Ки́ївський конструктиві́зм — один із напрямків розвитку архітектури Києва у 1920-х — 1930-х роках. У цей період у місті зведено низку промислових, громадських і житлових будинків в авангардному стилі — конструктивізмі.

Хоча в Києві не сформувались конструктивістські ансамблі, такі як Держпром у Харкові, окремі споруди помітно виділялися своїми стилістичними особливостями. Водночас переважна більшість збережених пам'яток спотворені пізнішими реконструкціями, внаслідок яких вони втратили свій первісний вигляд.

Розвиток конструктивістської архітектури

Конструктивізм

З остаточним встановленням радянської влади більшовики почали втілювати в життя свої соціально-економічні експерименти. Перевага надавалась відновленню промисловості, зруйнованої революційними подіями і війною у 1917—1921 роках. Водночас приплив у міста робітників спричинив гостру житлову кризу. Націоналізація або муніципалізація приватних будинків не вирішила проблему. Необхідно було негайно розпочати масове житлове будівництво.

До справи залучили архітекторів-конструктивістів, які сповідували ліву ідеологію. У прагненні більшовиків зруйнувати старий світ вони побачили можливість реалізувати свої ідеї. Конструктивісти закликали переосмислити функції будівель і підпорядкувати мистецтво виробництву. Вони також запропонували здешевити будівництво. Цьому сприяв винахід нових будівельних матеріалів, перш за все залізобетону. Архітектори відмовились від зайвого декорування. Пропагували матеріальний аскетизм, простоту й функціональність в архітектурі. Виразність споруд досягали шляхом експериментів і пошуків нових архітектурних способівШушківський А. І. Конструктивізм в архітектурі Інститут енциклопедичних досліджень НАН України.

Авангардна архітектура — світове явище. На Заході існували такі новаторські рухи, як «баугауз», інтернаціональний стиль. Мала поширення у Радянському Союзі (зокрема і в Україні), Німеччині, Нідерландах, Франції, США та інших країнах.

Ле Корбюзьє запропонував : опори-стовпи замість стін, вільне планування, вільне оформлення фасаду, подовжені вікна, плоский дах у формі тераси. Ці та інші особливості мають конструктивістські будинки Києва.

Термін «конструктивізм» запропонував один із найрадикальніших ідеологів цього напряму . У СРСР новаторський архітектурний рух сформували брати і Віктор Весніни, Мойсей Гінзбург та інші. Вони створили громадську організацію Об'єднання сучасних архітекторів, філії якого діяли в Києві, Одесі та Харкові. У 1927—1932 роках за проєктом Віктора Весніна споруджено комплекс Дніпрогесу в стилістиці конструктивізму.

Постконструктивізм

На початку 1930-х років розгорнулась дискусія щодо повороту до «класичного спадку». Підсумки підбила постанова ради будівництва Палацу Рад при президії ЦВК СРСР від 28 лютого 1932 року. Раціоналістична архітектура відмовилась від аскетизму. Увага тепер приділялась не лише функціональній доцільності, а й декоруванню будівель. Знову повернулись класичні форми: ордер, колони, пілони, арка, карниз, цоколь.

Перехідний етап, стиль якого назвали постконструктивізмомНа Заході цей стиль відомий під назвою ар деко, тривав упродовж 1932—1936 років. Після нього в радянській архітектурі остаточно відмовились від динамічно-авангардного конструктивізму на користь застиглого ретроспективізму імперського неокласицизму, який тоді офіційно називався «соцреалізмом».

Спадщина постконструктивізму більш поширена, ніж спадщина конструктивізму. Найяскравіше цей стиль проявилися в архітектурі відомчих будинків Селиванова А. Особенности «постконструктивизма» (1932—1937) на примере жилых ведомственных домов .

«Заокруглений стиль»

Радянські архітектори запозичували новаторські ідеї західної архітектури. У конструктивістських і постконструктивістських будинках широко використовували елементи стилю «Нової речевості» і «заокругленого стилю» німецького архітектора Еріха Мендельсона. У Києві упродовж 1928—1936 років зведено кілька будинків із заокругленими наріжжям і кутами: «Будинок лікаря» (1928), дитячий садок «Арсеналу» на Інститутській вулиці, 28 (1929—1930), клуб «Металіст» (1931—1934), «Будинок ІТП» (1934—1935), головний корпус Інституту клінічної фізіології (1936), «Будинок комітету резервів» на Ярославому Валу, 20 (1934) тощо.

