Удму́рти (самоназва удмурт (на південному діалекті) або удморт (на північному діалекті); застаріла російська назва вотяки́) — фіно-угорський народ, що живе в Удмуртській Республіці, а також сусідніх суб'єктах Російської Федерації (зокрема, у Пермському краї, Кіровській області, Татарстані, Башкортостані тощо); крім Російської Федерації проживають у Казахстані, Україні, Естонії та інших пострадянських державах.
Походження етноніму «удмурт» див. також: розділ Походження етноніму у статті Культура Удмуртії. Проблематика походження етноніму «удмурт» знає декілька шляхів її вирішення. Не викликає сумнівів, що «удмурт» — це композиційний етнонім, що складається з двох частин уд- і -мурт. Щодо другої складової повна ясність — мурт удмуртське «людина». А от про першу частину серед науковців точаться суперечки. Одні вчені виводять уд- від топонімів, нерідко далеких від сучасної території проживання удмуртів, інші від тюркського ant «клятва у вірності», тоді удмурт — «той, хто дав присягу»; Класична теорія походження етноніму «удмурт», запропонована угорцем К.Редеї чітко вказує на ud- як «лука, луг», тобто удмурти — «лугові люди». Відомий удмуртський дослідник В. Литкін тільки додав ваги цій теорії, вказавши на марійські паралелі — ont- «пагін, пагінець»Стаття про походження етноніму «удмурт» на сайті «Удмуртологія». Можна триматися й нейтральної теорії — удмурт — «чоловік племені уд».
Чисельність, субетнічні групи і мова
Чисельність та субетнічні групи
Динаміка чисельності удмуртів відома за матеріалами ревізій — обліку населення для обкладання податками. В XVIII–XIX століттях було проведено 10 подібних ревізій. В 1719 році нараховано 48,1 тисяч удмуртів, в 1795–135 тис., в 1858–251 тис. В 1897 році першим всеросійським переписом зареєстровано 421 тис. удмуртів, в 1917 році — 535,2 тис., в 1926–504,2 тис. Зменшення чисельності удмуртів в ці роки — результат Громадянської війни та голоду 1921 року. На 1959 рік удмуртів в СРСР проживало 624,8 тис., в 1970 році — 704,3 тис., в 1979–714 тис., в 1989–746,8 тис.
За федеральним переписом 2002 у РФ мешкало 637 тисяч удмуртів, в тому числі півмільйона осіб у самій Удмуртії. Відносно велика удмуртська громада є у Казахстані (бл. 10 тис. осіб).
В Україні, згідно з переписом населення 2001 року проживало 4,712 удмуртів, з яких як рідну удмуртську мову вказали 729 осіб (понад 15%), українську — 380 осіб. Всеукраїнський перепис населення 2001 року / Національний склад населення, громадянство / Розподіл населення за національністю та рідною мовою
Загальна чисельність удмуртів у світі — близько 650 тисяч осіб.
За віросповіданням переважна більшість удмуртів православні, хоча є і прибічники традиційних вірувань, а також традиціоналісти, що додержуються як православних, так і національних звичаїв.
В удмуртів виділяють субетнічні групи ватка (північ), калмез (центр і захід), етнічну група бесермян, яка замешкує північну частину Удмуртії, також відносять до числа удмуртської нації. див. також: розділ Структура удмуртського етносу у статті Культура Удмуртії.
