration of the residence permit/long-stay visa (the conditions of a visa-free stay would apply to this period of three months after the expiration of the residence permit/long-stay visa, rather than the conditions of stay associated with the residence permit/long-stay visa).
Час, проведений у Гібралтарі, також зараховується як час, проведений у Шенгенській зоні, для цілей безвізового перебування.
Усі громадяни з Додатка II також можуть в'їжджати на Кіпр без візи на строк максимум 90 днів протягом 180-денного періоду. Обмеження часу безвізового в'їзду та перебування на Кіпрі розраховується окремо від обмеження для Шенгенської зони.
Відповідно до таблиці, складеної Європейською Комісією, деякі країни Шенгенської угоди дозволяють певним громадянам працювати під час їхнього безвізового перебування:Information on national derogations from the visa requirement, Directorate-General for Migration and Home Affairs.
Австрія, Болгарія, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Ісландія, Італія, Латвія, Португалія, Румунія: жодним Бельгія, Хорватія, Кіпр, Угорщина, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Словаччина, Словенія, Швеція: усім громадянам, які мають право на безвізовий в'їзд Франція: усім громадянам, які мають право на безвізовий в'їзд, окрім громадян Австралії, Бразилії, Японії, Мексики, Сінгапуру, Південної Кореї, США та Венесуели