Відродження конструктивізму Після Другої світової війни відбулося відродження конструктивізму. Радянські архітектори змогли активно долучитись до вивчення і використання конструктивістського спадку в 1960-х роках під час боротьби з «архітектурними надмірностями».

Критика стилю

На початку 1930-х років конструктивізм, який до того був офіційним стилем радянської архітектури, піддали гострій критиці, а згодом зовсім оголосили занепадницьким і чужим ідеалам пролетарської держави.

Про тон тодішніх публікацій можна судити з розгорнутої в пресі критики архітектурного стилю кінотеатру «Жовтень»: «Будівля являла собою типовий зразок коробкової архітектури… Будинок… кінотеатру… був чи не найвиразнішим у Києві зразком тієї вбогої, спрощеної архітектури, яку залишив нам в спадщину період конструктивізму. Це була прикра пляма в творчому досвіді київських архітекторів. Фасад будинку… скорше нагадував складське приміщення, ніж кінотеатр»Соціалістичний Київ. — 1937. — № 3. — С. 16-17.

До нещадних критиків приєднався архітектор Микола Холостенко, який сам працював у цьому стилі. На його думку, кінотеатр «Жовтень», «Будинок установ» на Хрещатику, 5, «Будинок лікаря», КРЕС (1926—1930), IV взуттярня (1929) і житловий будинок шкіряників на Куренівці мають «потворний вигляд», оскільки на них відбилися впливи «архітектури загнилого капіталізму та відголоски радянського конструктивізму».

Водночас, за повідомленнями тогочасних критиків, велика кількість тогочасних будинків відзначалась надзвичайно низькою якістю, незавершеністю через економію коштів і будматеріалів. Як наслідок, споруди втрачали свою цілісну формуБорисенко Мирослав. Архітектурний ландшафт міст радянської України (1920—1939)  // Етнічна історія народів Європи. — 2009. — Вип. 30. — С. 8-9.

Архітектурний авангард Києва Під впливом конструктивістських ідей працювала ціла низка київських архітекторів старшого покоління (Павло Альошин, Михайло Анічкін, Олександр Вербицький, Валеріян Риков та інші) і нової генерації (О. Благодатний, Михайло Гречина, Сергій Григор'єв, Дмитро Дяченко, Володимир Заболотний, Йосип Каракіс, Георгій Любченко, Ніна Манучарова, Всеволод Обремський, Василь Онащенко, Павло Савич, Олексій Тацій, Микола Холостенко, М. Чорноморенко, Микола Шехонін, Петро Юрченко).

Конструктивізм у Києві не щирий. Дефіцит залізобітону та інших нових матеріалів спонукав архітекторів заміняти їх на звичайну цеглу і потім покривати фасад штукатуркою «під бетон».

Упродовж 1920-х — 1930-х років у Києві з'явилось близько 150 споруд у стилістиці конструктивізму і постконструктивізмуОднопозов Ігор. Конструктивізм в архітектурі Києва (фотоальбом). Видання 2-е, виправлене і доповнене. — К., 2007—2013. — С. 2..

Конструктивістські будівлі завдяки своїм архітектурно-композиційним особливостям мали значний вплив на формування архітектурного вигляду Києва у XX сторіччі. Архітектурний авангард міста представлений різними об'єктами широкого типологічного ряду, які були вписані в уже сформовану історичну забудову.

Громадські споруди

Залізничний вокзал Питання про зведення нового вокзалу замість старого, зведеного ще у 1869—1870 роках за проєктом архітектора Івана-Фрідріха Вишневського, постало на межі XIX—ХХ століть. З-поміж перших 1902 року проєкт підготував Олександр Вербицький. Але 1913 року затвердили проєкт Володимира Щука, який так і не реалізували. Перша світова війна і наступні події загальмували будівництво. 1927 року оголошується новий конкурс. Однією з найяскравіших робіт був проєкт вокзалу у конструктивістському стилі харківських конструктивістів Павла Ротерта і Якова Штейнберга. Однак їхню роботу не обрали. Харків'яни звинуватили переможців конкурсу Павла Альошина, Олександра Вербицького, а також Дмитра Дяченка в архаїчності та неекономічності. Після критики призначили другий тур конкурсу. 1928 року Олександр Вербицький підготував одразу три нових варіанти. Його проєкт вокзалу із фасадом у вигляді величезного порталу отримав перше місце.