Розселення Удмуртів на території РосіїНа сайті Удмурт Кенеш
+№п/пСуб'єкт Російської ФедераціїЧисельність,осіб (2002) 1 Удмуртія 460584 2 Пермський край 26272 3 Татарстан 24207 4 Башкортостан 22625 5 Кіровська область 17952 6 Свердловська область 17903 7 Тюменська область 6310 8 Ростовська область 3630 9 Краснодарський край 3425 10 Челябінська область 3344 11 Красноярський край 3250 12 Волгоградська область 3073 13 Кемеровська область 2665 14 Республіка Комі 2336 15 Курганська область 2291 16 Марій Ел 2166 17 Москва 1983 18 Іркутська область 1895 19 Московська область 1847 20 Саратовська область 1800 21 Самарська область 1608 22 Томська область 1485 23 Оренбурзька область 1416 24 Санкт-Петербург 1265 25 Ставропольський край 1141 26 Приморський край 1130 27 Омська область 1004 28 Новосибірська область 964 29 Ленінградська область 959 30 Владимирська область 959 31 Мурманська область 933 32 Алтайський край 920 33 Нижньогородська область 828 34 Архангельська область 807 35 Хабаровський край 759 36 Камчатська область 503 37 Ульяновська область 499 38 Читинська область 498 39 Івановська область 495 40 Амурська область 486 41 Якутія 459 42 Чувашія 453 43 Тверська область 411 44 Калінінградська область 382 45 Бурятія 339 46 Хакасія 331 47 Бєлгородська область 328 48 Воронезька область 313 49 Адигея 311 50 Рязанська область 311 51 Ярославська область 310 52 Ленінградська область 304 53 Смоленська область 297 54 Республіка Карелія 290 55 Вологодська область 288 56 Сахалінська область 273 57 Тульська область 263 58 Новгородська область 253 59 Костромська область 222 60 Астраханська область 216 61 Псковська область 167 62 Чечня 157 63 Північна Осетія — Аланія 155 64 Липецька область 155 65 Мордовія 147 66 Орловська область 146 67 Тамбовська область 142 68 курська область 137 69 Магаданська область 136 70 Брянська область 126 71 Дагестан 123 72 Калмикія 115 73 Тива 89 74 Єврейська автономна область 88 75 Кабардино-Балкарія 87 76 Карачаєво-Черкесія 67 77 Республіка Алтай 60 78 Чукотський автономний округ 25 79 Інгушетія 6+
Мова Основна стаття: Удмуртська мова.
Удмуртська мова належить до пермської гілки фіно-угорської групи уральської мовної родини. Діалектне членування: північний, південний, бесерм'янський (так звані удмуртомовні татари) та серединні говори.
Крім того, що серед удмуртів поширений білінгвізм (як друга мова використовується російська, також татарська), удмуртську мову рідною називають лише 3/4 удмуртів, трохи менша кількість користується нею в побуті. Писемність на кириличній основі.
Історія див. також: розділ Етногенез і етнічний розвиток у статті Культура Удмуртії.
Перед втратою незалежності та агресією Московії Удмуртський народ виник у результаті розпаду прапермської етноінгвістичної спільноти і є автохтонним населенням Урало-Поволжя. У мові, культурі й побуті північних удмуртів особливо відчутний вплив окремих груп росіян, що мають західне фіно-угорське походження. У південних удмуртів відчутний вплив казанських татар, що пояснюється їхнім спільним проживання у державі Волзька Булгарія. Так, уже 1489 північ Удмуртії номінально належала Московській державі, тоді як південь лишався під владою Булгарії, пізніше — Золотої Орди й Казанського ханства. Остаточна анексія удмуртських земель з боку Московії розтягнулася ще більш, ніж на століття. При чому на початку 17 ст. (розвал Москвії після війни з Річчю Посполитою) Удмуртія тимчасово відновила свій суверенітет.
Серед учених нема одностайності в судженнях про устрій удмуртів перед входженням до складу Російської держави. Найімовірніше, що в XV—XVI століттях удмурти являли собою раньокласову спільноту (ранній феодалізм).
Процес саморозвитку нації було перервано російською експансією. У результаті з утворенням В'ятського намісництва в 1780 році, а пізніше В'ятської губернії в 1796 році удмурти склали більшість населення чотирьох її повітів — Глазівського, Сарапульського, Малмизького та Єлабузького — і всі разом були приписані до державних селян.
Кінець XVIII — початок ХХ століть За царату удмурти потерпали не лише від економічного гноблення, а й національного. Виникали стихійні селянські заворушення, удмурти брали участь у селянській війні під орудою Пугачова. Протягом XIX століття відбувалися так звані «картопляні» й «кумишечні» бунти. Найбільше повстання в 1807 році охопило весь Сарапульський повіт і було реакцією на приписання царським наказом населення прилеглих поселень до заводів.
Лише наприкінці XVIII століття — початку XIX століття до удмуртів, як і до інших «інородців» Росії звертають свої погляди вчені, перш за все, географи і лінґвісти. Слідом за угорськими, фінськими та німецькими дослідниками фіно-угрів регіону починають вивчати і російські вчені; наприкінці XIX століття з'являються представники національної (удмуртської) інтелігенції. На всю країну стала відомою «мултанська справа» 1894—1896 років про людське жертвоприношення, яке начебто вчинили удмурти-язичники.
Сучасний історичний етап
Після Лютневої революції 1917 року відбулося кілька регіональних з'їздів удмуртів, які також брали участь у діяльності Спілки малих народів Поволжя.
Становлення державності удмуртів — це утворення Вотської автономної області в 1920 році, з 1932 року — Удмуртська автономна область, з 1934 року — Удмуртська АРСР, з 1991 року — Удмуртська Республіка.
У перше десятиліття радянської влади швидко розвивалася удмуртська література, проте її розвиток призупинили репресії 1930-х років, зокрема, знана справа «Спілки визволення фінських народностей».
В Удмуртії є наукові й культурні заклади. Удмуртською мовою ведеться радіомовлення, видаються книги і періодика, однак її вжиток продовжує звужуватися. Розвитком і збереженням удмуртської культури займається громадська організація «Удмурт Кенеш», яка має свої відділення в усіх містах та районах Удмуртії.
Господарство, управління і матеріальна культура
Традиційні заняття і соціальна організація
Основні заняття удмуртів до кінця XIX століття — землеробство (жито, овес, ячмінь, гречка, горох, коноплі, льон тощо) і тваринництво. Традиційні заняття — мисливство, рибальство, бортництво і збирання грибів і ягід — носили підсобний характер. Серед ремесел в удмуртів розвитку набули — в чоловіків лісові промисли (заготівля деревини); у жінок — прядіння і ткацтво. З XVIII століття серед удмуртів з'вляються представники робітничого класу (робітники видобувних і металургійних заводів).
Основним традиційним соціальним інститутом була сусідська громада (бускель). Інший соціальний інститут являв собою систему екзогамних груп, що виводили своє походження від спільного пращура (воршуд). Загалом нараховувалось близько 70 воршудів.
Поселення і житло Удмуртські селища гурти зазвичай розташовувалися на берегах річок. Планування селищ традиційно розкидане, але вже з середини XIX століття йому на зміну приходить вуличне планування.
Житло — зруб корка з двохсхилим дахом. Серед господарських споруд на подвір'ї обов'язково мали бути комора кенос для зберігання майна і як літнє житло та у минулому куа — капище для сімейного покровителя (воршуда).
У традиційному одязі північні удмурти різняться від південних. На півночі притаманний національний костюм з трьох кольорів (білий, червоний, чорний), для південних удмуртів характерний поліхромний національний одяг. Дотепер зберігся лише жіночий національний костюм.
Мистецтво і національна кухня
Традиційні види удмуртського народного мистецтва — вишивка, лозоплетіння, різьбярство на дереві, мереживне ткацтво, безворсове килимарство тощо.
Удмуртська національна кухня є популярною і в сучасних умовах. У ній як м'ясні, так і страви з продуктів рослинного походження. В удмуртів багато грибних страв, а також з додаванням ягід, різних трав тощо. Поширені супи (шуд): з локшиною, грибами, крупами, капустою, юшка, окрошка з хроном і редькою. З молочних продуктів — кисляк, ряжанка, сир. З м'ясних продуктів — в'ялене м'ясо, пече́ня, студні, кров'янка (віртирем). Питомо удмуртськими стравами є пельмені та ватрушки. Хліб переважно житній (нянь). Популярні напої — буряковий квас (сюкась), різноманітні морси, пиво (сур), медовуха (мусур), самогон (кумишка).
Дослідження матеріальної культури удмуртів Найвизначнішими дослідниками побуту і матеріальної культури удмуртів є російські вчені В. Владикін (Омель Ладі) та Л. Христолюбова. Удмуртське декоративне прикладне мистецтво вивчає К. Клімов та А.Н.Худолеев, традиційні поселення і житла — Р. Садіков, різьбярство на дереві — І. Косарєва.
Культура
Міфологія див. також: розділі Релігія та обряди у статті Культура Удмуртії.