В архітектурі нової будівлі вокзалу автор поєднав модернізовані традиційні форми українського бароко з елементами конструктивізму.

Пожежне депо окркомгоспу

Пожежне депо окружного комунального господарства на Ростиславській вулиці, 11 — перша споруда в Києві у стилі конструктивізму. Зведена у 1926—1927 роках за проєктом Михайла Анічкіна. До зруйнування у 1988 році каланча була найхарактернішим і найважливішим елементом композиції. Будівля депо — помітний зразок естетичних пошуків в архітектурі України в 1920-х роках.

Кінофабрика ВУФКУ

Більшовицьке керівництво приділяло значну увагу розвиткові кіновиробництва. Фільми, обов'язково цензуровані, мали відігравати надзвичайно важливу роль в ідеологічній роботі радянської держави. Керівник радянського уряду Володимир Ленін вважав за необхідне фінансувати кіновиробництво і просувати через кіно комуністичні ідеї «в маси в місті, а ще понад того в селі»Ленин В. И. Полное собрание сочинений, изд. 5-е. М.: Издательство политической литературы, 1970 — Т. 44 — С. 579.

Одним із найважливіших ідеологічних напрямків була робота в Україні, де щойно придушили визвольний рух. 1925 року, коли опублікували слова Леніна про те, що «з усіх мистецтв найважливішим для нас є кіно», Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) оголосило конкурс на проєкт кінофабрики в Києві. Перемогла робота Валеріяна Рикова. До розробки цього проєкту залучили також студентів архітектурного факультету Київського художнього інституту, з-поміж яких був і Павло Савич. 1929 року комплекс «українського Голівуду» ввели в експлуатацію. Кінофабрика стала одним із найкращих прикладів конструктивістського стилю в Києві.

Кінотеатр «Жовтень»

У планах більшовицьких ідеологів кінотеатри мали бути не так розважальними закладами, як осередками комуністичної пропаганди. Ленін зауважував: «Якщо ви матимете добру хроніку, серйозні й [політико-]просвітницькі картини, то дарма, що для залучення публіки піде якась там нікчемна стрічка, більш-менш звичайного типу. Ясно, що цензура все-таки потрібна. Стрічки контрреволюційні й аморальні не мають бути».

Про необхідність робітничого кінотеатру на Подолі влада заговорила у другій половині 1920-х років. 1928 року проєкт кінотеатру «Жовтень» розробив ленінградський автор і доопрацював київський архітектор Валеріян Риков. Один із рідкісних зразків чистого конструктивізму в Києві. У ті часи споруда мала вигляд як проєкт майбутнього. Однак кияни не сприйняли конструктивістську архітектуру будівлі і кепкували з неї. Тоді переповідали анекдот, що будівельники переплутали креслення і повернули кінотеатр у бік вулиці не чоловим фасадом, а дворовим із брандмауером (вогнестійкою, мурованою стіною). І ніби архітектор, дізнавшись про це, вкоротив собі віку.

Робітничі клуби В умовах розбудови комуністичної держави сформувався запит на абсолютно нову типологію будівель. Замість храмів, які на межі 1920-х — 1930-х років масово закривали і знищували, облаштовували робітничі клуби — культурно-освітні й одночасно пропагандистські центри. Їхніми прототипами були дореволюційні народні будинки, а також «червоні кутки» в цехах фабрик і заводів, покликані сприяти політичному і культурному розвиткові трударів. Агітаційно-пропагандистською роботою мав бути охоплений кожний населений пункт, кожний у ньому район і кожне підприємство.

Перші конкурси на проєктування клубів пройшли у великих промислових центрах у 1923—1926 роках. Масове поширення клубного руху в країні припав на другу половину 1920-х років.

У ці роки відкрили цілу низку галузевих клубів. У Києві звели у стилі конструктивізму клуб «Харчовик», клуб заводу «Більшовик», клуб ОДПУ на Липках.